Молода гвардія. Лічильник смерті [ Редагувати ]
Краснодон. Місце, де історія зробила для людства криваву зупинку під час Великої Вітчизняної Війни. Трохи більше ніж шістдесят років тому тут, у цьому маленькому шахтарському містечкові вирував не кінематографічний, а реальний жах смерті, причім смерті дитячої!
Історія трагедії в Краснодоні оповита таємницями та загадками, які і до нині хтось вміло прикриває.
Ще до сьогодні основна частина населення вірить в офіційну версію.
Версію, яка була створена нашвидкуруч керівництвом Радянського Союзу з відвертим перекручуванням фактів.
Але ще залишилися поодинокі свідки тих жахливих подій, які пам’ятають, що на справді відбулося.
Нам вдалося поспілкуватися з деякими з них і по крупинці відтворити: а що на справді трапилося в ті страшні січневі дні 43-го?
Хто був організатором молодіжного антифашистського руху опору?
Хто так жорстоко розправився з дітьми?
Але спочатку нагадаємо версію, яка була створена на основі роману Олександра Фадєєва, її донедавна вважали єдиною і правильною до останньої букви.
20 липня 1942 року. Фашисти увійшли в Краснодон.
Розрізнені групи юнаків, очолювані Олегом Кошовим, Сергієм Тюленіним, Уляною Громовою та ще декілька інших груп були глибоко вражені звірствами, які почали чинити фашисти в Краснодоні.
Спочатку вони писали листівки від руки та вели агітацію серед населення.
Потім, після кривавої розправи над 32-ма краснодонцями, яких живцем закопали в землю, керівники груп об’єднуються в єдину організацію під назвою "Молода гвардія". Назву придумав Сергій Тюленін.
Командиром став Іван Туркенич, комісаром Олег Кошовий, керують діями юних патріотів досвідчені підпільники-комуністи Лютіков і Бараков через зв’язкову Любу Шевцову.
На початку всі збиралися в підвальному приміщенні у Олега Кошового, потім - у клубі Горького.
Багато акцій провели молодгвардійці. За дуже короткий термін, всього за якихось три місяці, вони розповсюдили більше ніж 5 тисяч листівок, вивішували червоні прапори, робили розправи над поліцаями, визволили з полону десятки полонених, спалили біржу праці, чим врятували більш ніж 2 тисячі молодих людей від рабства в Німеччині, і ще багато інших подвигів.
Але зрада не дала продовжити запеклу боротьбу юних патріотів проти фашистської чуми.
Їх більш ніж сімдесят схопили, жорстоко катували, а потім кинули живцем в шурф шахти №5.
Никитенко Анатолій Григорович, директор музею "Молода гвардія":
- Однако и до сегодняшнего времени существуют так называемые проблемные моменты в истории "Молодой гвардии", от которых мы стремимся сейчас уйти.
Є одна дуже важлива деталь - насправді ніякої битви за Краснодон не було.
Німці готувалися оточити та знищити 18-ту армію, проте радянські війська дуже швидко відступили, і фашисти не змогли їх наздогнати.
Тому Краснодон був цілий тиждень забутий всіма.
Минаєв Володимир, брат Ніни Минаєвої, загиблої учасниці "Молодої гвардії":
- И наступил период безвластия. В этот период безвластия взорвали шахты. Наши шахтеры, поставленные руководители шахт. Взорвали. Люди разграбили магазины. Все, что там было общественное, это все разграбили. А мы, мальчишки, играли…"
Що стосується широкої сітки підпільних організацій, про яку було сказано у фільмі, так, вона була, але в тому ж році була і розформована.
Чому?
Високе командування в Москві вважало, що наступу фашистів на Донбас не буде, і війна от-от має закінчитися.
Тому у наступному році, коли німці прорвали фронт, все робилося нашвидкуруч і поспіхом.
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Більше того, невдало спрацювало і те, що, відступаючи, обком партії, обком комсомолу загубили деякі гроші, дорогоцінності, які були залишені в тилу, документи, дислокацію фактично цього підпілля.
Сьогодні важко сказати, що потрапило до рук ворога, а що було знищено, але загалом відомо, що там були явки, паролі, списки комуністів комсомольців…
Як би там не було, але гітлерівці дуже швидко виявили всі підпільні групи та партизанські загони, і з німецькою акуратністю всіх розстріляли.
Після цього все доросле населення було в смерть налякане, і про боротьбу проти ворога й годі було говорити, але… не для молоді.
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Але головне інше – на території Ворошиловградської області і на території Краснодонського району знаходилося багато комуністів, які нікуди не виїжджали, нікуди не евакуйовувались, залишились тут, вони всі відмічалися в каральних органах ворога в поліції. Ну, змусили їх так робити, бо потрібно було жити, потрібно було працювати… І в даній ситуації старше покоління, в тому числі і комуністи, вони намагалися врятувати собі життя, прилаштуватися до тих подій, що відбуваються, зберегти своє життя. А молодь якраз навпаки, свого життя не шкодувала.
Минаєв Володимир, брат Ніни Минаєвої, загиблої учасниці "Молодої гвардії":
- Так вот, мы, мальчишки, ничего не боялись, ни потом, ни во время оккупации, потому что мы многого не понимали, а взрослые, конечно, попрятались.
Не слід зараз винити дорослих за те, що вони не вступили в боротьбу з фашистами. Вони знали, що таке смерть, тим паче, що була вона зовсім не так давно в період колективізації. Тоді все волелюбне донське козацтво насильно загнали в колгоспи, а хто не підкорився…
Ще необхідно доповнити, що населення Краснодону складалося не тільки з донських козаків.
Шахтарські поселення на той час мерехтіли різними національностями, причім здебільшого з тих, хто відбував покарання, тобто колишніх зеків.
Їхні діти вже не знали, як жилося до революції, вони вже були дітьми іншої ідеології - ідеології будівництва світлого майбутнього.
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- І справа в тому, що юнаки та дівчата були вихованцями ленінського комсомолу, зрозуміло, що вони добре знали звернення і Сталіна, і керівників уряду в 1941 році до народу, для того, щоб творити такі партизанські загони та підпільні групи…
Титова Антоніна Герасимівна, учасник подій, дівчина Анатолія Ковальова:
- Мы были дружны, наши преподаватели нам давали то, что никто не мог дать, они сами были порядочными людьми, знающими людьми, и как-то они нас воспитывали, что мы выросли именно такими патриотами, порядочными…
І молодь вступила в боротьбу з фашизмом, але так, як вона це розуміла – щиро, відверто, без остраху та не знаючи реальності. Для молоді це була гра, але на жаль, гра дорослих.
Спочатку все носило неорганізований характер, і перші загони, якщо так їх можна назвати, організовувалися на основі дворових компаній - шайок, як любили їх в називати в народі.
Минаєв Володимир, брат Ніни Минаєвої, загиблої учасниці "Молодої гвардії":
- И каким образом эти группы образовались? Знакомые. Школьники. Ульяна Громова, Самошина, Герасимов, все одноклассники и другие ребята. Бондарев, сестра его, Шура Бондарева. И другие ребята, они знали друг друга. Они видели в первые дни, что не приветствовали приход немцев. Начали сближаться и готовить свои действия. Первое время они писали листовки от руки.
Ось приклад листівки написаної дитячою рукою. Звісно, що реально ніхто з окупантів на початках не звертав увагу на дитячі пустощі, поки вони не набули масового характеру, стали відверто зухвалими.
Іванцов Кім Михайлович, брат сестер Іванцових, учасниць "Молодої гвардії":
- И подпись была "Ш.П.О". - это, как я потом узнал, это расшифровывалось как "Штаб партизанского отряда". А этот штаб и весь отряд состоял из трех человек. Писали для того, чтобы придать весомость своим действиям, чтоб немцы знали, что тут не один человек и не два, а целый партизанский отряд.
Юнаки постійно стежили за окупантами і як тільки випадала нагода, крали зброю та різного роду припаси для підготовки більш серйозніших завдань, дівчата в свою чергу писали і розповсюджували листівки.
Минаєв Володимир, брат Ніни Минаєвої, загиблої учасниці "Молодої гвардії":
- Однажды моя мать принесла. Но это уже зимой было. Она принесла листовку от колодца. А у колодца всегда было много людей, потому что водопровод еще не работал, только колодец, со всех поселков шли люди. Чтобы набрать воды. И там разбрасывали они листовки. Мать принесла листовки: "Ты смотри, что я принесла". - "Зачем ты взяла? Ты знаешь, что будет?" И в печку сразу. Она понимала, матери не нужно, убеждать ее ни в чем не нужно. А эти листовки, и тем более если узнают, что почерк ее. Писали они листовки интересно. Меня, конечно, из комнаты выгоняли, когда собирались. Зал у нас большой, Тоня, Нина Герасимова, иногда Ангелина. Значит, они садились, зажигали коптилки, электричества не было, свечей тоже не было. Были коптилки. Вот они несколько коптилок наставили на кучи книг и сами писали. Когда я приходил, меня прогоняли, когда бабушка спрашивала, отвечали: "Мы песни переписываем".
Десь на кінець серпня в Краснодон повертається з полону Іван Туркенич, він втік звідти і як кадровий офіцер змушений був переховуватись.
Досьє
Іван Туркенич. Один з небагатьох молодогвардійців, якому вдалося врятуватися від арешту і подальшої страти.
Закінчив училище зенітної артилерії.
В боях на Дону потрапив у полон, звідки йому вдалося втекти і повернутися в окупований Краснодон. Тут він зустрів своїх товаришів по школі і став одним з активних членів підпілля. Враховуючи офіцерський бойовий досвід, молодогвардійці призначили його своїм командиром.
Після розправи над молодогвардійцями продовжив боротьбу з фашистами. В боях за Віслу загинув і похований в польському місті Жешів.
Після того як організація отримала старшого і досвідченого керівника, молодь почала готуватися до серйозної операції.
Минаєв Володимир, брат Ніни Минаєвої, загиблої учасниці "Молодої гвардії":
- И потом начался процесс спасения от того, чтобы не угнали в Германию. Значит, каждый старался где-то получить работу.
І тут починаються серйозні розбіжності з офіційною версією. Бо насправді до провалу молодогвардійців доклали руки дорослі.
Кажуть, нема страшнішої миті, ніж мить, коли гинуть діти. В Краснодоні у січні 1943 року розігралася кривава трагедія, яка забрала життя більш ніж сімдесяти дітей.
Хай сьогодні і розказують, що юні молодогвардійці вже були зрілими борцями за волю своєї батьківшини, але ми не можемо забути про те, що наймолодшому з них виповнилося ледве 14.
Офіційна версія, яку ми і до сьогодні сприймаємо на віру, гласить: підпільна організація "Молода гвардія" була створена під пильним керівництвом комуністів, після звірської розправи над 32-ма шахтарями.
Хоча насправді організація вже активно діяла, і ця звістка тільки ще більше згуртувала розрізнені стихійні акції молодогвардійців.
Не відчуваючи небезпеки, вони ніби гралися з ворогом. Щоразу юнаки бралися за серйозніші завдання. Ніхто не міг і запідозрити, що фактично діти ведуть боротьбу проти окупантів.
Групи розросталися, і в них почала вливатися більш досвідчена молодь, яка вже проходила підготовку у спеціальних школах НКВС. Брати Левашови, Люба Шевцова, сестри Іванцови, Віктор Третякевич.
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Справа в тому, що старші намагалися оточити себе підлітками, а до речі, це було одне з основних завдань радянських підпільників - чим ширше ти оточений масами впливу, чим більше ти проводиш ідеологічну роботу, це говорить про те, наскільки ти якісно проводиш цю роботу. І я хочу сказати, що це було, з одного боку, наївно – що таких дітей німці не будуть чіпати, а до речі, німців в Краснодоні то і не було, там стояла окружна поліція, але поліція надзвичайно жорстока.
На кінець вересня населення дещо оговталось від перших розправ фашистів і поступово почала відроджуватися підпільна робота обкому партії.
Наводилися контакти з загонами і підпільними групами, які діяли на окупованій території. По всій області розходилися зв’язкові, одним з яких був Віктор Третякевич.
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Віктор Третякевич, він був зв’язковим обласного комітету комсомолу та міського комітету партії, і він мав паролі, явки і в тому числі і на терені Краснодону, і коли він прийшов в Краснодон, а до речі, він до війни проживав в Краснодоні, то він досить добре знав юнаків та дівчат, які там залишилися. І зрозуміло, що вони писали вже на той час листівки, я кажу ймовірно, тому що точно підтвердити документально ми це не можемо. Але те, що він їх об'єднав, те, що він налагодив роботу - це незаперечний факт. Про це говорили ті молодогвардійці, які залишилися в живих, і в живих залишився і член штабу – Василь Левашов, і він чітко сказав, що вся робота почалася з того, коли її налагодив Віктор Третякевич.
Іванцов Кім Михайлович, брат сестер Іванцових учасниць "Молодої гвардії":
- Ничего Третякевич мощного не организовывал! Когда организовалась "Молодая гвардия", Третякевича в Краснодне вообще не было! Это историки новые плетут, читать даже стыдно!
Титова Антоніна Герасимівна, учасник подій, дівчина Анатолія Ковальова:
- Ну все знают, весь Краснодон знает, что Третякевич был организатором, а никакой не Кошевой!
Никитенко Анатолій Григорович, директор музею "Молода гвардія":
- Было однозначно заявлено, комиссар "Молодой гвардии" Олег Кошевой. На данный момент моя точка зрения, что в организации было 2 комиссара. Первым комиссаром был Виктор Третякевич, а вторым, то ли, я повторяю, он самовольно взял на себя эти функции, то ли его назначили. Но отдельные комсомольские билеты, временные комсомольские билеты подписывались псевдонимом Кошук. Это был псевдоним Олега Кошевого.
І тут починається початок трагічного кінця "Молодої гвардії".
Справа в тому, що з приходом в "Молоду гвардію" досвідченого Віктора Третякевича було організовано штаб організації, куди ввійшли всі лідери груп, які діяли в Краснодоні та його околицях.
Але зі створенням штабу почалася негласна боротьба за лідерство між Олегом Кошовим, якому було шістнадцять, і який на той час мав свою групу, та Віктором Третякевичем, який був на три роки старшим і вже встиг повоювати в партизанському загоні, комісаром якого був його брат.
Чому трагічного кінця? - Тому що з цього моменту чітко простежується ціла низка дій відвертої боротьби за посаду комісара "Молодої гвардії".
Командиром був кадровий офіцер Іван Туркенич, і його керівництво не підлягало сумніву, а от за комісарство в штабі кипіла буря по-справжньому.
Іванцов Кім Михайлович, брат сестер Іванцових, учасниць "Молодої гвардії":
- Теперь говорят – штаб то планировал, штаб это планировал… Да, был штаб… Но мальчишки оставались мальчишками. Я когда поехал в Краснодон в сорок третьем году, встречался с Иваном Туркеничем, он приходил к нам проведать Нину, и я очень много с ним разговаривал и он рассказывал об этом штабе… Что дисциплину наводил Иван Туркенич, но их тяжело было мальчишек удержать. Он старался, человек военный, кадровый. Планировал штаб, а вот ограбление машин, как это планировалось? – Никак это не планировалось.
Зараз важко з‘ясувати, як все було насправді, тому що існують дві непримиренні групи, які кожен по-своєму розказують подальшу історію "Молодої гвардії". Перші обстоюють версію про те, що Віктор Третякевич був комісаром та організатором. Другі говорять абсолютно протилежне, взагалі звинувачують його в зраді. Звідки такі протиріччя?
Никитенко Анатолій Григорович, директор музею "Молода гвардія":
- Дело все в том, что до 1959 года параллельно с предателем Почепцовым главным предателем считали Виктора Треятькевича. И если Почепцов был расстрелян по приговору военного трибунала Югозападного фронта нашими здесь после освобождения Краснодона, то Витя Третякевич был сброшен в шахту №5 вместе с друзьями, а потом после освобождения города оклеветан как предатель. Вы спросите - кем? Трудно ответить на этот вопрос, и никаких первоисточников нет, откуда это всплыло. Но тогда не разбирались.
Сьогодні ми маємо можливість дещо при відкрити завісу таємничості та спокійно розібратися в заплутаній історії. Перше, до чого ми звернемося - так це до роману Фадєєва, бо там, на нашу думку, криється початок розгадки.
Никитенко Анатолій Григорович, директор музею "Молода гвардія":
- Не случайно в романе Фадеева появился предателем Евгений Стахович, это Виктор Третякевич, и это не только созвучие имени и фамилии, Стахович и Третякевич, если хорошо знать биографию Виктора Третякевича, и мы ее хорошо знаем, и провести параллельно с Евгением Стаховичем, героем "Молодой гвардии", я вам скажу, это одно и тоже лицо. Так вот, до 1959 Виктора Третякевича считали предателем, и лишь в 1962 году в Донецкой области, в городе Константиновка, органами советской государственной безопасности был задерждан бывший следователь краснодонской полиции, некто Василий Подтымный, и который на следствии дает довольно неожиданные показания, что Третякевич к предательству никакого отношения не имел. И началось новое следствие, и удалось документально доказать, что Виктор был просто напросто оклеветан. В 1959 году началось следствие, и он был реабилитирован, и в 1960 он был посмертно награжден за участие в "Молодой гвардии".
Зараз ніхто вже не збирається когось звинувачувати за несправедливу брехню, навіщо?
Адже цим життя загиблих дітей не вернеш, але хто був зацікавлений в завідомо неправдивій інформації для письменника та комісії, яка була створена для розслідування причин трагедії?
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Така комісія була послана ЦК комсомолу України, яка розслідувала, що тут було, і водночас із Москви цю комісію очолив заступник військовим відділом Торіцин, але ви знаєте, і тоді було уже утворено Ворошиловградський обком комсомолу, вони працювали поспіхом, бо вони хоча й мали в своєму розпорядженні два місяці, але ж зрозумійте, що свідків практично не залишилося. І почали працювати. Яким чином? В першу чергу почали звертатися до найбільш освічених осіб. Найбільш освіченою особою була мати Олега Кошового Олена Миколаївна, і власне через її інтерпретацію була написана оця довідка ЦК комсомолу, яка потрапила пізніше до Фадєєва, і на підставі цієї довідки він почав писати свій роман "Молода Гвардія".
Титова Антоніна Герасимівна, учасник подій, дівчина Анатолія Ковальова:
- Они же все - и Торицин, и Фадеев, те, кто приезжали сюда, в Краснодон, они все останавливались у Кошевой. И естественно, пользовались информацией той, что давала Кошевая. Даже Тюленина рассказывала, что она пошла туда к ним или ее кто-то позвал туда в квартире Кошевой, и Кошевая ее не пустила. Не давала общаться ни с кем!
Олена Миколаївна Кошова - матір героя-краснодонця, що створила легенду про "Молоду гвардію", чи може виконавиця головної ролі у чиїйсь вміло створеній легенді? Що стало причиною?
Титова Антоніна Герасимівна, учасник подій, дівчина Анатолія Ковальова:
- Я, например, ссылаю все на Кошевую. Кошевая - привлекательная женщина, легкодоступная, там же Фадеев, этот любитель женщин тоже, где нужно, как говорится, приложил себя…
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Давайте руку на серце покладемо і скажемо – під час того як у Краснодоні знаходилася Червона армія, в Олени Миколаївни Кошової проживали на квартирі старші офіцери та генерали Червоної армії. Коли прийшли німці, відбулось те ж саме – стояли старші німецькі офіцери та генерали, про це багато написано в літературі, а з цього виводять різні домисли і т.д., але краще процитувати документ. Я звертаю вашу увагу, що Олену Миколаївну і допитували, і опитували, і ці документи збереглися – архіви не горять, і документи не горять. Є документ, який я процитую мовою оригіналу, російською мовою, коли слідчий НКВД запитує в Олени Миколаївни: "Скажите, пожалуйста, в вашу бытность проживания во время оккупации в городе Краснодоне вы разъезжали на легковых автормобилях?" Відповідь – "Да". - "С кем?" Відповідь - "С итальянскими офіцерами" - "Вопрос, куда?" - "За город, в поле, посадку" - "Зачем?" - "Ну вы понимаете, было очень голодно, и мы ездили с итальянскими офицерами срезать колоски, чтобы прокормиться".
Ми всі дорослі люди, і давайте запитаємо, що італійським офіцерам нічого було робити, як прорвати, до речі, німецьку заборону і їздити та зрізати колоски для голодної Олени Миколаївни? В той час як вона годувала в себе на квартирі курочкою, м’ясом і всім іншим німецьких офіцерів та генералів.
Дещо дивна поведінка, чи не так? Не забудемо й про те, що Олег Кошовий був комісаром "Молодої гвардії", і мати, яка обожнювала своє дитя, не могла не знати про це. У них були дуже теплі стосунки, про це всі знають, і про відношення матері до своєї дитини також ходили легенди.
Згадаймо ще раз, що це Краснодон, і шахтарські діти в той час ходили в лахміттях, на їхньому фоні Олег різко вирізнявся.
Титова Антоніна Герасимівна, учасник подій, дівчина Анатолія Ковальова:
- Высокомерен был, был как денди лондонский. Рано начал дружить с девочками. Курил, что наших ребят удивляло. Наши мальчики из нашего класса никто не курил. Им было странно, что появился какой-то новый и уже курит. Рано начал дружить с девочками. Причем дружил с девочками, которые постарше его. Но и сказать, что он активен был, но во всяком случае, не лидером. У нас Вася Пирожок всегда подсмеивал его, говорит, Батько Кошовый. И так он не прижился, и так я его в дни оккупации не видела. Ко мне он не приходил, хотя там Фадеев пишет, что он приходил ко мне там что-то, не знаю, что мы там делали. Не был, и вообще я его не видела, в дни оккупации я его не видела.
То, что Фадеев пишет, что в доме был подвал или где-то, что-то, это был штаб, который находился в доме Кошевого, это все неправда. Квартира не позволяла этого. Потому что там было 3 комнаты, у них бабушка жила. Дядя Николай - это брат матери - невестка, Кошевая и Олег. Квартира никак не позволяла, но там жил один офицер и его денщик. На квартире у них. Бабушка Вера готовила пирожки.
Що це - віртуозна гра для задоволення чи правдиві материнські почуття - любим способом захистити свою дитину від небезпеки?
Не забувайте, на дворі 42-й рік, війна щодня косить криваві жнива і кожен рятується як може.
Кому ти мертвий потім доведеш свої переконання чи любов до людства? Адже це всього тільки мить: зараз ти живий, а за мить - ні, бо вбитий людиною, якій ти і хотів оцю любов донести.
І як пояснити цій гарячій голові, її єдиній дитині не гратися в дорослі ігри без правил?
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Я б наголосив на іншому, життя Олени Миколаївни, воно зовсім не таке, яким його змалював Фадєєв, коли писав про материнське почуття та материнські руки. Є реальність, яка абсолютно не відповідає цьому художньому образу. Олена Миколаївна була змушена захищати своє життя. Адже її відділяла невеличка частка, не можу сказати, чи це крок чи півкроку, і вона сама була би заарештована органами НКВС.
Минаєв Володимир, брат Ніни Минаєвої, загиблої учасниці "Молодої гвардії":
- Дальше, если бы она гуляла с немцами? Когда наши вступили, мы видели, что СМЕРШ сразу арестовал тех, ну, соседи говорили, что вот этот работал учителем, этот работал директором школы, этот работал там-то. Их сразу арестовывали для того, чтобы вывезти куда-то на поселения, и тех, кто гулял. Девушек, тем более, соседи, зная, они называли их "немецкая подстилка". Значит, раз наши пришли в советское время, если эти "немецкие подстилки" известны людям, женщины их оскорбляли, может, даже рукоприкладство было. Но у Кошевой ничего подобного не было, и потом, Кошевой не сразу стал героем, ведь указ вышел 13 сентября. А до этого были написаны книжечки, статьи, но это не Кошевая, то говорили оставшиеся в живых молодогвардейцы. А Кошевая не могла говорить, что ее Олег герой и так далее.
Титова Антоніна Герасимівна, учасник подій, дівчина Анатолія Ковальова:
- Пусть меня судят, пусть меня расстреливают, пусть мне что угодно дают, но я не верю, чтобы Олег был расстрелян в Ровеньках, не верю! Куда-то она его отправила, интересно, если у нее любовник был офицер, предположим, неужели она не сделала все для того, чтобы оправдать каким-то образом, отправить своего сына вместе с ними в Германию? И кто-то ж говорил, я не знаю. Насколько это правда или это выдумка, якобы Кошевой встречался с Фадеевым за границей. Представился и сказал, что он Кошевой. Я в это не верю. Конечно. Потому что не дурак и Кошевой. Чтобы вот так вот, а некоторые говорят, что даже на похороны Кошевой якобы он приезжал, это ложь все. Такого быть не может. Не знаю. Если я не верю в то, что Кошевой там был обнаружен вместе с другими, не знаю. Я не верю в это. Что Кошевой в Ровеньках похоронен. У меня, я похоронила сына, я целый год ходила туда и утром и вечером. А эта здесь блаженствовала, в Краснодоне, а любимый сын где-то там лежал в Ровеньках. Такое может быть? Вот вы отец. Предположим, да? И ваш сын, вы бы как решили бы? Возле себя его похоронить, положить в эту общую могилу, что здесь, возле музея, или оставить его где-то? Нет, я в это не верю!
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Але детальний аналіз, який я проводив і який проводили спецслужби Радянського Союзу, ну просто суспільство було закрите, і не всі підсумки були отримані, але розумієте, робота показала, що ймовірно з вірогідністю 99,9 відсотків Олег Кошовий був знищений німецькими жандармами у місті Ровеньках.
На початку фільму ми говорили про стихійність виникнення молодіжного антифашистського руху в Краснодоні, який потім переріс в грізну силу під назвою "Молода гвардія" та штучне введення в роман Фадєєва керівної ролі партії, якої насправді не було.
Никитенко Анатолій Григорович, директор музею "Молода гвардія":
- И я считаю, что от этого "Молодая гвардия" никоим образом не пострадала, ведь если "Молодая гвардия" была создана стихийно самой молодежью, а не под руководством партии, как об этом ранее писали и заставляли говорить, так это плюс той самой партии, которая сумела воспитать молодежь Краснодона такой, какой она на самом деле стала.
Але з іншого боку інтерес Сталіна саме до "Молодої гвардії" був величезним. Він особисто правив роман Фадєєва і давав чіткі вказівки.
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Класичним загалом став міф Сталіна, адже ми добре знаємо, що в першому виданні роману там нема ніякого партійного керівництва. І коли Сталін почитав, то спитав у Фадєєва: "Товарищ Фадеев, ваши комсомольцы уж сильно умные, вот возьмите отчет Волошировградского обкома партии и покажите роль Ворошиловградской областной партии".
Без сумніву, Фадєєв відразу виконав поставлене завдання, більш того, він жив на квартирі у Олени Кошової, і з її розповіді суттєво перекрутив факти, вивівши на передній план образ Олега Кошового, та надав йому більшої ваги ніж іншим молодогвардійцям. Цим самим Фадєєв зробив з нього ікону на довгі роки для молоді.
Але всі ці перекручування були зроблені не спроста, та і взагалі посилений інтерес тільки до однієї "Молодої гвардії" був нічим іншим як чітко спланованою агітаційною кампанією, яка була задумана можливо і до трагедії дітей.
Просто історія з краснодонськими дітьми ідеально лягла на підготовлену кальку.
Іванцов Кім Михайлович, брат сестер Іванцових, учасниць "Молодої гвардії":
- Сталину нужен был пример… После того как Красная армия позорно отступила в 42-м году, причем с его легкой руки она отступила, он это все допустил, потому что говорил, что на юге не будет наступления, и все силы сосредоточил на севере возле Москвы. Народ уже стал не верить в победу, и вдруг тут в Краснодоне восстали мальчишки. И Сталин сам редактировал, указы принимал об награждении. И в 43-м году, я ж знаю, как в каждом полку пример "Молодой гвардии" преувеличивали много, но это оправдано было преувеличение. Когда выступал комиссар перед бойцами: "Товарищи, мы сейчас выступаем в бой, но помните, как боролись мальчишки, помните как они умирали, так они же были мальчишки, а вы же воины! Вы же солдаты, вы же подготовленные к этой борьбе, как же мы можем хуже их быть!" Вот где пример! В 43-м году это была новая армия, новая, не та, которая отступала в 41-м и 42-м, это была новая армия, воспитанная на подвиге "Молодой гвардии". Это пример, достойный для подражания, и Сталин очень хорошо его использовал, с пользой для страны!"
Але Краснодон став жорстоким прикладом не тільки війни з фашизмом, в Краснодоні була війна ідеологій - з одного боку радянської в особі молодогвардійців, з іншого - старого укладу життя царської Росії в особі донських козаків, це була класова боротьба, тобто продовження громадянської війни 20-х років.
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Давайте пригадаємо, що собою являла поліція, це були ті, які не вважали себе ні росіянами, ані українцями, а саме тільки донськими козаками. Ходили в таких червоних лампасах. Були з шаблею. І знаєте, місцеві жителі, та і в документах це було відзначено, що найбільші звірства творили вони. І я думаю, що це дійсно є продовженням тієї війни, бо ці люди не забули, що відбулося з ними, і що з ними Червона армія і радянська влада. Знаєте, от ту війну, яку розпочав і вів Сталін, і зрозуміло, оця ненависть переповняла їх, вони боролись проти чого? Проти більшовизму, проти радянської влади. А ці діти, юнаки і дівчата, були представниками іншого покоління, молодого, але іншої ідеології. Сталінської ідеології. Комуністичної ідеології. Тієї ідеології, яка викликала люту ненависть у козаків.
Лунають закиди на адресу молодогвардійців, що це була вулична шпана, і взагалі їхні дії носили виключно кримінальний характер і не більше, адже самі райони, в яких вони жили, - це забиті шахтарські трущоби, розплідники бандитизму та розбою, одна тільки назва про що говорить - Шанхай.
Титова Антоніна Герасимівна, учасник подій, дівчина Анатолія Ковальова:
- Шанхай - это место, где поселился одни китаец. Сейчас я вам скажу его фамилию, Тун Чи Чан. У шахтеров не было квартир, шахтеры все жили, лепили себе землянки, и вот он там первый поселился возле рынка. И рядом стали шахтеры строить себе землянки и что кто мог, и розрослось, это целый район был. Называли его Шанхай. Потому, что китаец там первый жил, и вот эти все остальные жили там. И Тюленин там жил, и Анатолий там жил, и Вася Пирожок жил там, и Третякевич там жил. Это все было, что называется краснодонская элита. Но никто не занимался ни воровством, ни убийством, ничем абсолютно этим.
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- В Краснодоні існувала і кримінальна поліція, яка займалася злочинами серед місцевого населення, і працювала вона надзвичайно оперативно. І не потрібно теж ідилію влаштовувати, що, мовляв, люди на окупованій території жили дружно, допомагали один одному, що, мовляв, ніяких там кримінальних злочинів не було – неправда, були злочини, страшні злочини з убивствами. І в тому числі кримінальна поліція відкрила так звану справу "козлятників", і от сьогодні цю справу саме і приписують молодогвардійцям. Але документи свідчать, що за цим стоять справжні кримінальні злочинці, але це не була краснодонська молодь. Так, імовірно, вони були такого хуліганистого вигляду, бо весь час проводили на вулиці, але говорити, що це кримінальні злодії та злочинці не варто, бо це люди свідомо боролися з ворогом і знали, що вони роблять.
Але був в історії молодогвардійців один кримінальний випадок. Він більше походив на дитячу забаву через бажання зробити собі свято, бо хоч би яка війна, але для дітей Новий рік - це таке прикрите чарівністю та казковістю світле свято.
Діти залізли до німецького конвою і обікрали його.
Никитенко Анатолій Григорович, директор музею "Молода гвардія":
- Любое хищение у врага, будь то автомат, буханка хлеба или пачка сигарет - это ведь не воровство, это не уголовное дело, это боевая операция, боевая диверсия. Если к тебе в дом пришел враг, которого ты не звал, и ты у него украл буханку хлеба, я несколько утрирую, то ты ослабляешь этого врага, то какое это воровство? Какое это хищение? Я считаю, что и это боевая операция! ".
Титова Антоніна Герасимівна, учасник подій, дівчина Анатолія Ковальова:
- Когда мы подходим к этой машине, мимо машины мы шли, Вася Пирожок говорит: "Давай заглянем, что там." Я говорю: "Нечего заглядывать. Ты заглянешь, а там немец сидит с автоматом, пойдем." Но в этой машине, оказывается, никакого оружия не было. Там были подарки на Сталинградский фронт немцам. К Новому году. Там были хлебцы такие, но они были как сухарики. И еще что-то там и сигареты. И вот я когда пришла в клуб Горького на следующий день, смотрю - все курят, никто никогда в жизни не курил. Все с сигаретами, Анатолий мне принес эти хлебцы домой. А Анатолий не курил. Я говорю: "Анатолий, а откуда это все? Сигареты?" Он говорит: "Там та машина, которая мы проходили мимо. Там я не знаю то ли Лопухов, кто туда залез? Вроде бы Лопухов." Но мало того, что они тут курили, потом одному мальчишке дали сигареты. А тот пошел и начал торговать ими на рынке. Вот что послужило тому, что сразу же забрали этого мальчишку в полицию, били его там: "Кто тебе дал это?" Он сразу показал на Машкова и на Третякевича. И тут же их забрали. Вот что послужило провалом и первыми арестами".
І наступив новий рік. Першими взяли Віктора Третякевича, Машкова, Земнухова.
Подальші трагічні події є повною таємницею.
Чому величезна організація, у якої конспірація була поставлена на серйозному рівні, групи були розбиті на п’ятірки і навіть в самій організації рядові члени не знали, чим хто займається, зазнала такого провалу?
Причім за доносу одного зрадника, який, до речі, не входив в штаб організації?
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Загалом то Абвер на території Ворошиловградської області накрив всю область. І на сьогодні ми встановили, що причиною провалу цієї організації була спеціальна пошукова операція, проведена гітлерівцями. Їм вдалося затримати декілька радянських розвідників, які виконували спеціальні завдання на терені Дніпропетровської області, повернулися сюди, бо це місце їхнього базування було, це був уже глибокий тил. Він їх заарештував, перевербував, і вони працювали фактично на Абвер.
Оце і є основна причина, чому була розгромлена "Молода гвардія" і ще багато інших партизанських загонів та груп, навіть резидентури НКВД, яка залишилася для виконання спеціальних завдань"
Є ще багато темних сторінок в історії загибелі дітей з Краснодону, які вирішили стати гравцями дорослої гри без правил.
І щоразу, знаходячи нову невідому історію, ми повертатимемося до пам‘яті про них. Пошуків і думок буде дуже багато.
Головне, щоб дорослі перестали гратися в дитячі ігри – шукати, хто був комісаром чи скільки тих комісарів насправді було?
Дорослі повинні перейнятися дорослими справами і не доводити ситуацію до того, щоб їхні діти гинули на війні.
Семистяга Володимир Федорович, історик, Луганський університет:
- Ви знаєте, на брехні ніколи не можна виховувати, рано чи пізно міф буде зруйнований, і ця організація буде не менш величною, якщо вона була правдивою, коли кожен займе те місце, яке він займав під час війни. І Віктор Третьякевич залишиться комісаром, і не просто комісаром, а керівником цієї організації. І залишиться таким максималістом, патріотично налаштованим підлітком Олег Кошовий, і інші залишаться. Але потрібно знати правду, на правді можна виховувати, на брехні - ні.
Титова Антоніна Герасимівна, учасник подій, дівчина Анатолія Ковальова:
- Прошло много лет, много стерлось из памяти, но дни оккупации, облавы на людей, мои товарищи, отдавшие свои юные жизни и не склонившие головы перед коричневой чумой, будут вечно жить в нашей памяти. Мужество их не в том, сколько они совершили, а в том что они, еще полудети, пошли на борьбу со злейшим врагом человечества - фашизмом, не думая о том, что расплатой за это послужит их жизнь.
На жаль, Антоніна Титова так і не дочекалася свого коханого і єдиного, хто втік під час страти молодогвардійців - Анатолія Ковальова.
Вона досі чує його останні слова:
- Переходи к моим родителям, где бы я ни был, я вернусь к тебе…