На Лиманському напрямку росіяни зосередили чималі сили: як українські воїни тримають оборону [ Редагувати ]

Прибувши на місце висадки, група десантників 95 бригади ДШВ вивантажується і готується до виходу. До позицій шлях довгий, небезпечний і тільки пішки. Хлопці заходять двома малими групами - так непомітніше. Зрідка відчайдухи наважуються завозити людей квадроциклами, але це лише за надзвичайної потреби.

Станіслав Кухарчук - кореспондент:

Ну, ось так. Тяжко, важко, але треба йти. Але знаєте, сил іти далі надає те, що ти розумієш, що ти сьогодні прийшов і сьогодні вийшов. А хлопці цей маршрут на позиції долають щодня і плюс ще й несуть з собою боєкомплект, їжу, а іноді виносять поранених.

Вага спорядження іноді сягає 50 кілограмів, і це все треба нести по суцільному бездоріжжю та під постійним прицілом ворога. Іноді здається, що російські дрони буквально скрізь. Час від часу наша група зупиняється на перепочинок. Але так, щоб якомога надійніше сховатись від безпілотників. За останній рік, каже Ігор, війна кардинально змінилась.

Ігор - військовослужбовець 95 ОДШБр:

Коли техніка їде, то ми взагалі не йдемо - техніку вони одразу стріляють, навіть не думають. Техніка для них пріоритет. Війна взагалі складна штука, але, що зробиш.

Село Терни. Саме його і боронять десантники 95 бригади. З березня до листопада 22 року Терни були під окупацією. Та нині росіяни знову намагаються його захопити, прориваючись в бік Лиману. Систематичні артобстріли та бомбардування окупантів перетворили мальовниче село на суцільну руїну. Але тут ще й досі живуть 16 людей.

Подружжя, пан Георгій та пані Лариса, не виїжджали з Тернів з початку великої війни і так само не отримували пенсію - поштарі сюди просто не доїжджають. Родина виживає з домашнього господарства та допомоги військових. І попри все, ще й прихистили сусідських собак.

- Ну і куди їх. - Багато тварин покидали? - Хто виїхав, то покидали.

Біля зруйнованої хати охайна клумба пані Лариси, немов шматочок мирного життя. У двір подружжя вже вісім разів прилітали російські снаряди та міни, але попри це виїжджати з Тернів вони категорично не хочуть.

Пан Георгій - житель села Терни:

Оце в Тернах на цвинтарі чотири покоління наших батьків: бабушка, дід, батько, мати, прадіди. І куди ми поїдемо? Це наша земля, я тут виріс.

А прилітає по жителях Тернів і їхніх захисниках майже цілодобово. росіяни надто близько підійшли до села і зараз намагаються взяти його в кліщі.

Володимир - військовослужбовець 95 ОДШБр:

Десь штурмують, може, ДРГ, тому краще відійдіть. Щось така бадьора стрільба.

Ці хлопці не називають своїх імен, ба навіть позивних. Їхня присутність на лінії фронту - фактор для ворога, що деморалізує. У випадку прориву росіян, ця група снайперів одразу виходить на бойові позиції.

Прикриваємо наші позиції, які знаходяться трохи попереду. Основна наша мета - це прикриття можливого заходу у фланг. Якщо вони бачать, що працює снайпер, то починають не так відверто ходити, копати й так далі.

Тож зайвий раз росіяни з укриттів не виходять. Власне, як і наші вояки. Життя під землею вже стало буденністю для оборонців Тернів. Переміщення між позиціями тільки за крайньої потреби - дзижчання дронів чути скрізь.

Андрій оператор БПЛА 95-ї бригади. Його очі протягом всієї зміни прикуті до монітора. Так само як і ворожі, наші дрони висять у небі. росіяни постійно штурмують і проґавити скупчення піхоти та техніки пілоти не мають права, адже від цього залежить життя побратимів.

Це один, а ще два десь забігли. Ось ще один бачу.

Андрій - військовослужбовець 95 ОДШБр:

Так ми виявляємо, засікаємо і наша арта починає робити й зупиняє. І так цілодобово.

Зараз на напрямку Тернів росіяни накопичують сили. Стримувати їх стає дедалі важче. Більш ніж снарядів та дронів, нашим оборонцям зараз бракує людей.

Будемо сподіватись, що все буде добре. Інакше не може бути. Да, щоб людей трохи добавили.