Під Маріуполем з сірої зони влаштовують експедиції за хлібом [ Редагувати ]

І ми розпочинаємо випуск з подій на сході країни. За минулу добу бойовики 46 разів обстріляли позиції українських військових. Найбільше стріляли - на Маріупольскому напрямку. Місія ОБСЄ звітує - поблизу Широкиного напередодні тривали - найінтенсивніші бої з середини лютого. Загалом спостерігачі за 12 годин роботи почули 69 обстрілів із танкових гармат, а також понад 250 пострілів із мінометів різного калібру.

А безпілотники місії зафіксували 11 танків та 4 бронетранспортери з піхотою, які рухалися з окупованого бойовиками - Куликового. Мої колеги побували в сірій зоні сектору "М". Тож докладніше у сюжеті.

Селище Павлопіль опинилося на лінії розмежування. Це сіра зона, де немає практично ніякої влади. В центрі  майорить український прапор, але місцеві розповідають, що присутності України - вони тут не відчувають. Кажуть - їх ніби забули.

Більшість магазинів Павлополя зачинені - просто тому, що торгувати нічим. Уже сім місяців сюди не пропускають вантажівки з товаром і продовольством. А ось такий вигляд магазини мають зсередини.

"А з боку ДНР реально провести продукти? Ні. Там немає продуктів. У нас були прострочені напої - вони вигребли все. Я їм так віддала, але вони гребли все, що могли взяти, бо там в три рази дорожче. Тому куди не кинь - всюди клин", - говорить Галина Куксенко, власниця магазину.

За продуктами доводиться організовувати цілі експедиції. Ні маршруток, ні автобусів тут давно немає.

"Що б нам кудись виїхати, купити продукти - за буханцем хліба - скільки нам обійдеться та булка хліба. Ми до блокпоста їдемо, наймаємо машину - 20 гривень, потім йдемо до Гнутового пішки, що б щось купити. І їдемо додому", - говорить Тетяна, місцева мешканка.

Місцева школа закрита через обстріли. Дітей у сусідні навчальні заклади через пункт пропуску возять самі батьки. Але дістатися вдається не завжди.

"Стійте у загальній черзі - а перед нами 23 машини стояло. Це у скільки я потраплю в школу? Ну я їх і не повіз – порахував, що я до 11 добрався б тільки до школи, це що за навчання така? Ми ж їх не в Новоазовськ возимо на українську територію. З України на українську територію", - говорить Володимир, місцевий мешканець.

А ті, хто старші - до школи їздять велосипедами. Кілька десятків кілометрів щодня.

"У 6 виїжджаємо - і до 8 добираємося. А потім сидимо чекаємо початку уроків. 12 км в одну сторону, і ще 12 назад. Виходить 24 км в дві сторони", - говорять люди.

Дехто з місцевих мешканців не покидають домівку просто тому, що їхати нікуди. Галина з донькою-інвалідом намагалася прижитися там, на великій землі, але не змогла ні роботу знайти, ні житло.

"Я була чотири місяці - каталася - нікому я не потрібна. Будемо сидіти тут", - говорить Галина, місцева мешканка.

Нині Галина живе в розбитому будинку, який поступово самотужки ремонтує - і все чекає, коли закінчиться цей тривалий кошмар.