У Греції почався сезон збирання шафрану [ Редагувати ]
У Греції почався сезон збирання шафрану. З його суцвіть роблять одні з найдорожчих прянощів.
Скільки зусиль потрібно докласти, щоб отримати грам спецій і як ця рослина допомогла грекам пережити фінансову кризу? Дивімося далі.
Від самого ранку під палючим сонцем інженер-конструктор Зісис працює на власній шафрановій плантації. Хоча й має три вищі освіти, у зборі квіток дипломи в пригоді не стають. Натомість допомагає добре натренована спина. Зісис довго вчився, намагався влаштуватися на роботу. А коли почалася фінансова криза 2008 року - шукав щастя в Лондоні, і врешті - знайшов його в рідному містечку Крокос.
"Під час кризи було вкрай складно знайти роботу за фахом. Особливо за моїм - інженер-конструктор. У нас ніхто нічого не виробляє. Тож я згадав, як мої батьки вчили мене вирощувати та збирати шафран. І вирішив, що зможу на цьому непогано заробляти", - розповідає Зісис Крокоу, власник плантації.
Найцінніша частина квітки - тичинки - червоні ниточки всередині суцвіття. Це і є, власне, прянощі. Їх вирізають власноруч. Щоб отримати 100 грамів прянощів - потрібно зібрати 50 тисяч квіток. Через таке складне виробництво шафран - одна з найдорожчих спецій у світі. Недарма його називають "червоним золотом". У Греції цінну рослину особливо шанують - вона багатьох врятувала від безробіття.
"Сьогодні чимало молоді обирає роботу на землі. Я думаю, невдовзі тут буде ще більше людей. Якщо зростатиме попит - ми збільшимо виробництво", - говорить Нікос Паціурас, голова місцевого кооперативу.
Хоча найбільше шафрану виробляють на його батьківщині - в Ірані, грецькі прянощі за якістю не гірші. Їх продають у Сполучені Штати, Європу та Японію. Нещодавно представники кооперативу з міста Крокос почали перемовини з китайськими імпортерами.
"Аромат і смак наших прянощів більш насичений. Якщо кухар кладе у страву п'ять тичинок звичайного шафрану, то нашого - вистачить лише дві", - розповідає Нікос Паціурас, голова місцевого кооперативу.
Шафранове виробництво в Греції за останні 10 років зросло удвічі. Залучили понад п'ять тисяч людей. Утім для деяких це не просто заробіток, а радше - традиція і невід'ємна частина життя.
"Коли народилася моя друга дитина, я брала її із собою в поле. Загортала в ковдру, вкладала спати, а сама разом із чоловіком ішла збирати квіти", - розповідає Елені Каратанасі, місцева жителька.
Хоч деколи буває нелегко, трударі переконують - свої плантації нізащо не полишать. А вміння й досвід передаватимуть наступним поколінням.