Жителі Водяного біля Донецька під обстрілами вирощують городину [ Редагувати ]

Неподалік аеропорту бойовики активно продовжують обстрілювати позиції українських військових. На передовій наразі небезпечно. В одному з прифронтових селищ побувала наша знімальна група. Подробиці далі у сюжеті.

Звичайний день на фронті. Селище Водяне, до руїн донецького аеропорту звідси всього лише три кілометри. З чотирьох тисяч жителів тут лишилося менше сотні. Як тут вижити, звичайна людина не зрозуміє. Домівки напівзруйновані, вікна забиті та завішані, це майже край, за яким смерть чи від голоду, чи від обстрілів.

"Нам хочеться вже миру. Нам хочеться побачити вже дітей внуків. Нам просто набридло в цих руїнах жити. - А стріляють? - Стріляють, звичайно стріляють, кожний день стріляють. Рік ми без світа, без води", - розповідає жителька селища Водяне Галина.

На передову сьогодні не можна, бойовики ведуть себе надто активно, навіть, вдень. Постійно чути відлуння перестрілок з кулеметів та артилерії. Напередодні снаряди долітали і до цього селища.

"Ось і вчора, діти їхали. Якраз стріляють, що ледве доїхали. Вчасно проскочили, ось це били там. Тут кожен день обстріли", - каже жителька селища Водяне Ольга.

У цьому пеклі люди намагаються якось вижити та вести хазяйство. Інакше їсти буде нічого. У когось випадково вціліла корова, хтось намагається щось виростити. На городах часом можна побачити воронки в зріст людини. Періодично їх доводиться засипати, щоб хоч якось вирівняти поверхню.

"Ну, картоплю ось доїли, зараз посадили картоплю. Якщо дадуть її виростити, будемо їсти картоплю. Якщо ні, будемо голодні, так що? Борщ гіркий, суп гіркий. Ну, їсти треба ж щось. Були вояки, хоч води налили. Молодці, спасибі хлопцям", - каже житель селища Водяне Анатолій.

Тут живе і маленька Настя. Батько працює в сусідньому селі. Малеча тільки-но вчиться розмовляти.

Від'їжджаємо з селища з тягарем на серці. Місцеві довго проводжають поглядом. До них дуже рідко хтось заїжджає. За рік бойових дій тут не було жодного чиновника.