Волонтер Богдан: Країна відроджується. Війна таки нас змінила [ Редагувати ]

Теперешні волонтери та активні блогери, що пишуть про війну, підтримуючи українських військових - майбутні кандидати в органи державного управління, вважає волонтер Богдан Дідух.

Україна народжується вдруге. Через 23 роки. Цього року День народження буде особливим. Це перший день народження Вільної країни.

Кінематографісти не так давно зняли прекрасний цикл фільмів "Зима, що нас змінила". Напевно, тепер вже потрібен інший - "Війна, що нас змінила".

В Новітній історії України миттєво з'явилося  багато нових радісних та, на жаль, сумних дат. Миттєво, тому що для історії часовий проміжок довжиною в рік є миттю.

22 та 30 листопада, 1 грудня, 16 та 19 січня, 19-21 лютого, 16 березня, 11 травня, 25 травня... (далі буде). Роки 2013-2014 є багатими на події. Поки що немає ще однієї важливої дати - Дня Великої Перемоги Українського Народу. Проте будьте певні, ми всі її наближаємо. Кожен зі свого боку.

Війна так чи інакше торкається кожного з нас. Не можна просто закрити очі та її не бачити. Мого життя, на жаль, також торкнулась. В моєму календарі навіки закарбуються трішки інші дати - 15 липня, 21 липня, 26 липня. Це дні Пам'яті. Це ті дні, коли через рік-другий-третій-десятий-п'ятдесятий буду відкладати всі важливі та неважливі справи, завжди купувати 28 багряних гвоздик та вирушати до Рівного, до свого Героя, якого поховали поряд з Героями Небесної Сотні - Волошина Ігоря Анатолійовича, кращого Друга та  однокласника по Рівненському обласному ліцею-інтернату, командира відділення 39 БТрО "Дніпро-2", старшого кулеметника, який смертю хоробрих поліг на блокпосту біля с. Кам'янка Ясинуватського району Донецької області 21 липня 2014 року.

Корінний рівнянин, нікому нічого не сказавши, придбав квиток на потяг до Дніпропетровська та призвався добровольцем до дніпропетровського БТрО. Ні на яку думку не наштовхує? Рівнянин, до дніпропетровського батальону, територіальної оборони.

Через це завжди боляче чути слова деяких волонтерів "ми допомагаємо лише своїм бійцям". Правильно, своїм. Своїм Українцям, не має значення з якого регіону. На жаль, Ігор Волошин заплатив за доведення цієї теореми своїм життям. Сподіваюсь, що не даремно.

Ігор Волошин. Фото facebook

Ти не хвилюйся, Ігорку, після Перемоги ми Тобі поставимо Стеллу на місці того злощасного блокпоста. Високу таку, аж до Неба. Там не буде зброї. Лише п’ятірко лелек, що відлітають у вирій…

Ось так і з'явились в мене друзі в двох різних групах волонтерів - в Рівному та Дніпропетровську. Вони різні, розмовляють різними мовами, але Україна в них одна і бійці теж одні. Дніпропетровськ, наприклад, допомагає в тому числі й 16-й Бродській вертолітній бригаді, а Рівне - батальйонам "Донбас" та "Айдар". Рік назад хтось міг собі таке уявити?

Наприклад, Оля Голубєва, координатор групи волонтерів Дніпропетровська, яка робить все можливе і неможливе, щоб достукатись до чиновників різного рівня на захист своїх підопічних бійців.

І дівчинка Саша Завальна, координатор групи технічної підтримки бійців розвідувального взводу БТрО-5 "Горинь", яка знає, на який з БеТеРів  механізованої колони глушилку потрібно почепити для захисту від вибуху радіокерованих фугасів, та як і де їх слід обварити арматурою, щоб БТР не перетворився на братську могилу при прямому попаданні з гранатомета. Не соромно вам, хлопці?

Саша Завальна

І хлопчик Юрій Дюг, координатор групи волонтерів Рівного, що сім днів на тиждень до 11-ї вечора грає в "тетріс"... коробками з передачами для бійців, які зранку відправляться на передову.

Юрій Дюг

А також київські Facebook-блогери, експерти та першовідкривачі поняття "бойового українського суржику", основні принципи якого викладено у Маніфесті - Свирида Опанасовича, Мурзіка Васильовича та Татусю Бо, які пишуть про наболіле без цензури. Вони ж не Вам пишуть, шановні критики та манірні пані типу "фу-у-у, як вульгарно". Їх бійці наші читають, людям легше війну вистояти від цього. А як відомо та доведено Свиридом Опанасовичем, "приправлені бойовим суржиком команди бійці понімають лучче, бойовий дух у них зроста". 

Так-так, це ті самі блогери, котрі за декілька днів перевищили допустимі ліміти друзів у 5000 чоловік, та котрих регулярно блокує російська адміністрація Facebook, що аж власний сайт за один день змушені були створити. Рєпка-клюб називається.

Оці люди і є - майбутня Еліта Нації. Разом з "хвейсбук-міністром" Аваковим.

Це - майбутні кандидати в органи державного управління, а можливо, навіть і в "верховне депутатське шапіто".

Країна відроджується. Війна таки нас змінила.