Свідки геноциду: Україна вшановує жертв нацистських концтаборів [ Редагувати ]

Сьогодні Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів. За роки Другої світової через них пройшли 18 мільйонів людей, з них 11 мільйонів - безжально знищили. Свідків тих жахливих подій щодня дедалі менше. З тими, хто пройшов крізь пекло - зустрілася Катерина Сривкова.

Маркіяну Дмитровичу було лише вісім, коли його забрали в "Саласпілс". Каже: той день не забуде ніколи. Фашисти вивозили з його рідного села в Білорусі - не всіх.

"Детей и стариков загнали в колхозную баню и спалили живыми. Мы слышали эти крики, этот ужас", - розповідає Маркіян Демидов, колишній в'язень концтабору "Саласпілс", голова Української спілки в'язнів-жертв нацизму.

Саласпілський концтабір розташовувався в окупованій німцями Латвії, неподалік Риги. Там тримали малолітніх в'язнів, яких потім використовували як донорів крові для поранених німецьких солдатів.

"Мы как скотина были. Я работал. Мне был восьмой год, я пилил чурки метровые с приятелем, и мы голодные в концлагере. Утром баланда. Миска такая, ну, может, литр. И давали - на детскую ладонь умещался кусок хлеба. Озброт назывался. Отжимки свеклы - 40%, отруби - 30%, мука из соломы - 10%, древесные опилки - 20%. Вот еда", - розповідає Маркіян Демидов, колишній в'язень концтабору "Саласпілс", голова Української спілки в'язнів-жертв нацизму.

Хлопцеві пощастило, бо був світловолосий і блакитноокий. Його вирішили "онімечити" - і відправили до маєтку, звідки потім йому вдалося втекти. Але - не на волю. Маленький Маркіян потрапив в іншу латиську сім'ю, де працював до самого звільнення - у людей із цікавою історією.

"Они на теплоходе "Титаник" плыли в Америку. И они спаслись", - розповідає Маркіян Демидов, колишній в'язень концтабору "Саласпілс", голова Української спілки в'язнів-жертв нацизму.

Тепер Маркіян Дмитрович намагається допомагати всім, хто так само, як і він, пройшов крізь пекло.

Анна Михайлівна пережила "Освенцим".Через війну вона не знає власного дня народження, та й вік - лише приблизно, за висновками медекспертів.

"Война забрала у меня все. Я не знаю ни своего места рождения, ни своих родителей. Все это мне заменили номером, который был у меня наколот в концлагере. Я, конечно, не помню ничего, кроме момента, когда нам накалывали номера. Вероятно, это было настолько больно и дико, что вот этот момент у меня отложился", - розповідає Анна Стрижкова, колишня ув'язнена концтабору "Аушвіц-Біркенау №69-929".

Тоді Анні Михайлівні було приблизно два роки. Після звільнення вона потрапила до лікарні в Києві, звідки її забрали прийомні батьки.

"Мама была донором, три раза мне давала свою кровь. Поэтому сказать "не родная по крови" я не могу", - говорить Анна Стрижкова, колишня ув'язнена концтабору "Аушвіц-Біркенау №69-929".

Табірний номер вирішили видалити. Тепер залишилася тільки фотографія та шрам на руці.

"- Остался только след. Вот такой вот - небольшой".

У 2000 році в Україні було 737 тисяч колишніх в'язнів концтаборів. Сьогодні ж лишилося - близько 29 тисяч..

"Мы последние жертвы войны. И мы очень бы хотели, чтобы мы и остались такими. Чтобы больше не было войны", - говорить Анна Стрижкова, колишня ув'язнена концтабору "Аушвіц-Біркенау №69-929".