Зруйнована мрія, або Жертви військової реформи [ Редагувати ]

Вiйськова реформа в Українi, здається, досягла свого пiку. Змiна чисельностi армiї, модернiзацiя технiки, довгоочiкуванi грошовi вливання - все, про що багато i довго сперечалися, вирiшували генерали й полiтики - утворюється в життя. Роки потрiбнi були, щоб з'ясувати, чи - на вiйськовому жаргонi - привести у вiдповiднiсть спадщину, що дiсталася нам пiсля розвалу Союзу, i розставити акценти.

Авiацiйне угруповання на територiї України було одним iз наймогутнiших на всьому пострадянському просторi. 92-го року країна володiла чотирма повiтряними армiями, а кiлькiсть ВПС перевищувала 122 тисячi чоловік. За минуле десятирiччя бойових лiтакiв стало як мiнiмум удвiчi менше. Скоротилися i штати.

Олександр Вєтров, в.о. командира 22 авiабази ВПС України: "Для льотчика, ви самi розумієте, головне - це лiтак. I у фiльмах бачили, що дуже важко переживаєш, коли закiнчуєш льотну дiяльнiсть. Але людина якось готується до цього, звичайно. Для себе я поки... Усi рiвно менi знайдуть мiсце, тому що, я ж кажу, для пiдготовлених льотчикiв знаходять..."

Аеродром Канатове вважали щасливим. Колись, ще при Союзi, тут, неподалiк Кiровограда, стояв полк МIГiв-23. Його ескадрильї воювали в небi Афганiстану. Тодi всi лiтаки повернулися на рiдну базу. Не було загиблих i серед пiлотiв.

Та фортуна все ж вiдвернулася вiд Канатового. Небо над летовищем, як зумисне, затягло грозовими хмарами. А власне смертельний вирок авiабазi пiдписали у штабi ВПС. Вiдтодi й почався вiдлiк справжнiм втратам.

Льотчик 22 авiабази ВПС України: "Я в собi почуваю сили, я не хочу хвастатися, але я знаю, що в мене це виходить. Я люблю лiтати, прагнув до цього, але, в той же час, я - невдалий льотчик. Виходить так, тому що нас скорочують".

Наприкiнцi жовтня гарнiзон у Канатовому скоротили майже навпiл. Нi, несподiванкою це не можна було назвати. Розмови про те, що авiабазу пiд Кiровоградом лiквiдують, а вiйськову частину розформують, були давно. Реформа є реформа. I все ж люди не вiрили. Один iз найлiпших полкiв, чи не "найсвiжiшi" лiтаки, вiдмiнний аеродром, виграшне географiчне розташування - зрештою, центр України. Але рiшення ухвалили. А у вiйськових, як вiдомо, наказiв не обговорюють - їх просто виконують.

Олександр Вєтров, в.о. командира 22 авiабази ВПС України: "Щоб перейти з тих збройних сил, якi практично в нас нiчого не виконують, на даному етапi потрiбно пiдняти все-таки рiвень. Вибранi конкретнi цiлi, аеродроми, на яких усе-таки буде життя. Якщо ви поїдете на аеродроми в Старокостянтинiв, Саки, Бельбек, там ви побачите, дiйсно, iнтенсивна льотна робота йде по пiдготовці льотного складу, технiчного складу. Самi розумієте, потрiбно вибирати. На даний час немає у держави коштiв, щоб утримувати ще когось".

Сьогоднi вже кажуть, що вiйськова авiацiя України вiдроджується. Мов, тривала реформа принесла таки свої плоди. Кiлька авiаполкiв, включених до складу Об'єднаних сил швидкого реагування, мають усе необхiдне для збереження боєздатностi. До них переводять класних пiлотiв з розформованих частин, найкращу технiку, забезпечують пальним. Алi майже не йдеться про жертви цiєї реформи.

Поганий той солдат, що не мрiє стати генералом. Але вiдома приказка актуальна вже не для всiх. Молодi офiцери-льотчики, недавнi випускники вiйськових iнститутiв, що прийшли служити, що мрiяли про небо, про кар'єру - просто "пролетiли", якщо можна так сказати. Вибiр зробили правильний, а от розрахунок - нi. Сам час виявився проти авiаторiв. Як той казав, "пiдбили на злетi".

Олексiй Котов, заступник командуючого 5 авiакорпусу ВПС України: "Я вважаю, на даний час доцiльнiше зберiгати тi, що є. Потенцiал, який ми маємо в планi пiдготовленостi льотного складу, i почали вже готувати молодий льотний склад, щоб потiм цикл тiєї льотної пiдготовки в нас не порушився. Нажаль, льотчики-випускники 90-99 років змолоду випали з цього циклу i тому вже може навiть не доцiльно витрачати кошти на їх пiдготовку".

Так вирiшили в центрi. На пiдготовку пiлота рiвня першого класу треба не менше, нiж п'ять рокiв. Це при повному лiтному навантаженнi - 120-150 годин на рiк. Можна пiдрахувати при цьому i витрати палива. Крiм того, кожному вiдведено досвiдчених iнструктора, технiка й механiка. Це не беручи до уваги експлуатацiї засобiв зв'язку. Надзвичайно витратна, треба сказати, справа. А коли заходиться про грошi, людський чинник, зазвичай, вiдступає на вихiднi позицiї.

Льотчик 22 авiабази ВПС України: "Надiя моя в реанiмацiї. Ще теплiє щось, але вже навряд чи. З усiх бокiв дають зрозумiти, що, хлопцi, можете розслабитися, уже нiчого не буде. Краще пошукайте собi роботу на громадянцi, не витрачайте час даремно, дурними думками не потiшайте себе".

За роки навчання, а потiм - служби звикаєш, що все вирiшують батьки-командири. Країна платить грошi, щоб ти не думав, а виконував. Так могло бути довго, але - не вiчно. Хоча гарнiзоновi в Канатовому навiть i в цьому повезло.

Володимир Артюх, начальник органiзацiйно-мобiлiзацiного управлiння ГШ ВПС України: "Було прийняте рiшення поетапного скорочення. Не кожному полку, так вже виходило через термiни, була така можливiсть надана. Тобто поетапно. У 2003 році було зроблене скорочення чисельностi й остаточно чисельнiсть цього полку буде скорочена в 2004 році. Безумовно, в iнтересах боєздатностi. Щоб найбiльш пiдготовленi екiпажi можна було розмiщати на вакантних посадах, що є в авiабригадi, про яку я говорив, де будуть дислокуватися всi цi типи лiтакiв. Тобто, найбiльш пiдготовлених льотчикiв i штурманiв ми практично вже розмiстили. Це було в 2003 році вже зроблено. Найбiльш справнi лiтаки, з найбiльшим ресурсом також були перебазованi на цей аеродром".

Процес реорганiзацiї вiдбувається в суворiй вiдповiдностi до Держпрограми, розрахованої до 2010 року. Вiйськову технiку, зокрема бойовi лiтаки, якi можна реанiмувати, реанiмують, решту - чи продають, чи списують. Набагато складнiше у кадровому питаннi. Хоча штабнi офiцери твердять, що тяжкi часи залишилися позаду. Мовляв, уже не початок реформи, коли за кожнi пiвроку мусили скорочувати по кiлька полкiв. Тодi, справдi, усе було навдивовижу болiсно. Тепер, принаймнi, вiйськовикам давали час: "дiдам" - пiдтягти хвости, молодим - визначитися зi своїм майбутнiм. Тiльки змоги не було анi в тих, анi в iнших.

Льотчик 22 авiабази ВПС України: "Немає палива - так нам говорять. Лiтає тiльки ОСШР - 3 полки, що туди входять. А ми, виходить, обдiленi. На нас поставлений хрест. Нам постiйно говорили, що буде краще - ми вiрили. Чекали, раптом пiде паливо, раптом десь щось. Тi ж воєннi дiї в Iрацi. Авiацiя себе скрiзь показує. У нас одна з основних зброй - це ядерна, її в нас немає. А далi йде авiацiя. Бог вiйни зараз вважається".

Су-24 вражає навiть неспецiалiста. Надзвуковий ударний лiтак зi змiнною геометрiєю крила здатен нести високоточнi бомби, ракети з телевiзiйним наведенням, так званi ракети спецпризначення, й ракети "повiтря-повiтря". Виконує бойовi завдання за будь-яких метеоумов, лiтає поза зоною бачення чужих радарiв, працює iз прифронтових аеродромiв i дозаправляється в повiтрi. Ще пiвроку тому в Канатовому було 35 таких машин.

Поки що в Канатовому залишається дев'ять таких машин. Вони ще чекають свого години. Чекають, коли або командир частини, або командир авiабази пiдiймуть їх у небо. Це буде останнiй злiт Су-24. Принаймнi, з аеродрому Канатове. За планом сумна подiя може вiдбутися найближчої весни.

Сьогоднi в гарнiзонi Канатового ще залишається майже тисяча людей. Служба поки триває, але з кожним днем стає сутужнiше. Звичне життя повернулося з нiг на голову, щораз тяжче стримувати образу. I тим бiльше почувати себе безвинно винним.

Льотчик 22 авiабази ВПС України: "У принципi, так, скорочувати авiацiю потрiбно, вона дуже велика на Українi, але не такими темпами. I тут потрiбний пiдхiд до кожного. Тобто головком пише у своєму зверненнi, що ми кожного льотчика перевiримо i визначимо його рiвень натренованності. Це, якби це була правда, я б помер прямо тут. Я відчуваю, я знаю свiй рiвень, я хочу лiтати. Якби вiн мене перевiрив, а то вiн пише, що йде перевiрка, що йдуть контрольнi польоти. Якщо добре лiтаєш, то залишаєшся, якщо погано - тебе просять просто звiльнитися".

Вiйськовi специ не заперечують - служити сьогоднi стало вигiдно. Непоганi льотнi зарплати, пайки, пiльги, та й узагалi - матерiальне забезпечення в армiї iстотно полiпшилося. Усе це - проти нестабiльного життя "на громадянцi". Плюс - пенсiї. Донедавна вiйськовики навiть могли будувати плани.

Володимир Мазур, начальник управлiння кадрiв ВПС України: "Це є рейтингова система призначення на посади у ВПС. Що туди входить? Це пiдготовка самого офiцера, його вiйськова дисциплiна, враховується сiмейний стан офiцера. Якщо в iншому гарнiзонi на одному типу технiки є офiцер, який слабше за нього, то виходить на отставну комiсiю корпусу, на нараду керiвного складу ВПС, доповiдається, знаходяться мiсця".

Але щасливчикiв серед кадрових офiцерiв не так багато. У тих, хто ще чекає, надiї що день, то менше. I рiч уже не в зарплатнi чи посадi. Тепер питання постало руба - бути або не бути службi, роботi, нарештi - мрiї.

Льотчик 22 авiабази ВПС України: "Вони такi ж як ми, тiльки вище за посадою. Їх теж скоротять, тiльки трохи пiзнiше. Отут уже коли йде таке глобальне скорочення, йде питання про те, у кого якi зв'язки. У кого краще зв'язки, той i залишиться. А яке в тебе звання - чи лейтенант, чи полковник - це мало впливає".

Надiя заяскравiла, коли її вже нiхто не чекав. Увагу до долi авiабази зненацька виявила кiровоградська влада. Канатове пiд боком у мiста i грiх не використовувати вивiльнюваних територiй. Тим бiльше, що обласний аеродром уже рокiв зо 5 як наказав довго жити. У сформованiй ситуацiї - це краще, що могло бути для обох сторiн.

Василь Сибiрцев, голова Кiровоградської облради: "Ситуацiя була, наша пропозицiя була, щоб було спiльне користування. Щоб Мiнiстерство лiтаки свої, щоб iснувала вiйськова частина, i туди перевести базування цивiльного аеропорту, для того, щоб спiльно експлуатувати удвох, у складчину. У подальшому можливо залучення туди i навчальних польотiв Академiї цивiльної авiацiї".

Поки спiльний проект цивiльних i вiйськових iснує тiльки на паперi. Рiшення обласної сесiї, розпорядження губернатора, згоду генштабу ВПС розглядають у Мiнiстерствi оборони. Своєї зацiкавленостi ще не висловив i головний транспортник країни. Поки в кабiнетах Мiнтрансу прораховують доцiльнiсть розвитку пасажиро- i вантажопотокiв у центрi України, на дотацiйнiй Кiровоградщинi, - льотчики лiчать днi до наказу. Наказу про звiльнення, за скороченням чи переводом. На пiвнiч, пiвдень, захiд чи схiд.

Хтось iз них ще обов'язково пiднiметься в небо, бiльшiсть, на жаль, уже нiколи не лiтатимуть.