В Мар’їнці люди живуть під щоденними обстрілами [ Редагувати ]
Чергова ніч у Мар’їнці. І знову нові обстріли. Ворог б’є з кулеметів і гранатометів. По сусідній Красногорівці випустили десятки мін. Хоча за якусь сотню метрів тут живуть люди. Війну їхніми очима бачила Ірина Баглай.
Оксана мешкає від "лінії вогню" у сотні метрів. Перед тим, як заселити нас, показує рубіж на своєму подвір’ї, за який краще не заходити.
"- Ось вона - знаменита стайня, звідки ДНРівські снайпера позиції.
- Так близько?
- Стіна - це ти стоїш це все мені снайпер зрешетив. І стоїмо ми, нас прекрасно бачать".
І як за розкладом, близької сьомої починається ворожий обстріл. Після стрілецької зброї, трохи пізніше, бойовики взялися за гранатомети. Як тільки сонце сіло, Мар’їнка завмирає. На вулиці не побачиш живої душі.
"Що тут боятися, тут вже і боялися перший рік", - каже волонтер Оксана.
Перший рік був найважчим. Місцеві мешканці були вимушені тікати з рідного міста прямо під ворожими снарядами гармат та танків і, найстрашніше, "Градів". І тепер головне - встигнути проскочити між обстрілами бойовиків. Зазвичай на всі свої справи у місті мають декілька годин.
"До першої години, якщо не вбігли, то там перекривається, небезпечно. Якщо починається обстріл, а ти між тим потрапив, а там відкрита місцевість, цей пустир треба або пробігти, або за горбок сховатися, або повзти хто як може", - розповідає Оксана.
І тут же - як потрапили між будинками - свист ворожих куль.
Поки йшли вулицею, натрапили на наш патруль. Із ним, каже Оксана, містянам спокійніше. Адже є й інший ворог, у тилу - це мародери і злочинці.
"Домагалися, щоб патрулювали вулиці. У нас коли 79 була, патрулювали вночі, мародерство припинилося, грабіж, тиша ідеальна була".
Тим часом на городі у Оксани розогрівся справжній бій. Сини Оксани вже навчені, як поводитись під час ворожого обстрілу.
"Ось ми сюди спускаємося, але ми вже давно не спускалися, бувало, що ночували там. Холодно, ну прохолодно".
"Уроки молодший син Артем робить за глухо забитими вікнами. В інших - дірки від куль бойовиків. Та й вечерю приготувати буває небезпечно. Проте, залишати своє місто люди вже не хочуть.
"Можливо, це протест, бо якщо ми поїдемо, ми будемо Піски номер два. Люди не хочуть залишати свої будинки".