KOZAK SYSTEM про "Євробачення": використовувати його потрібно з розумом, а не просто заради піару [ Редагувати ]

KOZAK SYSTEM - один з тих гуртів, який постійно представляє Україну на європейських і світових музичних фестивалях. Рок-формація на чолі з Іваном Леньо була заснована в 2012 році в столиці.

У листопаді того ж року в співпраці з відомими українськими художниками, поетами і музикантами рокери представили свою першу студійну платівку - "Шабля".

10 лютого гурт під номером 6 виступить у першому півфіналі національного відбору "Євробачення-2018".

Про участь у пісенному конкурсі, квоти на українську пісню й роль музикантів під час війни в інтерв'ю podrobnosti.ua розповіли соліст Іван Леньо та гітарист Володимир Шерстюк.

Навіщо вам, гурту з п’ятирічною історією, "Євробачення"?

Іван: Нам просто набридло спостерігати, як з року в рік в цьому конкурсі беруть участь люди, які мають дуже опосередковану дотичність до української культури. Багато хто із музикантів розуміє, що телебачення - це дуже серйозний медійний ресурс, який потрібно використати. Але використовувати його потрібно з розумом, а не просто заради піару.

Наша країна знаходиться в такому стані, що про будь-що корисне, добре й прогресивне в нашій країні потрібно говорити на весь світ. І ми, які об’їздили більше 18 країн світу, вирішили для себе зробити дуже непростий крок - взяти участь у "Євробаченні" для того, щоб показати європейцям, що таке справжня сучасна українська рок-культура.

Володимир: Я точно можу сказати, що гурт KOZAK SYSTEM бере участь в "Євробаченні" для того, щоб пропіарити Українську Україну. ЇЇ треба піарити передусім заради самих українців! Ми за багато років свого фактичного ментального рабства забули про те, що є носіями глибинної сакральної української традиції, яка існує на цій землі більше 10 тисяч років.

Ви бачили своїх конкурентів? Більшість з них - дуже молоді.

Іван: Нам насправді все одно. Йдеться про те, що є можливість збільшити аудиторію людей у всьому світі, яка буде цікавитись Україною. Якщо ці хлопчики і дівчатка, яким 18-20 років, несуть щось справжнє й глибинне, те, що можна назвати сучасною українською культурою - будь ласка, я буду дуже радий, якщо хтось з них переможе.

Але якщо вони використовують цей момент, щоб пропіарити свій і без того недорозвинений доробок  - то мені буде дуже прикро за них.

А ви налаштовані на перемогу?

Володимир: Абсолютно!

Іван: ми налаштовані на дуже якісний виступ. Щодо перемоги, то це ж культура, а не спорт. У нас немає критеріїв, за якими можна оцінити переможця.

Але є судді. Що можете сказати про членів журі?

Володимир: Ми їх, безумовно, знаємо. Добре товаришуємо з Джамалою, знаходимося в єдиному культурологічному просторі. І знаємо, звичайно, Євгена Філатова, тому що поважаємо творчість ONUKA. А крім цього, наші репетиційні бази знаходяться через стінку.

Щодо Андрія Данилка, то ми не знайомі з ним зовсім, але сподіваємося на його пресловутий смак. Він, як член журі, завжди віділляється глибинним аналізом музикантів і їх можливістю представляти Україну на міжнародній сцені.

Іван: Нам насправді все одно, хто буде в жюрі. Ящо ці люди усвідомлюють, яка на них лежить честь і відповідальність, то вони мають нас зрозуміти. Якщо вони хоч раз були закордоном, якщо вони патріоти, то вони будуть з нами в резонансі. А якщо ні - насильно милим не будеш.

Минулого року Костянтин Меладзе звинуватив весь склад журі національного відбору за провальний виступ гурут O.Torvald. Що скажете?

Володимир: Це не є провал. Виступ O.Torvald був досить якісний, але закордоном гуртів такого типу безліч. І виникає запитання: як можна було зрозуміти, що O.Torvald - гурт з України? Не було жодного маркера, за яким можна б було ідентифікувати країну, яку представляє даний гурт. А це неймовірно важливо!

Тому в даному випадку ми обрали такий трек, який би нас ідентифікував. Меладзе був в чомусь правий, тому що жюрі ніби підставило гурт, хоча хлопці виступили абсолютно якісно!

Яку пісню ви обрали для участі в конкурсі? Розкажіть, про що вона?

Іван: Це дуже непроста пісня. Почнемо з того, що вона співається англійською мовою. І на наш погляд, співати потрібно українською. Але цей конкурс міжнародний, і наш життєвий досвід говорить про те, що як тільки ти починаєш співати хоча б приспів мовою країни, яку представляєш, люди неймовірно вдячні і сприймають тебе з більшою енергією, бо вони розуміють, про що ти співаєш. Тому ми ризикнули співати англійською, щоб світовій спільноті було зрозуміло, про що йдеться.

А йдеться про певний образ козака Мамая. Наш меседж дуже простий - український чоловік має залишатися чоловіком. Сучасні інтерпретації цього слова говорять про те, що нам дуже важко відрізнити  чоловіка від жінки і ці тенденції нас бентежать. Чоловік має бути охоронцем, красенем, розумним, дотепним, сміливим.

Володимир: Ну, і через образ Мамая ми би хотіли передати сакральний образ самим українцям, повернути первісний зміст українського лицарства. Козак Мамай - це є сакральний образ української міфології. Козак Мамай - це образ українця-лицара, мандрівника, філософа, музиканта, духовний маркер української нації.

Він набагато глибший за будь-які політичні процеси, ось в чому є важливий цей момент. Мова не йде ні про жодні сучасні рухи. Мамай - набагато вищий за все. Він ніби спостерігає за своєю Україною з небес, власне про це й співається в тексті. Він на дев’ятому небі дивиться на нас, вболіває за нас під час конкурсу, ми ж недарма йому цілу пісню присвятили, хай вибачає (сміється).

А хіба можна за умовами конкурсу співати різними мовами?

Іван: У нас є дві проблеми: щоб перемогти в Україні, варто було би співати українською. Натомість, якщо ти перемагаєш, то там варто було би співати англійською. На жаль, пісню змінювати не можна. Тому ми ризикнули і одразу взяли англійську пісню. Тому, українці! Якщо ви почуєте мою англійську, не таку, яку ви собі уявляєте, то не звертайте уваги (сміється).

Як відреагували ваші друзі та колеги на рішення піти на "Євробачення"?

Іван: Сказали, що ми дураки (сміється). Тому що до "Євробачення" у всіх упереджений погляд. Насправді, ніхто нам особливо не коментував наше рішення, власне, ми цих коментарів не дуже і потребуємо. Ми, повторюю, виїхали за кордон, коли Україна отримала незалежність і одні з небагатьох, які на власному досвіді відчувають і знають істинне відношення європейців до України.

Асоціативний ряд у європейців нереально вузький, і дуже необ’єктивний, такий казково-медійний. Знати тільки про Кличка, Чорнобиль, про Шевченка, як "однофамільця" Тараса Григоровича і про корупцію. Ми, як Україна, займаємо майже останні місця за всіма соціальними показниками. І ми, як KOZAK SYSTEM, на собі це відчували. Нас неодноразово спиняла поліція в багатьох містах світу і коли ми сперечалися  з ними, чому у них таке принизливе ставлення до українців, вони казали: "Так подивіться в шкалу порушень: ви ж, українці, всі невігласи".

Так от, коли ми виграємо це "Євробаченя", коли ми розкажемо про трипільську культуру, про наш родовід, про споконвічну правду, я думаю, відношення до України буде інше.

Коли ви виступаєте за кордоном, що вас вражає найбільше?

Іван: Нас найбільше вражає те, що колишні імперії, такі як Англія, Італія, в свій час "нагнули" половину світу, награбастали багатства, збудували гарні країни, зробили їх центрами культури. До сьогоднішнього дня вони отримають шалені кошти для того, щоб підтримувати своє багатство, в той час, як інші країни є їхніми рабами. Від чого нам отримувати задоволення?

Від того, що Америка домінує в усьому світі? Завдяки розуму, агресії, якимось правильним, на їхній погляд, політичним рішенням? Ми маємо можливість порівняти, як живуть українці, і як живуть європейці. Ми би дуже хотіли, щоб ми, українці, нарешті прокинулися! Перестали бути "терпілами", є таке дуже неприємне слово в кримінальному світі.

Ми весь час оправдовуємося, ми весь час бідкаємося, ми весь час шукаємо винного, і не розуміємо, якщо ми весь час не маємо можливості «виграти» весь світ, аби хоча би когось, то давайте, принаймні, виграємо свою незалежність по-справжньому!

Зрозуміло, а як публіка сприймає KOZAK SYSTEM? Де вас найтепліше зустрічали?

Володимир: Публіка сприймає абсолютно адекватно, перш за все, через те, що європейська публіка більш звична до сприйняття музики різних культур.

Наприклад, на європейських фестивалях сприймають наш гурт тільки за ознакою якості. Ми подобаємося! Це найкраща оцінка. Якщо ти їх "преш", їм абсолютно не потрібен переклад, тому що вони все відчувають душею. Оце і є оцінка публіки. А вона виражається так само і фінансово, тому що нас запрошують, це великі кошти. Ми комерційний гурт, нам скрізь платять, нас всюди запрошують, ми ж не їздимо  за свій рахунок. Тобто люди нас хочуть бачити.

Ви згодні з тим, що в українських артистів побільшало роботи після заборони російських гастролей?

Іван: У когось побільшало, у когось стало менше. Знаєте, ті, які дуже любили "руський мир", які завжди ратували за "единую страну", у тих менше стало роботи, їм уже в Росію заборонений в’їзд.

Але хотілося б, щоб українізація українського простору відбувалася не насильно. Для багатьох квоти - насильні, але ж неможлива Україна без українців! Тому ми дуже радіємо з того, що для українських артистів все ж таки побільшало роботи. Якийсь період, звичайно, цей простів буде заповнюватись будь-яким контентом.

Який переважно неякісний…

Володимир: Але він стає все якіснішим! Якщо ми говоримо про рівність умов на ринку, то на ринку ми тільки зараз отримаємо приблизний паритет з іноземними артистами. Зараз ми маємо унікальну можливість нарешті заповнити цей простір якісним контентом.

Як складається ваша співпраця з радіо? Ви - формат сьогодні?

Іван: По-різному. Колись, як ви знаєте, ми виступали за заборону російського продукту як продукту країни-агресора. І ми вважаємо, що інтелектуальний простір треба захищати не гірше, ніж захищається територіальний простір. Слово, думка - б’ють сильніше, ніж куля.

І мені все одно, чи є в Росії  хороші або погані люди, поки триває війна, поки гинуть мої брати і сестри, мені все одно. І коли війна закінчиться, сподіваюся, нашою перемогою, ви не проти?

Я тільки за, я родом з Донецької області.

Іван: Чудово! От коли війна закінчиться, тоді ми, українці, вирішимо, чути нам "сусідів", чи не чути.  Настільки великий відсоток недовіри до цих сусідів, що потрібен час, щоб ми "відійшли". Наразі я вважаю, вони мають просити у нас дозволу приїхати в гості, незалежно від того: це простий працівник, чи Борис Борисович Гребєнщиков.

Чому ж тоді в ефірі українських музичних телеканалів й досі можна почути російські хіти?  

Володимир: Ви запитали спочатку, Оксано, про те, які у нас стосунки з радіостанціями. Я вам скажу абсолютно щиро, можливо, нас почують програмні директори, з якими у нас були дискусії з цього приводу. Зрештою, комерційні радіостанції належать якомусь власникові. Наразі ці всі непорозуміння вже подолані, вони зрозуміли, що ми не є хворі на голову, ми просто хочемо оздоровлювати український медійний простір.

Іван: Українські власники радіостанцій мають розуміти, що ми з ними в одному бліндажу, ми знаходимося в одному окопі. І якщо завтра Путін зі своїми танками приїде в Київ, то цей будинок, в якому живе цей програмний директор, буде зайнятий черговим "моторолою" чи "гіві". Тому що ми зараз боремося не тільки за український простір, ми боремося за цивілізаційні норми існування.

Ми за українське! Все решта - чуже. І давайте це чуже фільтрувати.

Як ви ставитесь до того, що багато наших співвітчизників й досі їздять до Москви отримувати музичні премії та заробляти на концертах?

Іван: Важкі часи! Я не знаю, що сказати тим людям. Знаєте..посадити їх в тюрьму? Вони не зрозуміють. Зробити їм всенародну обструкцію? Можуть теж не зрозуміти.  Нещодавно ми спостерігали, як зі співаком Сергієм Бабкіним розмовляли у Львові. Я сумніваюсь, що він щось зрозумів.

Справа в тому, що зараз відбувається будівництво держави. Я би зараз повісив на всіх медіа майданчиках банер: "Вибачте за тимчасові незручності. Іде побудова держави". І ті, хто до сьогодні ще ностальгує за "совком", ті часи відходять. Найголовніше зараз - неважливо, чи ти співак, зубний лікар, чи вчитель, ти маєш визначитися з громадянською позицією: ти українець, чи ти тимчасово проживаєш на території.

Багато артистів виправдовують себе тим, що музика поза політикою.

Володимир: це лицемірна позиція.

Іван: Просте запитання: що стало причиною війни? Причиною війни стала не політика. Причиною війни стала фундаментальна розбіжність світоглядних позицій українців і тих, хто населяє Московію. І ми, як українці, давно зробили свій вибір: ми хочемо жити в Європі.

Подивіться на їхній стан "добробуту", і ви зрозумієте, що ця країна летить в прірву, і хоче туди затягнути і Україну. А ми не хочемо! І політика ту ні до чого. Не плутайте політику з соціальними проявами.

Володимир: Якщо в тебе на вулиці забирають, наприклад, мобільний телефон, і ти за злодієм біжиш, і хочеш його забрати назад, а він каже: "Стій! Я проти політики". Ти кажеш: "А до чого тут політика? Ти в мене забрав мою власність". Вони забирають нашу ментальну, територіальну власність. Політики тут немає. Тут, чисто майнові, якщо хочете, претензії.

Іван: У нас є друг - Сергій Іванов, відомий блогер. Він колись жив на окупованій території. У нього була квартира. Цю квартиру прийшли відібрали неандертальці і там живуть. Чому він не може жити в себе вдома?

Не хоче.

Володимир: Хотів би, але він хоче жити в Україні.

Склалася думка, що для того, щоб бути статусним артистом, сьогодні потрібно збирати великі концертні зали. Що для вас статусність?

Володимир: Статусність гурту - це як і де тебе хочуть бачити, і скільки хочуть за тебе заплатити.

Іван: Ну, є ще один невидимий чинник: яка статусність, наприклад, у Оксани Забужко?  Юрія Андруховича чи Сергія Жадана? Фантастична! Йдеться про те, що нас чують. Якщо говорити про гроші, як еквівалент статусності, то на сьогодні є гурти, які більше заробляють, ніж KOZAK SYSTEM. І я дуже з цього радий. Для мене є дуже важливим завжди бути актуальним.

Крута пісня - це добре, але важливим в конкурсі є шоу. Вже думали над постановкою номера? Чи буде балет, світлове шоу?

Іван: Думали вийти голими, але..

Володимир: Але нам заборонили…жінки

Іван: розуміємо, що є цензура. Жартуємо! Думали, але залишимо це сюрпризом. Якщо нам вдасться забрати у Романа Гринькова його унікальну бандуру…Це бандура, яку він 15 років назад робив для Лесі Тельнюк. Вона алюмінієва - єдина на Землі.

Володимир: Є також фантастичний український сучасний художник Андрій Ярмоленко, ілюстрації якого теж ляжуть в основу візуального ряду.

За кого б ви віддали свій голос в національному відборі?

Іван: Я би віддав свій голос за Ніну Матвієнко.

Володимир: Але її там немає, тож мова про тих, хто у нацвідборі.  Я би голосував за тих, хто несе національний код у своїх піснях. Його серед учасників несе гурт KAZKA, The ВЙО і ILLARIA, звичайно!

Що для вас є вагомою причиною не вийти на сцену?

Іван: Неповага до українського. Такого не було,  хоча скандалів було пре достатньо. Це нас страшно дратує. Тому якщо раптом комусь з жюрі захочеться з нами з цього приводу продискувати, не раджу.

Як би ви охарактеризували трьома словами свій гурт?

Іван: Україна понад усе!

Володимир: Енергія! Кохання! Майбутнє!