На Винничине 87-летняя женщина вынуждена жить в заброшенном общежитии [ Редагувати ]

Українські жінки - не лише найвродливіші, а й найвитриваліші. Цю істину вкотре довела самотня бабуся, що живе одна у стінах покинутого гуртожитку. Вона майже не бачить і має хворі ноги, але кожного дня змушена підніматися темними сходами. Як вдається старенькій виживати у холодних стінах старої будівлі - Сергій Ружицький.

Мій дім - моя фортеця. Велика, але не затишна. В одній із кімнат напівзруйнованого гуртожитку доживає віку вісімдесятисемирічна Марія Бембера. П`ятдесят років тому жінка приїхала на Вінниччину з Молдови, аби тут забутися від горя. Її діти трагічно загинули, коли їм було лише по кілька років.

Марія Бембера, мешканка села Шершні:

- Всі повмирали , два мужики поховала, двоє дітей разом поховала, і я лишилась сирота і з тої досади взяла і уїхала.

В Шершнях бабуся Марія влаштувалась на плодово-консервний завод. Працювала на шкідливому виробництві. Каже, зберегти здоров`я допомагала велика жага до життя. І лише в глибокій старості дозволяє собі давати волю емоціям.

Марія Бембера, мешканка села Шершні:

- Немає такого дня, щоб я не плакала, я така сирота, нікого в мене нема.

В це важко повірити, але 15 років тому за цими стінами вирувало життя. Боротися з самотою разом з сусідами Марії Василівній було набагато простіше.

Не так страшно бабці було в часи, коли в гуртОжиток заселяли студентів, вони приїздили в колгосп на роботу. Правда, Марія Василівна допомоги від них так і не дочекалась.

Марія Бембера, мешканка села Шершні:

- З студентами було трудновато. Молодежь, знаєте, то танцюють, але так і перенесла я їх, аж три курси.

Сьогодні підсобляють старенькій - чужі люди. В`ячеслав, також колишній працівник заводу. Після занепаду підприємства - із тракториста подався в соцпрацівники. Каже, що у бабусі хворі ноги і підніматися сходами, ще й у темноті - їй дуже важко. Однак у будинок пристарілих - вона не хоче.

- Та я по цих сходах, їх там девять штук, то я отако йду (показує як на колінах повзе) та й добиваюся до дверей.

Інна Шевчук, сільський голова Шершнів:

- Коли вже блиснуло сонечко і все - вона не хоче йти - на вулиці тепло, пташки співають, вона не хоче в будинок пристарілих.

Старість не радість, але ще й не привід здаватися, каже баба Марія. Мріє, що односельці відвезуть її до Церкви на Великодню службу

- Дали б мені очі - я б ще ковирялась трохи.