Мешканці Донецька через бойові дії живуть у щоденному страху (відео) [ Редагувати ]

Луганськ уже місяць в окупаційній блокаді, без світла та води.

Понад дві тисячі будинків залишилися без електрики й у Донецьку.

В Первомайську люди майже місяць переховуються в підвалах від обстрілів.

Сотні тисяч людей на Донбасі та південному Сході в ці хвилини намагаються просто виживати.

Тема життя на окупованих територіях найболючіша. Бо люди фактично на війні.

Проте - не відстрілюються. Щоденник донецької містянки розповість, яке воно життя під мінометним обстрілом.

Це голос однієї з тих, хто залишився в окупованому Донецьку. Наталя разом із мамою та бабусями вже два місяці живе під обстрілами. Вони майже не виходять на вулицю - бояться.

Наташа:

- Життя в чотирьох стінах зводить з розуму. Уже не знаєш який день тижня. Не розумієш, як швидко чи як повільно тече час. І скоро будеш плутати день з ніччю. Так незвично виглядають наші вікна вже місяць. Зараз, напевно, кожне вікно в будинку, де залишилися жити люди, виглядає саме так. Навхрест ми заклеїли вікна для того, щоб коли буде обстріл - це хоч якось врятує нас від осколків.

Свічки, сірники, вода, стільці. Це поки все, що вдалося принести Наталі та її друзям у підвал, який став бомбосховищем. А ще цей радіоприймач. Кажуть, хочуть бути в безпеці, але не в ізоляції.

Увесь тиждень Донецьк обстрілювали. Снаряди потрапляли в будинки, в машини. У цій згоріли троє.

Комусь може здатися - десь гримить грім. Але місцеві цей гуркіт ні з чим не переплутають...

Наташа:

- Зараз близько 7-ї ранку. Нас розбудили моторошні вибухи в самому центрі міста. Намагаюся підняти вікно, щоб зрозуміти - що відбувається на вулиці.

Наташа:

- Першим ділом, після того, як ми чуємо вибухи, я завжди заходжу в соцмережі в перекличку. Нам просто необхідно зрозуміти, де вибухає і наскільки далеко небезпека від нас. Тут можуть викладати фотографії.

У вузькому коридорі - стільці, ковдри, подушки. Це примітивне укриття спорудили на швидку руку. Якщо раптом не встигаєш під час стрілянини добігти до бомбосховища. А ще, щоб урятуватися, потрібні запаси. Запаси всього - ліків, води, їжі. Повна ванна і 15 банок технічної води - тут справжнє багатство.

Наташа:

- А це останній бутель фільтрованої води. У Донецьку вже ніде не можна купити чисту питну воду. Це наші запаси їжі. Це все, що залишилося. З моєї великої родини кожен змушений перебувати в безкоштовному відпустці і скільки він протривати - ніхто не знає.

У крихітній квартирі, де ховаються чотири жінки, стійкий запах корвалолу. Кожного дня - стрес. У їхньому під'їзді залишилося всього три сім'ї. Порожні двори, осиротілі дитячі майданчики...

Наташа:

- А це наш особливий куточок. Ми спеціально тут поставили ці ікони, тому, що віримо, що це нас врятує. Тут ми безперервно молимося під час обстрілів.

Нехай у кутку - "тривожні валізи", забиті теплими речами, документами й ліками. На столі стоїть свіжий букет.

Наташа:

- Сьогодні у моєї бабусі день народження. І ми навіть наважилися вийти на вулицю і купити їй квіти. По дорозі на ринок правда лунали відгомони мінометного обстрілу. Били по окраїнах міста.

Наталя перестала щось планувати. За час блокади вона навчилася жити одним днем. Як і сотні тисяч мешканців Донецька.

Олена Механік. Телеканал "Інтер".