Подробности-ТВ

Померти або знайти 200 тисяч доларів. Сума може бути навіть більшою. Такий вибір без вибору щороку роблять десятки тисяч українців. У них спільний діагноз - невиліковна в Україні хвороба. Її лікують, але за кордоном. І за шалені гроші.

Виїхати на лікування за кордон державним коштом вдається одиницям. Решта гроші дістає самотужки. Цим могли б займатися благодійники, адже в Україні вистачає людей, які готові жертвувати. Однак благодійні організації частіше стають ширмою для шахраїв. Сьогодні мало хто готовий віддавати власні гроші у невідомі фонди. Ми готові допомагати конкретним людям, а не організаціям із красивою назвою.

Але якщо у вас немає грошей на лікування, не треба зневірюватися. Є люди, у яких вони є - треба лише знайти спосіб донести до них інформацію про тих, хто потребує допомоги.

Як розповісти про свою біду якомога ширшому колу людей? Історія хлопця, хворого на рак та його друзів, які за два місяці зібрали понад сотню тисяч доларів. Матеріал Романа Вінтоніва.

Андрій Лазарєв - успішний програміст. Заробляє цим на життя. Його хобі - екстремальні види спорту: парашути, гори, водний туризм.

Чотири роки тому хлопець заснував клуб екстремального відпочинку. Зараз у клубі кілька сотень людей. Два місяці тому Андрієві поставили діагноз - рак. Відтоді бореться з хворобою. Поїхав з Києва до батьків - у Новоград-Волинський.

 - Скільки часу ти це вже малюєш?

- Я, в принципі, малюю по 5 хвилин на день, чесно кажучи, зараз. Ну, тиждень десь. Просто так. Сил небагато в мене для цього, і так, коли можу, тоді сідаю.

В Україні хвороба Андрія - невиліковна.

Василь Лазоришинець, заступник міністра охорони здоров'я:

 - З держбюджету нам виділено 8 мільйонів гривень на 1 червня пролікували 13 чоловік на загальну суму 6 мільйонів.

Заступник міністра охорони здоров’я розповідає про лікування українців за кордоном державним коштом. За словами чиновника, в черзі на державне лікування - 30 людей. Із них десятеро дітей. На всіх бюджетних грошей не вистачає.

Василь Лазоришинець, заступник міністра охорони здоров'я:

 - Якщо країна вкладає в охорону здоров’я менше 5% від валового національного продукту, то ця країна приречена на вимирання.

Нещодавно Андрій спробував писати олією. Давно хотів це зробити.

 -  Когда хочешь рисовать, лучше брать т рисовать. До того, как я взялся рисовать маслом, я думал, там нужна подготовка. И вот так вот все эти года готовился, пока не сказал: а почему бы мне не вмокнуть кисточку и не попробовать, как оно в реале.

Андрій не може чекати, поки держава дасть гроші на його лікування. Онкологічні хвороби надто швидко розвиваються. Його друзі вирішили зібрати кошти самотужки. Сашко - один із них. Він допомагає Андрієві вдома. Інший друг - Олексій - допомагає у Києві.

Роман Вінтонів, кореспондент:

 - Це - вже готові картини, які намалював Андрій. У його друга з’явилась ідея організувати виставку з його робіт. От зараз чекають, поки Андрій напише більше полотен.

Зараз є 5 готових малюнків. Ось цей - з оливковою гілочкою, кажуть, найвдаліший.

Олексій розповідає: збирати гроші починали з того, що дзвонили усюди. Рекламним агенціям - по безкоштовні бігборди, власникам клубів - для благодійних концертів.

Олексій Чабан, друг Андрія:

 - Ми говорим, что благотворительная акция, что собираем деньги парню, больному раком.

Без жодного досвіду вдалось організувати кілька благодійних концертів. Коли Андрій вийшов з лікарні, пригадує Олексій, про нього вже знали кілька тисяч людей.

Олексій Чабан, друг Андрія:

 - Он сказал: вы что, звезду из меня хотите сделать. Но я предложил - другого варианта я не вижу. Но я его убедил, что стоит такое делать.

Найсучасніше в Україні відділення онкології - київський Охматдит. Світлана Донська - головний онкогематолог України каже, що вони можуть лікувати хворих на рак. Зі ста п’ятдесяти випадків на рік, сотні дітей не треба нікуди їхати. Решта - це ті, кому для лікування потрібні надсучасна техніка та пересадка кісткового мозку від донора. Збіг пересадного матеріалу - один на мільйон. В Україні банку донорів немає.

 - На жаль, тут можна зробити тільки пересадку кісткового мозку від братів і сестер. Бо Україна не має банку даних донорів-волонтерів. Як тільки Україна зробить такий банк, ми зможемо вийти в міжнародний банк і в тих же самих приміщеннях робити донорську трансплантацію.

 - Тобто ми зможемо обмінюватись.

 - Так. Україна не має права брати звідти, якщо не вкладає туди своїх донорів - це умова така.

Світлана Донська, головний онкогематолог України:

 - Якщо ви не годуєте власну армію, то будете годувати чужу. Якщо ви не інвестуєте у власну медицину, то будете інвестувати в чужу.

100 тисяч доларів - ціна першого курсу лікування Андрія в Німеччині. Цю суму вдалось зібрати лише за два місяці активних пошуків.

Олексій Чабан, друг Андрія:

 - В основе нас было 10 человек. Сейчас - очень много. Я даже всех не знаю. Например, Сашу я даже ни разу не видел. Я только по телефону с ним общался.

Останнє безкоштовне надбання - листівки із закликом допомогти. На листівці - номер 4445. На нього просять відправити смс зі словом англійською мовою SAVE  - "урятувати". Друзі Андрія вирішили не звертатись до благодійних фондів, а шукати гроші в тих, хто їх має.

Великі фонди також усе рідше займаються конкретними людьми. Фонд "Україна 3000" зосередив свою увагу на допомозі лікарням. Андрій Мірошніченко - радник голови наглядової ради благодійного фонду - показує проект майбутньої лікарні. Тут встановлять так званий "лінійний прискорювач" - апарат, якого в Україні поки що немає. Тут можна буде лікувати дітей з діагнозами, як у Андрія. Запрацювати здравниця мала б у 2010-му році.

Андрій Мірошніченко, радник голови наглядової ради благодійного фонду "Україна 3000":

 - Ми говоримо про ті хвороби, які потребують власне технологічного забезпечення, тому що лікарі у нас є, але технологій, обладнання іноді відсутні. А тут - в одному центрі будуть зібрані всі технологічні рішення.

Зараз друзі Андрія чекають на угоду з німецької клініки. Відправлять Андрія туди і продовжать збір грошей на подальше лікування. Потрібно ще стільки ж.

Олексій Чабан, друг Андрія:

 - Проблема людей, которые сталкиваются с такими вещами - они или сразу опускают руки, или стесняются говорить много об этом, чтобы люди узнали.