Виктор Янукович дал интервью известному журналисту Виталию Коротичу [ Редагувати ]

И прямо сейчас - интервью президента Украины. Виктор Янукович общался с известным журналистом и публицистом Виталием Коротичем. О политической ситуации, о возможных путях выхода из кризиса, о будущем Украины - смотрите далее.

Podrobnosti.ua публикуют полный текст интервью президента Украины Виктора Януковича известному журналисту и публицисту Виталию Коротичу.

Добрий день, Вікторе Федоровичу!

Віктор Янукович: Добрий день!

Зараз вперше в своїй історії Україна стала в центрі уваги всього світу. Люди - ну, доводилось поїздити - ніколи не вгадували, що таке Україна; тепер всі знають. І от я подумав про це, що мільйон ставлень, мільйон всього, і все-таки Україна випірнула із всього цього діла дуже різноманітною. Її бачать так, так, так, так. Із середини України виникає багато питань, я просто зобов’язаний їх задати. А Ви на такій посаді, Вас народ обрав, що Ви зобов’язані на всі питання відповідати. Я просто зараз прочитав інтерв’ю якогось мера західноукраїнського міста. Він каже, що досі все місто обклеєно плакатами «Підтримаємо Па Януковича в його прагненні до асоціації з Європою». За два дні до цієї асоціації трах-бах все обломилося. Чому? Тоді люди вийшли на Майдан. Чому воно обломилося? Що трапилось?

- Україна, ви знаєте, завжди була цікавою і була такою країною, де збігалися інтереси багатьох країн і вона опинялася в центрі цієї геополітичної гри. Чому? Є і об’єктивні і суб’єктивні причини. І цей інтерес викликаний, безумовно, перш за все, економічними інтересами, ну і політичними. Останні півтора роки ми почали замислюватись дуже глибоко: що буде, коли почали, як кажуть, перетягувати канат із Заходу на Схід, зі Сходу на Захід. Ми побачили, що угода про Асоціацію - це невеличка-невеличка частинка, умовно кажучи, угода про створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом - це 95% угода про вільну торгівлю і 5% це угода про Асоціацію. До речі, в якій жодного слова не було про європейську перспективу Україну, жодного слова. А що таке Угода про створення зони вільної торгівлі? І от тут, коли ми торкнулися цього питання, ми побачили дуже вразливі сторони цієї угоди - галузі економіки України, які є вражливими, і які обов’язково постраждають. Це аграрний сектор економіки, сільське господарство, і друге питання - це машинобудівний комплекс. Якщо взяти сільське господарство, коли ми відкриваємо свій ринок (український), знімаємо захист, створюємо зону вільної країни, що станеться? Європа має дотацію, і ця дотація складає близько 30% - на різні товари по-різному. В Україні ця дотація набагато менше - десь на рівні 1,5%. Що станеться з українськими товарами? Вони будуть неконкурентоспроможними. Яка частка товарів, яка в сільськогосподарському секторі виробляється, іде на український ринок, яка іде на експорт? На український ринок ця частка товарів буде неконкурентоспроможна, а це означає, що товаровиробники впадуть. А Росія заявила гучно, що вона буде закривати свій ринок, захищати від реекспорту українського, тобто, фактично ми отримаємо блокаду експорту. А це, якщо взяти цей сектор економіки, - це близько 400 мільярдів гривень. Якщо казати про дотацію, то вона повинна бути у нас для того, щоб ми вирівняли умови українські з європейськими. Дотація повинна бути десь на рівні мінімум 13-14 мільярдів євро кожен рік. А хто нам про цю дотацію давав будь-які гарантії? 
Друге питання - це машинобудівний комплекс. Який умовно можна розділити на три частини. Наприклад, перша частина - це транспортне машинобудування. Що станеться з транспортним машинобудуванням? Споживчий ринок України, машинобудівники, транспортники - невеличка доля, можливо, десь 20%, не більше, все інше - експорт. Експорт куди? Росія і країни СНД. Чому, тому що стандарти, радянські стандарти, вони залишилися - широка колія, ну і все інше. Ми за всі часи існування незалежної України, ми не експортували нічого в Європу - транспортне машинобудування, тільки на Схід, не на Захід.

Далі, енергетичне машинобудування - аналогічна ситуація. Технічні стандарти у нас зовсім інші. Яка частка енергетичного машинобудування українського споживчого ринку? Також невеличка, все інше - це експорт.

Ну, і врешті-решт, військово-промисловий комплекс. Все зрозуміло, що і кооперація, і ринок збуту український не більше 10%, далі Росія, країни СНД. І далі - треті країни світу. Але ми не можемо цю продукцію виробляти, більшість цієї продукції без комплектуючих, які ми отримуємо з країн СНД. Там також така ситуація, складна вимальовується. Якщо ми подивимось в цілому на продукцію з високою доданою вартістю, вона вся в нас заблокована експортом.
Росія, дійсно, за останні півтора роки зробила нам такий, як кажуть, натяк: близько 15 мільярдів доларів у нас впав товарообіг. Будь-які переговори з Європою, вони не мали ніякого успіху, тому що з нами про економіку ніхто не хотів, по великому рахунку, говорити. В основному були політичні питання. Ми намагалися досягти критеріїв, ми приймали відповідні закони і практично на 90-99% виконали все це, це було наше домашнє завдання. І це непогано на майбутнє. Тобто ми пройшли шлях, який наблизив нас в багатьох напрямках до критеріїв і стандартів Європейського Союзу.

Що стосується майбутнього - це дуже добре і ми не збираємося зупиняти шлях модернізації нашої країни. І ми завжди казали, що Україні вигідно переходити на ці стандарти для того, щоб рухатися по шляху розвитку.

Тому, що сталося? Сталося те, що ми в останню мить, коли почали зустрічі з товаровиробниками, з профспілками, ми побачили, яке занепокоєння і у наших товаровиробників, і яка величезна відповідальність є перед урядом, перед Пом за вирішення цього питання. На жаль, я хочу сказати в тому числі, що в цьому питанні, безумовно, винна влада, що ми не провели таких дуже серйозних громадських слухань - це питання уряду. Ми не провели парламентських слухань в парламенті. В решті-решт, ми не зробили таку оцінку, а що ж буде тоді, коли ми підпишемо і почнемо виконувати цю угоду, що станеться? І от робота в останні вже місяці перед підписанням цією Угоди, вона була досить складною, але вона повністю відкрила нам картину найближчого майбутнього в разі того, якщо ми підпишемо, що ми отримаємо. Умовно кажучи, ця угода вона для нас була невигідною, вона для нас була вкрай небезпечною. І будь-яка угода, яку ми підписуємо, ми повинні бути переконані в тому, що це відповідає нашим інтересам, інтересам наших громадян. А ті загрози, які ми побачили, вони, однозначно, не відповідали нашим національним інтересам.

Абсолютно ясно.

- Тобто, коли ми говорили з товаровиробниками, це була одна картина і з профспілками. Тобто, у них було переконання сто відсотків, що цього не можна робити, що це вкрай небезпечно, що це втрата робочих місць, що це втрата доходів, це зупинка підприємств і, врешті-решт, катастрофа економічна і соціальна. Тому ми зупинились, умовно кажучи, за крок до вирішення цього питання. І я взяв на себе цю відповідальність.

Настрої товаровиробників і настрої людей, звичайно, були різні. Чому? Тому що суспільство не було проінформоване своєчасно.

Чому?

- Не вистачало цієї роботи, останнім часом, я сказав би так, ця мрія, цей романтизм, він в більшій частині - емоції людей і мрії, вони призвели до, я сказав би так, до цього протесту. Це було головне.

Ясно. Це пропагандистська поразка, крім всього іншого, тому що народові так не розтовкмачили куди він їде і чому він так хоче туди йти. Стратегічно рухаємося ми в бік Європи чи ні зараз, Ваша стратегія?

- Я хочу сказати, що зараз на порядку денному, стоїть питання, стратегічне питання оновлення стосунків з Європейським Союзом, з Росією, зі Сполученими Штатами Америки, з Китаєм. Тобто, наша стратегія повинна бути спрямована на захист національних інтересів. І нас ніяк не повинна влаштовувати роль України як допоміжної держави, як сировинного придатку, м’яко кажучи, як молодшого обслуговуючого персоналу. Нас це ніколи не влаштує. Ми ведемо зараз переговори з Європою, ми ведемо переговори з Росією, зі Сполученими Штатами Америки. Ми роз’яснюємо, якщо ми приймаємо будь-які рішення, вони повинні відповідати національними інтересам. І будь-який тиск, зовнішній тиск на Україну, він буде зустрічати не менший супротив тут, в Україні. І навколо цього також буде об’єднуватися суспільство. Втручатись в наші справи ми не повинні дозволяти нікому. Тому ми будемо, ми зацікавлені мати гарні, добрі стосунки з Європейським Союзом, з Росією, зі Сполученими Штатами, з Китаєм. Ми бачимо майбутнє України в докорінних реформах, спрямованих на розвиток економіки і розвиток країни.

Це ясно. Ми з Вами про це говоримо, і Ви дуже точно все пояснили. Народові вчасно цього не пояснили, так зрозуміло, як Ви зараз говорите. І, як Ви думаєте, довго ще стоятиме оця само організована майданна команда? Хто її може зупинити? Ці троє, які стали людей, Яценюк, Тягнибок і Кличко, вони, взагалі, керують цим натовпом чи ні?

- Я хочу сказати, що мене штовхали і штовхають до різних способів, як розібратися в цій ситуації. Але я хочу сказати, що я не хочу воювати. Я не хочу, щоб будь-які рішення приймались шляхом таким радикальним.

Я хочу зберегти державу. Я хочу відновити стабільний розвиток - оце моя мета. І все, що сьогодні ми робимо, ми робимо заради того, щоб в країни встановився мир. Сьогодні є перемир’я - це перший крок. Наступний - це мир - оце мета. Тому пошук компромісів, який ми пропонуємо, коли ми йдемо на поступки, безумовно, ми звертаємося до опозиції, щоб вона також йшла на поступки. І тут мова не в тому, хто програє: влада чи опозиція.

Програє народ, якщо програє.

- Абсолютно правильно. Повинна виграти Україна - оце наша мета. Нам треба показати сьогодні всім, що ми здатні зберегти нашу країну, що ми здатні захистити мир. І що Україна - це держава, яка має достатньо здорових сил, і ми здатні розібратися, як кажуть, в своїй хаті і навести лад.
І до речі, я вдячний багатьом тим, хто сьогодні емоції свої утримав і вже почали думати прагматично, як кажуть, з холодною головою. Мені однаково боляче, коли страждають люди і з однієї, і іншої сторони. Цього не повинно бути. І тут ми повинні зробити все для того, щоб утриматись від радикалізму. Всі повинні знати, що є межа, Віталію Олексійовичу, межа, за яку ніхто не повинен переходити

Тобто, ні з того боку барикад, ні з цього…

- Безумовно, безумовно.

Не тільки з одного не можна, з обох боків не можна.

- Межа для всіх повинна бути. Ніхто не повинен порушувати цю межу, а межа - це закон.

Зараз порушували цю межу і цього боку, і з того, порушували. Ви говорили про амністію. Закон про амністію прийнятий. Яким чином амністія здійснюватиметься? Справді, що всіх випустять? Чи хтось буде арештований, хтось буде покараний? Чи це, можна, цих, хто бив людей з Майдана, які йшли на беркут? Тих людей з беркуту? Тих людей з Майдану? Тобто, люди порушували закон з того і другого боку. Як амністія, на кого поширюється і коли вона, взагалі, буде закінчена?

- Сьогодні судова система, органи прокуратури, правоохоронні органи, слідчі працюють над тим, щоб виконувати цей закон. Тобто, іде звільнення людей. Я також звертався через свої можливості, різні можливості, звертався і до мітингувальників і, безумовно, до правоохоронної системи з тим, щоб якомога скоріше ми відкрили шлях до реалізації цього закону. Як це буде реалізовано, ми побачимо, це вже залишилось в найближчі дні. Але в мене є переконання, що переможе здоровий глузд. Я не хочу, Віталію Олексійовичу, я не хочу, умовно кажучи, для мене немає, по великому рахунку, сьогодні більшої ваги, ніж досягнення цієї мети - встановлення миру, я не хочу, щоб це продовжувалось. І про це говорять люди. В решті-решт, сьогодні про що люди більш за все думають? Встановити мир, і друге - розпочати нормальне життя. Далі - робочі місця, далі - розвиток економіки, який дасть можливість піднімати соціальні стандарти, пенсії - оце головне, що ми повинні робити. І я сподіваюсь, що для нас всі ці фактори, такі як оновлення взаємини стратегічних стосунків з нашими партнерами. Далі - плюс громадські, встановлення громадського миру і порядку у країні. І третє - це суспільний розвиток України. От, всі ці три питання, вони невід’ємні складові, до яких ми повинні прийти.

Багато спекуляцій в той самий час. Я читаю просто інтерв’ю з офіційними особами. Дехто з людей Західної України кажуть, що ми були в Європі, нас звідти видерли силою, от, може ми самі туди й повернемося. В Криму кажуть, що ми, взагалі, можемо теж оголосити федералізацію України - весь час на рівні спекуляцій, на рівні серйозних розмов - це давня тема. Вона, взагалі, вибухала. Колись один з найбільших українських патріотів В’ячеслав Чорновол, він говорив про те, що, можливо, Україна буде федерацією, зараз комуністи, вже з другого кінця, політично хочуть федерації. Що Ви думаєте про це: Україна справді може розколотися? На мою думку, не дай Бог, хоч вона тут не має точки зору.

- Ви знаєте, ця ідея, вона давно, як кажуть, блукає коридорами і політичними, і в суспільстві іде дискусія. Зараз не час, не на часі це. Хоча, наприклад, якщо подивитись на Німеччину, федералізація, що дала федералізація Німеччині? Сьогодні німці кажуть, що вони отримали реальний дієвий механізм, який впливає на справедливість розподілу державних коштів. Далі, життя людей, які в різних регіонах по-різному мають погляди, як вони повинні жити, це залежить від традицій. Треба вивчити це питання. Можливо, проводити цю роботу в дискусіях, створення умов, тому що сьогодні у нас ще не вистачає достатньо інформації. І будь які такі доленосні питання, їх ні в якому разі не можна вирішувати на емоціях. Так, треба дуже все зважити. Нам треба берегти нашу державу. Ось про це ми повинні думати. Нам треба берегти те, що є, і навчитись домовлятись. Ось в цьому я переконаний. У всіх повинно вистачити терпіння, і відповідальність за майбутнє, за наших дітей.

Ви сказали про федералізацію Німеччини. Бісмарк, який об’єднував Німеччину, сказав, що ми взагалі, що таке «Дойче» я не знаю - це мекленбургці, баварці, прусаки взагалі - ми такими завжди і будемо. Тобто, федералізація - це не завжди означає розвал на шматки нації. Я, скажімо, звикнув жити в цільній Україні. Мені не спокійно, що Україна, не дай Боже, стане Югославією, розумієте, я просто про це думаю. Але, коли говорити про реальність, то сьогодні можливо насправді не на часі. І, передусім, не на часі через різноманітний економічний рівень різних частин України. Я зараз в одного економіста прочитав, що Україна (можливо, ці цифри не точні) єдина із союзних колишніх Республік, яка не досягла рівня внутрішнього валового продукту, який був у Радянському Союзі. Вона лише 86% випускає того, що інші Республіки перестрибнули. Інтернету в Україні 30%, скажімо, десь там, так, як в Узбекистані, навіть, в Азербайджані там 50%. Тобто, Україна в плані модернізації, повинна перестрибувати через дуже багато бар’єрів. Навіть, я вже прочитав буквально днями, що, навіть, увійшовши до Євросоюзу, Україну в кращому разі чекала б доля Болгарії і Румунії, і то, можливо, в кращому разі. Тобто, Україні треба дуже багато зробити кроків у модернізації. Як ці кроки робляться? Як вони повинні йти?

- Я скажу, Віталію Олексійовичу. Починаючи з 2010 року, і Ви це добре знаєте - ми з Вами не перший раз зустрічаємось - починаючи з 2010 року ми почали системно підходити до реформування нашої країни. З політичної точки зору - це невигідно. Чому? Тому що будь-яка модернізація, умовно кажучи, - це капітальний ремонт. Це завжди створює умови якісь незручні для людей. І коли ми починали ці реформи, ми це добре розуміли. Займатись реформами можна тільки тоді, коли стабільна ситуація в країні і коли всі гілки влади співпрацюють, і ця стратегія розвитку країни стає спадкоємною для будь-якої влади. От нам цього не вистачало всі роки незалежності, тому що всі гілки влади, практично на протязі 20 років, не знаходили між собою спільної точки зору. І ми реформували країну клаптиками, не було системного такого підходу.

Зараз, безумовно, ми не повинні зупинятись, ми повинні іти далі шляхом реформ. Але! Останнім часом ми почали це робити більш зважено, більш обережно. Тобто ми вже пішли шляхом пілотних проектів, спочатку ми в пілотних регіонах дивимось як працює та чи інша реформа, а потім ми її розповсюджуємо на всю країну. Але можливості, вони завжди обумовлюються рівнем фінансування. І тут, безумовно, дуже важливо, щоб наша держава виглядала як надійний партнер для інвесторів, які згодні, і в них є мотивації йти в нашу країну, вкладати кошти.

Таких прикладів дуже багато. Чому сьогодні, наприклад, все зупинилося? Тому що побачили, що спокою немає, побачили, що немає стабільності. І от чому ми сьогодні закликаємо всіх, що ціна боротьби за владу не повинна бути такою високою. Не можна боротися за владу ціною погіршення життя людей чи, не дай Боже, ціною крові. От про це йде мова. Тому політики, всі політики повинні розуміти свій рівень відповідальності. І коли ідуть заклики до непримиренної боротьби, озброюватись, захоплювати і так далі, радикальні, я вам скажу, що це небезпечно. В нас достатньо сил для того, щоб поставити на місце будь-кого. Але ми не хочемо, щоб при цьому постраждали невинні люди. Тому ми підходимо до цих питань дуже-дуже зважено, дуже обережно. Ми повинні завжди спиратись на те, що у людей є розум і є мудрість українського народу. І ми повинні зробити все, бути впевнені в тому, що ми зробили все для того, щоб не допустити насильства і кровопролиття.

Так, ну, кров пролилась. Я кажу зараз не проте. Пролилось багато і чорнил. Ми почали з того, що Ви сказали, що в пропагандистському плані не те, щоб програли, але може й програли, програли пропагандистську кампанію навколо Євросоюзу. Люди вийшли, вони не були готові до осмислення того, що над ними було. Зараз от є, ну скажімо так, найближчий, я навіть Китай не згадую, скажімо, Євросоюз, Росія, Сполучені Штати теж далекі, але вони тут весь час. Яким чином американці хочуть одного, вони вже починають, у підслуханих розмовах, призначати прем’єрів чи щось обговорювати. Росія хоче іншого. Там є з українським прізвищем Онищенко, який завжди, чомусь співпадає торгівля сиром, з тим, коли щось політично не подобається. Зараз Сілуанов, міністр фінансів, сказав: от не заплатите за газ, значить, от ми вам не дамо чергового траншу. Євросоюз, каже: гаразд, ми вам дамо, але на ЖКХ там підвищить, це підвищить, те підвищить. Розумієте, дуже багато людей, Ви казали, що Вас всередині України весь час під лікті товкають: от це зробити, це зробити, розумієте. Звідти теж штовхають Вас, розумієте. Як Вам у цьому оточенні здобувати місце для України? Розумієте, там усі крісла вже поділені. Україна повинна сісти на чиєсь крісло або принести своє туди, запхати. Як сьогодні це виглядає? Взагалі, Ваші стосунки з Путіним, якісь особисті є з російським Президентом?

Я відповім на Ваше питання по черзі, як Ви їх ставили.Я на самому початку нашої розмови сказав про це, що є геополітика, є інтереси, і так далі. Але ми категорично проти того, щоб хтось втручався в наші внутрішні питання, ми категорично проти цього. Ми використовуємо і дипломатичну мову, ми хочемо мати з усіма нашими стратегічними партнерами добрі стосунки, ми до цього прагнемо.

А вони?

- Ми до цього прагнемо. Але ми не хочемо бути підлеглими і не будемо. Ми завжди будемо захищати наші інтереси національні. І в вирішенні будь-яких питань ми будемо підходити, перш за все, з інтересів нашої країни, от і все, щоб багато про це не говорити і нікого не ображати. Тому я і кажу, щ о ми повинні оновити наші стосунки.

Що стосується персональних стосунків, то це, як кажуть, тема окрема. Будь-який лідер країни повинен шукати можливості вирішувати питання. Коли до нас приїжджають і вносять пропозиції різні, за якими ми бачимо мету - як у нас забрати наші гроші. Ви знаєте, таких пропозицій дуже багато, але ми добре це розуміємо, тому ми будемо відстоювати свою позицію, будемо відстоювати свої інтереси і, врешті-решт, я переконаний в тому, що і в Росії, і в Європі, і в Сполучених Штатах, всі зацікавлені в тому, щоб Україна була стабільною країною, всі зацікавлені. Тому ми знайдемо цей шлях. І буде Україна розвиватися - це наша мета, і ми ніколи не будемо забувати про своє обличчя.

З Вами говорять на рівних? Ви відчуваєте цю розмову на рівних? Бо там можуть ніжками тупати, під ліктик штовхати.

- Намагання є різні, але ми знаємо, що за нами Україна і це - перед усе.

Слава Богу, але всі проблеми переплутані. Ви розумієте, от зараз йдеться про… ну, кричать з усіх боків, скажімо, поміняти Уряд. Гаразд, поміняли Уряд. Але все ходить по такому от колу. Значить, зараз уряд треба створити з тої самої Верховної Ради, яку теж треба поміняти згідно з вимог.
І воно ходить по такому колу, ті самі люди винурюються вдруге, втретє, вже всі знають хто вони такі, і все одно, воно іде, і іде, і іде. Ви знаєте, я просто зараз подумав про те, що, ну гаразд, там реформи Конституції, реформ можна наробити скільки завгодно, але йдеться про те, хто буде жити за цими реформами, і чи вони зараз на часі. Ну от, скажімо, зараз я засів в Інституті Європи за статистикою європейською, зараз, наприклад, найдорожче, що є, це - освіта, освічені люди. В Європі, в тій самій Євросоюзівській Європі зараз 32% людей до 40 років мають університетський диплом. До 2020 року - 40% будуть з вищою освітою.
Найвищий освітній рівень, я не хочу зараз деталізувати, у кого? У Фінляндії. У них 10% бюджету іде на освіту: університети безплатні, школи безплатні, діти все дістають безкоштовно, дістають собі там підручники, ручки, зошити. Я кажу про що? Є стільки напрямків в цього розвитку, що якщо міняти уряд, це безкінечно. Але у Вас, розумієте, у Вас є якась стратегічна формула, тому що міняти уряд - це пересіли з цього стільчика на цей, і побігли, і пересіли ще раз, розумієте. По-перше, піднімати молодих, по-перше, те, що у світі називається соціальним ліфтом, підтягти молодих, і тоді вилазить який-небудь вчорашній кенієць Обама в Пи чи там Саркозі (емігрант угорський, стає французьким). Розумієте, в Україні повинна працювати оця система, щоб не товкнись по цьому колу, вже сто разів пройденому. Я тому кажу, що реформи - це не лише розмови про те: а хто зараз буде Радою Міністрів, а хто зараз буде там, а хто зараз буде там. Що Ви думаєте про оновлення всі ці, про нових людей, про притягнення їх?

- Це питання - споконвічне питання. Ефективність, ефективність, ефективність і ефективність роботи виконавчої влади. Безумовно, якщо взяти будь-який напрямок життєдіяльності країни, будь-яку галузь - всюди потрібні професіонали, всюди потрібні ефективні менеджери, сучасні, з сучасним баченням. І ні в якому разі тут не повинно бути застою. Повинна бути черга, така лінійка, де повинні стояти люди, які відповідають цим критеріям. І зараз черговий, черговий етап, черговий, я би сказав, збіг різних обставин, які сьогодні змушує робити ці кадрові зміни. Ви знаєте, що, ну, наприклад, вимоги цього часу - ми повинні звіряти цей годинник з представниками бізнесу малого, середнього бізнесу. От сьогодні виникло питання: як створити механізми захисту малого і середнього бізнесу? Якщо великий бізнес, він десь себе вже знайшов як захищатись, то малий і середній бізнес таких можливостей не має. Колись в далекі часи, коли я почав працювати ще в регіоні керівником, тоді був рекет, панував. Я звернувся і до бізнеса, і до тих, хто займався цим тиском на бізнес, звернувся і сказав - одним сказав: не платіть, а другим сказав: не беріть. Ми включили громадськість, дали телефони. В тому числі, я свої, власні телефони дав. Ви знаєте, нам вдалося подолати це. Це тоді був виклик, тому що розвитку не було в регіоні.

90-ті це.

- Нам треба з усіх сторін підійти і подолати корупцію, з усіх сторін, безумовно, законодавчо, безумовно, треба організаційно. Тобто, імплементувати ці закони і їх виконувати. І я найбільш зацікавлена людина в цьому. Я відверто скажу, тому що інколи до мене доходить інформація там, що в чомусь є мої власні інтереси. Мій власний інтерес в тому, щоб країна була стабільною, щоб вона розвивалась. І я за ці слова відповідаю. Тому буду виконувати цю роботу найближчими днями, буду організовувати, в тому числі, і особисто сам буду займатися цим питанням. Воно має для нас сьогодні вже критичну ціну.

Це головне, це надзвичайно важливо і те, що Ви зараз кажете - боротьба з корупцією - але це вічна боротьба, вона йде у всіх країнах завжди. Але Ви знаєте, чиновники деякі створили таку систему привілей для себе, що їм взагалі не треба боротися за те, щоб Україна жила краще. Ну от, скажімо, зараз Верховна Рада обговорює питання про зменшення привілей там у відставних депутатів, там ще щось. Ну, 17 тисяч гривень, значить, дістає чоловік і 20 там дістає окладів. Я спитав у медсестри, я тут зараз в лікарні був, 1700 гривень вона має на місяць. Розумієте, такий перепад життєвих рівнів, він провокаційний, він завжди закінчується погано для держави. Ви, в принципі, обраний П, тобто, народ проголосував за Вас, але отих господарів життя Ви контролюєте?

- Як сказати: кого ми контролюємо, кого не контролюємо. Це питання… я на нього відповім таким чином. Я був в парламенті, я був народним депутатом, двічі очолював опозицію. Я дивився, як працює, як кажуть, там, під цим куполом депутатський корпус. І скільки разів ми намагались підняти питання, перше - зняття привілеїв, друге питання - зняття до певної міри недоторканості. Ну як може бути народний депутат недоторканим, щоб до нього ніхто не підійшов?!

Дехто йде в депутати ради цього!

- Ну, коли кажуть про європейські стандарти і про демократію, а не голосують про зняття недоторканості чи про зняття привілеїв, чи пільг, що це означає? Що це об’єднується навколо власних інтересів, і власні інтереси перемагають там, під куполом, інтереси українського народу. Ота купка людей, 450 депутатів, перемагають 46 мільйонів, уявіть собі. Тому, в мене є величезна кількість листів, величезна кількість звернень громадських об’єднань, окремих громадян. Ось за ці часи вони, як кажуть, я їх розкладаю там по полках, прийняти рішення і, в решті-решт, провести загальнонаціональний референдум по більш болючим питанням, які сьогодні хвилюють український народ. Я не можу сьогодні по закону заборонити це. Коли люди почнуть згуртовуватись навколо цих питань і створювати такі ініціативні групи, і збирати підписи людей… Тобто, є закон, є критерій. Якщо ці підписи будуть зібрані, безумовно, я, як людина законослухняна, я повинен завжди не тільки відповідально відноситись до того, щоб всі виконувались закони, але я також повинен показувати такі приклади. І як тільки це буде зроблено, як тільки люди об’єднаються і поставлять це питання, - буде референдум.

Ну, ось, скажімо, коли шукають, де є гроші, там, значить, у державі. Олланд, скажімо, П Франції, взяв і, Ви знаєте, 75% у всіх, хто більше мільйона зробив, забирає в податок. Ну, там Депард’є втік до Росії, там ще кудись хтось втік, але решта сидять і платять, де вони подінуться, розумієте. Тобто, є і такі способи.
У деяких колишніх союзних республіках незалежних тепер є такий рекет-не-рекет, але, просто керівник викликає і каже: хлопці, значить так, накрасти - ви накрали, я вам не заважав, тепер у вас амністія, все. Але тепер, значить так, я тобі ще трошки чогось дам, але ти мені побудуй Палац Спорту тут, а ось тут побудуй десять шкіл, а ось тут… Є і такий спосіб. Тобто, не всі колись, приписують Рокфеллеру, він сказав: я про кожну копійку, про кожен цент можу … крім першого мільйону. Тобто, розумієте, сказати цим людям, що ви спокійно живіть, але давайте ділитися, треба з державою рахуватись.

- Віталію Олексійовичу, в Україні є своя історія цих стосунків. По-перше, в кожному регіоні по-різному підходять. Я також мав таку практику таких стосунків з бізнесом, коли працював в регіоні, але ми об’єднали цей досвід світовий, і ми прийняли відповідні закони, які стосуються саме цього от дуже тонкого питання: державно-приватного партнерства. Так, ми взяли, до речі, і в Канаді такі приклади, і в деяких європейських країнах. І ми створили такий закон, і він сьогодні працює. Він передбачає відповідальність бізнесу, соціальну відповідальність бізнесу перед державою і перед суспільством. І сьогодні велика кількість бізнесменів інвестують в майбутнє. У нас є багато програм, особливо в галузі охорони здоров’я, де бізнес вкладає кошти, вкладає великі кошти. Вони є партнерами цих державних проектів, національних проектів, і учасниками цих програм. Я вже не кажу про благодійні фонди. До речі, Євробаскет, який повинен бути у 2015 році, всі великі спортивні споруди, вони будуть будуватись за рахунок бізнесу у всіх регіонах. Так, ці спортивні арени держава надає, створює для них певні умови, і сьогодні ця робота йде. Я десь вже з місяць, правда, звіту цього не бачив, тут з цією кризою займаюсь. Але найближчим часом я обов’язково розгляну це питання і проінформую потім публічно суспільство, як іде ця робота. Ми ні в якому разі не повинні зірвати Євробаскет, і він вже скоро буде.

Досвід є, був і в футболі. Якщо до реформ, які Ви почали робити, я думаю, що Ви четвертий П, я думаю, що Ви найбільше влізли в цей океан реформ, і тому маєте найщиріших прихильників і найлютіших ворогів. Це завжди з такими людьми і в таких ситуаціях трапляється. Скажіть, от так, от 25 лютого - чотири роки, як Ви вже інавгуровані, як Ви вже тут, скажіть мені: що Вам вдалося? Щось Ви могли б сказати, а от щось хотіли - не вдалося? А щось би переробили? Ну, як, Ви задоволені цими чотирма роками?

- Віталій Олексійович, це були роки випробування і для мене особисто, і для всієї команди, та й для всього суспільства України. Тобто, є й плюси, є й мінуси. Хочу сказати, що велике бажання було, є і буде досягати тієї мети, яку я ставив перед собою і, по великому рахунку, перед країною. Я не кажу тільки за свою команду, тому що ми всі живемо на одній землі. І сьогодні кожна родина, кожна людина живе мрією, живе бажанням жити краще. І ми повинні на цьому шляху людей об’єднувати, тих, хто працює на себе, на свою сім’ю, на державу, ми повинні об’єднувати і об’єднуватись навколо цього. Це наше майбутнє. Якою буде країна, це залежить від нас. Тому справа там не в моїй річниці. Справа в тому, що ми не повинні зупиняти цей рух. І всі, хто стоять на перешкоді. В цьому питанні, це повинні бачити люди, повинне бачити суспільство, кожному давати оцінку відповідну. І я ніколи не знімав з себе відповідальності, я завжди був і буду відкритим. І для мене, для мене сказати слово, взяти зобов’язання - це означає - бути заручником цього. Тобто, я зобов’язаний це робити. Я більш ніж хто зацікавлений в тому, щоб все у нас було гаразд.

Я хотів би декілька слів сказати. 15-го лютого буде 25 річниця виводу військ з Афганістану. Я сьогодні вранці мав розмову з Головою Українського Союзу ветеранів Афганістану Сергієм Червонопиським. Ми обговорювали низку питань, які треба вирішувати. І одне з питань - це люди, які були учасниками цих подій на Майдані чи в регіонах, я не знаю, їх там, кажуть, десь четверо ще залишилось. Я сьогодні звернувся, сказав, щоб негайно, негайно звільнили цих людей, негайно в законний спосіб. У нас є всі підстави, тим паче, що я все ж таки, не зважаючи на те, що Ви скептично так, я побачив по Вашим очам, відноситесь, що ми врегулюємо це питання. А я, знаєте, я - оптиміст. Я знаю, що перемагає здоровий глузд, і він переможе, і буде перемагати завжди у всьому, тому що будуть відходити емоції, буде підходити здоровий глузд.

Втомилися люди, просто я про це кажу. Ви хочете робити, Ви робите дуже багато, але зараз… до речі, Ви якусь формулу могли б вивести з свого досвіду, формулу Януковича, що-небудь таке, щоб воно перейшло і було Вашою формулою для наступних? Чи просто - робити добрі діла і все?

- Ні, я сказав, що у нас є багато складових, які ведуть нас до успіху, багато складових. І моя формула завжди складалася з того, що, ну, по-перше, треба бути послідовним, по-друге, треба бути відповідальним, і по-третє, залучати на цьому шляху однодумців. Чим більше буде однодумців, тим більше буде результат. І завжди прагнути до успіху. Ефективність цієї роботи, вона залежить від відношення суспільства до тих чи інших питань. Я постійно, як кажуть, звіряю годинник з людьми, постійно. Я вивчаю й соціологічні дослідження. Я бачу де найбільш важко, в яких напрямках треба приділяти більше уваги чи, як кажуть, пріоритет в своїй роботі. Це нескінченна робота, щоденна, цілодобова і велике бажання, велике бажання, воно повинно бути ще поруч і з любов’ю. Якщо робиш це, знаєте, з таким злом - ніколи не буде нічого доброго, не буде добра, треба робити з любов’ю. Тому в мене ніколи не було зла до людей. Думка кожної людини повинна бути почута і, бажано, врахована - це мій критерій.

Прекрасна формула, прекрасний критерій. І Ви знаєте, я хотів Вам сказати, щоб Ви не втомлювались. Втомлюйтесь, будь ласка, втомлюйтесь, бо інакше Ви нічого не зробите. Я дуже хотів би, щоб було все добре, і щоб за якийсь час ми ще раз побалакали, і стало ясно, що все потроху стає кращим. Інших формул не буває. Ви знаєте, неминуче буде хтось незадоволений, неминуче буде опозиція, а якщо б не було опозиції, було б скучно. Так що, все буде робитися і, дай Боже, щоб робилося воно у Вас так, як слід і Україна жила краще і краще. І у всіх все-таки, щоб… ота одеська, формула "не дождетесь", щоб вона десь працювала і тут, розумієте. Я дуже хочу, щоб це вдалося. Дай Вам Боже! Спасибі!

- Дякую, дякую. Спасибі.