Волонтерка з Чилі навчає українську малечу іспанської мови [ Редагувати ]

Чилійська архітекторка - оселилася під Чорнобилем, щоб навчати іноземних мов українських дітей. Вікторія Розас Скарамеллі із міста Сантьяго - одна із шести сотень закордонних волонтерів, які приїхали до України в рамках громадської ініціативи - "Гоу Кемп". Як їй живеться і викладається в нас - дізнавалася Ольга Сас.

Офіційно в них уже другий тиждень канікул. Але з останнім дзвоником - ось цей ліцей в Іванкові - не спорожнів. Старшокласники приходять щодня - вивчають англійську та іспанську мови.

"Це друга мова в світі, якою говорять. Крім англійської, багато людей говорять іспанською", - говорить Діана Волочай, учениця Іванківського районного ліцею в Київській області.

Щоправда, ці уроки зовсім не схожі на типову українську освіту. Школярі танцюють, грають в ігри і, самі цього не помічаючи, вбирають нові знання, які до них прилетіли із Чилі.

"Вікі, вона приїхала з Чилі і вона показувала нам слова, які тільки у них там говоряться. Вона говорила "сіппо, ноппо" - це "зрозуміло", ноппо - це ні", - говорить Софія Осипенко, учениця Іванківського районного ліцею в Київській області.

Вікторія приїхала із столиці Чилі - раніше ніколи дітям уроків не викладала. Вона архітектор, та й сама не так давно покинула студентську лаву. Але місцеві вчителі розказують - навіть без досвіду викладання волонтерові вдалося досягнути головного в роботі з дітьми.

"В першу чергу - робити помилки. Для того щоб робити перші кроки до розмови. Тому що вони дуже так звикли по правилам розмовляти і вони боялися, не наважувалися щось говорити", - говорить Світлана Пархоменко, вчитель іспанської та англійської мови Іванківського районного ліцею в Київській області.

Таких, як Вікторія, по всій Україні - 600 людей. Усі вони - учасники проекту "Гоу кемп" - це пришкільні мовні табори. Волонтерити ці небайдужі люди приїхали до нас з усіх куточків світу - і все власним коштом. Живуть переважно - в місцевих сім'ях - готелі оплачувати нікому.

"Допомагати іншим замість допомагати собі - ось головна ідея моєї роботи", - говорить Вікторія Розас Скарамеллі, волонтер.

І поки її підопічні вчаться вимовляти нові слова, для волонтерки тут - свої цікавинки та здивування. Наприклад, українська гостинність, виявляється, не має меж.

"Вони тут постійно мене годують. За день ми встигаємо з'їсти по 2 сніданки, два обіди та дві вечері. Це, звісно, приємно, але після - мені доводиться терміново йти на фітнес. А ще - я не розумію вашу любов до сала. Сало для мене це ... ой, ні … Хоча, на наших загальних зборах волонтерів, я спробувала печінку - і це було не погано. Але вдома я б ніколи навіть не додумалася таке їсти", - говорить Вікторія Розас Скарамеллі, волонтер.

В Україні Вікторія пробуде ще тиждень. Потому їде подорожувати Європою. Каже, своїм прикладом хоче показати українським дітям - варто завжди бути відкритими світові.