Андрій Шевченко: на 29 листопада Майдан був вичерпаний [ Редагувати ]

Розгін студентів на Майдані 30 листопада був чітко спланованим, "Беркут" навмисно провокував активістів на сутечкі з комунальниками.

Це стало відправною точкою, після котрої кожен українець зрозумів, що шляху назад вже немає, і треба змінювати владу в країні.

При цьому сам Майдан напередодні жорсткого побиття студентів нагадував декілька сотен людей, які без світла і апаратури співали пісні під гітару.

Про те, як розгоняли Майдан, хто планував цю акцію і що сталося потім, в інтерв'ю podrobnosti.ua розповів журналіст, депутат Верховної ради Андрій Шевченко, який був там в ніч на 1 грудня.

- Чи було таке відчуття, що Януковіча не перемогти?

- В п’ятницю, 29 листопада зранку стало остаточно ясно, що не буде підписана угода про асоціацію, була поставлена крапка. Стало зрозуміло - цю частину битви ми програли. Що робити далі було не ясно. Було радикальне крило, яке казало що потрібно стояти і поширювати протест.

Було більш спокійне крило, яке казало, що битва довга, ми її програли і треба відступити і готуватись до якоїсь іншої битви. Потім стався розгін майдану і він все розставив на свої місця.

Мені здається, що на вечір 29 листопада абсолютна більшість Майдана була вичерпана, люди вже були втомлені, активісти, які це починали, або захворіли, або дуже втомилися недосипанням.

Коли Майдан залишився без світла, без звуку, без великих динаміків, мені здавалося, що він не протягне і до ранку. Осталося кількасот людей, які грали на гітарах і грілися біля невеликих багать. На цьому було все вичерпано.

- Розгін Майдану був спланованим, чи випадковим?

- Хтось там переконав Януковіча, що якщо зачистити цей Майдан під нуль - то на цьому все й захлинеться. Але сталося зовсім навпаки. Тому що люди, в яких тільки що вкрали європейську ідею, в них на очах крали залишки гідності, залишки хоч якоїсь поваги до себе і віри. Я думаю, що саме це змусило на наступний день вийти мільйон.

Для мене є очевидним, що розгін Майдану планувався і те що туди о 4 ранку комунальні машини і рівно о 4 поклали весь мобільний зв’язок.

Така велика кількість Беркуту була зігнана, коли нас заганяли в куток під стелу, це все вказує на те, що був саме такий план розгону. Нас хотіли залякати, показати демонстративну силу, показати таку силу, щоб на довгий час не хотілося противитися владі. Не спрацювало.

- Пам'ятаєте ситуацію  з апаратурой, коли її несподівано забрали. Що сталося?

- Близько опівночі в ніч з 29 на 30 листопада, зпочатку нам пообіцяли громадську озвучку до ранку, потім ми поставимо свою. Але спочатку почали відключатися динаміки, потім сказали, що немає пального для дизельного генератора, потім сказали, що буде менший динамік, ще менший.

А о третій ночі на Майдан спокійно заїхала величезна фура. Проїхала через всі кордони міліції. Ми туди не могли бусиком заїхати, а тут ціла фура. На наших очах в цю фуру завантажили залишки сцени і фура хутко виїжджає.

Так, о 4 ранку Майдан залишився без світла, без звуку, без сцени. Залишилось кількасот людей самі з собою на одинці.

- Як почался сам розгін?

- Спочатку заїхали комунальні машини, вони зайшли трохи вище від пам’ятника засновникам Києва. Це були великі вантажівки з щитами і вони хотіли розвантажитись. Там їх зустріли "ультрас", при чому зустріли дуже агресивно.

Я зразу ж побіг туди, для того щоб не було конфлікту між комунальниками і "ультрас", щоб потім це не використали для міліцейської зачистки. Нібито цей конфлікт вдалося урегулювати. Думали, що вони розвантажать ці щити та поїдуть.

Але буквально за лічені хвилини "Беркут" почав рухатися. Вони сподівалися, що ми поведемося на цю провокацію і буде якась сутичка з комунальниками і тоді міліція вступить. Сутички не було. Міліції це було все одно: в них був план о 4 робити штурм, вони почали це робити.

- Які після побиття студентів у вас були емоції?

- Я пам’ятаю, коли я прийшов до дому і в мене перед телевізором сидять мовчки мама, дружина і дочка. Вони мовчали, жодного слова не казали. Вони просто сиділи і плакали. Я зрозумів, що ці сльози я ніколи не пробачу. Те був саме той настрій, з яким вся країна проснулася в суботу зранку.

Це була така лють, розуміння, що далі не можна так це лишати. В країні відкрилася така чорна прірва, така безодня куди вона сповзає, що кожен зрозумів, далі так лишати не можна.

Для нас стало зрозуміло, що завтрашній день перше грудня стане вирішальним. Стало зрозуміло, що ми готуємо не просто черговий мітинг, не віче, а щось таке, з чого має початися абсолютно нова сторінка в історії країни. Відчуття вирішального моменту з’явилося дуже чітко.

Как podrobnosti.ua на годовщину Евромайдана, почтить память погибших собралось 7 тысяч человек.

Также, читайте как сложилась судьба активистов год спустя.