Ансамбль із села під Києвом став культурною спадщиною України (відео) [ Редагувати ]

До Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України цьогоріч внесли пісенну спадщину фольклорного колективу села Лука, що на Київщині. Понад чверть століття ансамбль "Червона калина" співає автентичних українських пісень. А нещодавно виконавиці виступили на міжнародному фестивалі за кордоном. Більше розповість Анна Демиденко. 

Пані Надія показує сувенір з Литви. Горобчик - символ міжнародного пісенного фестивалю, звідки вона з подругами-односельчанками нещодавно повернулися. Більшість з них за кордоном побували вперше.

"Приїхали додому і зідзвонюємося і кажемо: Боже, я б оце зібрала чемодан і знов поїхала б. Насичена була програма така, багато виступів було, кожен день, в останній день разів 6 виступали", - говорить Надія Лабунська, керівник народного фольклорного гурту "Червона калина", село Лука.

Колективу "Червона калина" - 32 роки. У далекому 1986 саме ця жінка вирішила зберегти пісні бабусь. І нарешті мрія її життя здійснилася - народну творчість рідного села Лука визнали культурною спадщиною України.

"Скільки пісень ви співаєте? - Ну от 300, 300 з чимось. Колядки, щедрівки, весільні пісні, потім веснянки, тоді козацькі, чумацькі, побутові", - говорить Надія Лабунська, керівник народного фольклорного гурту "Червона калина", село Лука.

Вони співають, коли пораються на городі, готують вечерю чи консервують овочі. Часу вистачає на все, діляться фольклористки - і на репетиції - двічі на тиждень.

"Як би не було тяжко, я ж кажу я сьогодні полю капусту рукою, бо сапою не можна, і співаю", - говорить Ганна Волошина, учасниця народного фольклорного гурту "Червона калина", село Лука.

"У неї чоловік дома, а я вообще покинула все, замкнула хату і поїхала: корова, кури, собаки, коти - і прийшла усе на місці. І наспівалася, і побувала в Литві. І тепер їй є шо згадать", - говорить Марія Федорівна, учасниця народного фольклорного гурту "Червона калина", село Лука.

Тексти пісень донедавна роками передавали одна одній, записували від руки. Те, що запам'яталося від мам і бабусь. Нещодавно місцевий професор-фольклорист упорядкував книгу бабусиних пісень. Тепер її вивчають в університетах і школах.

Тепер у планах бабусь - фестиваль у Латвії наступного року. Але більше мріють брати на свої репетиції дочок та онуків, - бо тільки так можна передати не лише мистецтво, а й любов до пісні.