Волонтери борються за збереження інтернату в Ладижині [ Редагувати ]

Волонтери стали на захист дитячого інтернату в Ладижині, що на Вінничині. Ми розповідали вам про їхню історію напередодні. Влада області пропонує заклад переформатувати, а частину вихованців переселити.

Волонтери бояться, що у такий спосіб чиновники можуть забрати те, що благодійники уже п'ять років приводять до ладу власними силами та коштом. Що зробили і як інтернат жив до появи волонтерів - у наступному матеріалі. 

Раїсі - 16. І вона все життя жила в інтернатах. Мама відмовилася від дівчинки одразу після народження. Тепер би й хотіла забрати доньку, але вже Рая відмовляється.

"Я кажу: мама, а чого ти мене в дитинстві не хотіла? - "Я тебе не любила, я тебе не хотіла". А тепер хоче мене додому забрати. А я не хочу їхати. Мені тут добре", - розповідає вихованка інтернату Раїса Іонова.

А ці жінки навіть не здогадувалися про існування рідної сестри. Утім торік виявилося, що в їхній родині не дев'ять дітей, а десять. Наймолодшу Оксану їхня мама покинула в пологовому тридцять років тому. І всі ці тридцять років про доньку мовчала до останнього дня.

"Мама помирала і сказала, що вона лишила дитину в пологовому будинку. І все".

"Вона десята в нас. Вона напевно подумала, що вона не впорається і от зробила таку помилку. Сама вона нас виховувала, батька не було вже".

Раніше такі вихованці інтернату - хто хоча б частково може себе обходити - жили разом із повністю знерухомленими дітьми у двох старих корпусах. Та п'ять років тому до Ладижина вперше приїхали волонтери. Побачене там їх так вразило, що благодійники взялися за реконструкцію закинутого третього корпусу. І два роки тому презентували нову будівлю.

У нових стінах, розказують волонтери, у кожного із цих дітей - свої досягнення. Хтось витвори мистецтва з бісеру почав робити, а хтось навчився чистити зуби. В Ані - прогрес. Тепер вона може зайти на кухню, щоб обідати разом з іншими дітками.

"Вона сиділа в коридорі на підлозі. Потім вона стала потихеньку заходити, ставати біля столу. А зараз вона вже сідає на стільчик. Для людей з боку це здається дрібниця. А для нас це дуже велике досягнення", - розповідає санітарка Світлана Андрієць.

"Є показники дуже результативні. Діти, які не могли ходити, є такі діти, які на сьогоднішній день пішли", - каже волонтер Павло Остапченко.

У ці приміщення за п'ять років вклали мільйони гривень. Гроші просили в спонсорів, влаштовували концерти та благодійні заходи. Хоч інтернат на балансі у Вінницької області.

"Ну скажімо так, 5 років займаюсь уже допомогою даному будинку. Діти, які є, вони вже мої діти. То я не пам’ятаю того моменту, коли на покращення умов для цих дітей були виділені бюджетні кошти. Все, що ви бачите, все що робиться, це за кошти спонсорські і волонтерські", - розповідає волонтер Павло Остапченко.

Люди, які живуть тут, не вміють брехати та стримувати емоції. Остання звістка про переселення неабияк збентежила їх. На наших очах вони підбігають до давно знайомих волонтерів та просять зробити все можливе, аби їх нікуди не перевозили.