Богдан Хмельницький [ Редагувати ]

Дмитро Корчинський: "Хмельницький не лише в сльозах, але в крові стількох тисяч і міріад християн міг не лише зануритися, але й утонути. Гробокопач свого і нашого народу. Відзначався жорстокою підступністю і підступною жорстокістю!" - Так казали про нього вороги. Але тільки під Богдановою рукою українці почали усвідомлювати себе нацією.

Україна тоді була що Чечня - переповнена людьми, які не визнавали жодного авторитету над собою. Не визнавали над собою жодної влади і зовсім не боялися смерті.

І велич Хмельницького - та, що він міг обходитися з цими, керувати цими вовками. Тому що вирішувати справи козаками - це все одно, що травити зайця вовками, і ніколи не знаєш, на кого ці вовки кинуться - на зайця чи на тебе.

Найвеличніший тріумф Богдана Хмельницького стався 21 грудня 1648 року. У цей день військо козацьких повстанців входило до Києва після цілої низки перемог над найкращою в Європі польською армією. Геніальні звитяги під Жовтими Водами та Корсунем - ось з чого кілька місяців тому розпочав свій похід на поляків Богдан. А у грудні повернувся до Києва, щоб стати самодержцем. Офіційна історія й досі приховує той факт, що саме у ці дні Богдан Хмельницький вирішив створити нову монархію. Саме заради цього було зорганізовано тріумф з в’їздом Хмельницького крізь Золоті Ворота.  

В якості тріумфальної арки були використані Золоті Ворота. Тобто, намагалися наслідувати римських взірців і це намагалися обставляти саме як тріумф римського імператора вперше в Україні тоді.

Тобто, Хмельницького уже в 1648 сприймали як нового государя, як руського князя. І це важливий момент. Тоді, фактично, це наш перший князь з часів галицьких князів, перший самодержець.

Хмельницький ще був персонаж лицарського роману, як Річард Лев’яче Серце чи Людовік Святий. Він не тільки керував масами військ, він сам брав участь в сутичках, він добре володів шаблею. На нього були неодноразово замахи, і він виходив з гідністю з цих замахів, борючись проти людей, які переважали числом. Він  любив стріляти з лука, який постійно носив з собою. Сучасники відмічають, що він пишався цим, і було чим пишатися. Справа в тому,. що справлятися з луком може людина, яка приділяє цьому багато годин щодня, це означає, що вона не обтяжена необхідністю працювати.

Богдан Хмельницький - геніальний воєнний вождь. І це людина, яка наповнила нашу скарбницю перемог. Нація визначається не територією, не кордоном, не валютою, не конституцією, нація визначається перемогами і звершеннями. Це заслуга Хмельницького, на 90%  наша скарбниця перемог заповнена Хмельницьким.

Перша битва Хмельницького була страшною авантюрою. Все відбувалося на нервах і на понті. Хмельницький залучив татар,  залишивши свого улюбленого сина Тиміша в заручниках. Якби він програв у цій битві, ймовірно, хлопець був би вбитий. Хмельницький зумів в останню хвилину переагітувати реїстровців, які мали битися на боці поляків, він зумів це зробити. Хмельницький скористався тим, що польське командування і поляки тоді все ще не сприймали всерйоз козацтво. Хмельницький використав погоду, почавши битву в умовах страшного дощу. коли польська кавалерія була зв’язана і на могла показати себе в усій своїй красі.

У битві знищено шеститисячний загін польских гусарів, елітний підрозділ найкращого в Європі польського війська. Для Варшави це був повний шок.

Оця от битва. за рахунок того, що вона була першою, вона показала, що українці здатні воювати з поляками, що українці в саме цій битві стали нацією і що тепер уже ігнорувати українців неможливо.

Після цього Богдан став одразу однією з найвпливовіших людей тогочасного світу. Він розпочав свій особистий бунт проти поляків через спалений маєток, але незабаром бунт перетворився на народну війну. Війну підігрівав також голод, що стався на українських землях після нашестя сарани.

Це була громадянська війна. Головним ворогом Хмельницького був Ярема Вишневецький, нащадок засновника Запорізької Січі, етнічний українець, який прийняв католицтво у досить зрілому віці. Саме Яремі Вишневецькому Сейм Речі Посполитої довірив командування над польськими силами. Поляки й досі вважають, що саме українець Вишневецький врятував їхню країну.

Вишневецький сам мріяв стати князем руським і свою Вишневеччину, своє князівство він робив на лівому березі Дніпра. І тут піднімається Хмельниччина і першим ділом Хмельниччина руйнує Вишневеччину.

І коли справа його життя згоріла, Ярема Вишневецький, звичайно, став диким звіром і вирішив знищити взагалі все, що звелося козаками, і от далі всі ці перипетії війни і все це навколо цього і тривало.

У цьому смислі Хмельницький дав дуже важливий урок. Він не будував націю - він її виборював, він наповнював нашу скарбницю перемог. Це дуже, дуже важливо. А Вишневецький. який був більш конструктивною людиною, ніж Хмельницький в цьому смислі, який намагався будувати, безумовно, що і ненавидів Хмельницького саме як руйнівника. Як це не дивно. Цей конфлікт в український нації зберігся і в подальшому. Донцов казав, що українці поділяються на козаків і свинопасів. І козаки зараз дискриміновані і торжествують свинопаси. Свинопаси - це непогані люди. Це ті люди, які будують, вони вигодовують свинок, вони будують свинарники. Вони хочуть бачити націю, як єдиний європейський, дуже чистий свинарник. І тут приходить Хмельницький, неконструктивний, і влаштовують війну. Але нації будуються Хмельницькими, а не свинопасами-Вишневецькими.

Через кілька днів, під Корсунем, Богдан добив поляків. Він використав небачену досі тактику, випередивши свій час принаймні на сто років.

Хмельницький створював враження у поляків, що за ним величезна кількість татарів. Це враження створювалось за рахунок агентури, за рахунок розпускання чуток, за рахунок засобів пропагандистської і ідеологічної війни, до якої людство додумалося аж уже потім, в 19 столітті, уже після Бісмарка. Хмельницький використовував всю цю методику там, в середині 17 століття, в цьому була його велич.

Військові перемоги Хмельницького сталися не на порожньому місці. Він на війні з двадцяти п'яти років. Але його кар'єра розпочалась не так вже й вдало - з турецього полону, в який він потрапив у 1620 році.

Хмельницький потрапив в полон в битві під Цецорою - це одна з визначних битв в першій половині 17 ст. І в цій битві загинув його батько, це була перша його значна битва, і молодий 25-літній хлопець потрапив в полон, де пробув 2 роки в Стамбулі.

Нам мало відомо, насправді, що там відбувалося. В яких умовах він там знаходився і яким чином в результаті вийшов з полону. Чи то був викуплений козаками, чи то був викуплений своєю матір’ю, чи то втік.

Існують версії щодо того, що в полоні Хмельницький прийняв іслам, але ці версії не підтверджені джерелами і викликають дуже великий сумніви.

Хмельницький багато виніс звідти: розуміння Сходу, розуміння Туреччини, розуміння татар, виніс деякі шкідливі звички. Він любив каву, важко уявити гетьмана з філіжанкою кави, але він був одним із перших носіїв цієї шкідливої звички в Європі.

Він навчився курити довгу люльку. На жаль, на мусульманському сході не кинув пити та й завжди пив багато, як відмічають посли.

Відмічають, що він любив поплакати: вип’є стопочку, поплаче, заспіває тужливу пісню. От тільки що він там знищив 30 тисяч людей, а тут заплакав над пісенькою про те, як дівчина любила козака, а він не повернувся, як вона там страждає. Це, до речі, специфічно українська риса, і у нас багато, скажемо, таких діячів, які мали схильності серійних вбивць і в той же час плакали і розчулювалися над речами якимись такими доволі смішними.

У Хмельницького було три жінки, у нього був улюблений син Тиміш, який відрізнявся таким самим норовом, як і батечко, Хмельницькому доводилося його приковувати ланцюгом до гармати в дитинстві. Перша жінка його була вбита Чаплинським. Але горював він, між іншим, ймовірно, все-таки за спалений маєток. ніж за жінку. до якої ставився, скажемо, можливо, занадто по-мусульманськи. Він був одружений вдруге, і другу жінку вбив його син Тиміш, коли впіймав її на зраді. Третя жінка, можливо, сама отруїла Хмельницького, принаймі існують такі версії - з політичних міркувань чи міркувань сімейних, важко сказати. Тобто, людина мала бурхливе сімейне особисте життя, яке перетікало на тлі бурхливих історичних подій, в які він був втягнутий.

За ідею власної держави, Князівства Руського, Хмельницький вхопився зненацька. Спочатку нічого подібного він не планував. Він говорив, що воює проти польського сейму, проти магнатів, а король Владислав Четвертий є його покровителем. Адже саме Владислав дав козакам дозвіл на цю війну.

Владислав Четвертий завжди радо вислуховував скарги козаків на магнатів, тому що його гріло те, що у магнатів, які були його ворогами, є вороги з-боку козацтва. І коли Хмельницький скаржився Владиславу Четвертому на свавілля Чаплинського і з боку інших магнатів. Владислав Четвертий спитав: “Чи не має у тебе шаблі тим часом для того, щоб вирішувати самому власні питання ?” Це, можливо, вирвалося експромтом, і Владислав Четвертий не мріяв ні про що інше, як про інтригу, бути розводящим між магнатами і козаками. А Богдан Хмельницький і все козацтво сприйняло це як дозвіл на війну. І, уже ведучи війну, вони весь час представляли її як війну із шляхтою, а не з королем. Вони весь час апелювали до короля. вони весь час присягали королю. До речі, смерть Владислава Четвертого була великим ударом для Хмельницького, він про це казав, і, можливо коли б Владислав Четвертий тоді не помер, все пішло б по-іншому.

Можливо, Владислава Четвертого травонули, можливо, він не витримав звістки перемоги під Корсунем. А можливо, якби Владислав Четвертий не помер, одержавши цю звістку, то дійшло би до федерації в складі Польщі, Литви і Князівства Руського. Уже не було б союзу з Москвою, вся європейська історія пішла б іншим чином.

Без Владислава Богдан був на крок від загибелі. Перед ним потужна Польща, за ним юрба козаків, які в будь-який момент могли розплатитися життям гетьмана за можливу поразку. Що робити? Богдан вирішив - треба створювати власну державу.

Явно, мотором цієї ідеї був патріарх єрусалимський, який мандрував в Україні, він тоді був проїздом в Москву.

Паїсій, єрусалимський патріарх, людина, яка очолювала православних Близького Сходу. Саме в пошуках грошей він здійснював свої довгі дипломатичні вояжі. Людина була явно амбітна, і це ми бачимо по його реакції, коли він схопився за ситуацію в Україні.
Паїсій був вражений діями Хмельницького. Він розумів, що, можливо, до коронації дійде і хотів, щоб саме він був цією фігурою, яка коронує Хмельницького, і цим війти в історію.

Зараз важко реконструювати розмову Паїсія і Хмельницького, яка відбувалася в звичайній сільській хаті, у ставці гетьмана під Києвом. Але ми можемо сказати напевно, що Хмельницький знайшов в Паїсії ідеального посередника для переговорів з Москвою. Він іще не знав, як він буде прийнятий в Москві. Для Паїсія Хмельницький був також зручною фігурою. Це нових монарх, як він вважав, і він хотів представляти цього монарха на переговорах в Москві. Він хотів представити себе як покровителя і натхненника цього православного повстання. Розмова справді тривала 3 дні. Це була довга розмова віч-на-віч, і закінчилася вона вояжем Паїсія в Москву. Це був перший невдалий вояж, позаяк вони тоді обидва сильно переоцінили релігійне натхнення православного царя. Той не захотів ув’язуватися в ситуацію і захотів почекати, чим справа обернеться.

Втім, Паїсію вдалося помазати Хмельницького на царствіє, відпустивши йому теперішні, а найголовніше - майбутні гріхи. Це сталося наприкінці грудня 1648 року. Отже, самодержець - але тільки не для своїх.

Щодо своїх це не проходило, тому що ніхто не визнавав ніяких авторитетів серед своїх. Козаки готові були визнати, в кращому випадку, якихось іноземних володарів, які були так далеко, що швидше нагадували просто абстрактний принцип монархії. ніж живих монархів. Їх ніхто ніколи не бачив і не сподівався побачити тут. По-друге, володарів, які платили гроші, бо українці тоді були нація найманців, які хотіли воювати і не хотіли і не були готові працювати, і хотіли одержувати гроші за війну. Але грошей на війну не було. Україна не мала таких ресурсів для того, щоб оплачувати війну. Таких грошей не було у Хмельницького і він весь час перебував в пошуках грошей деінде. І йому потрібно було обіцяти людям, козацькій старшині, що ось-ось гроші будуть, ми уже знайшли гроші, тих, хто заплатить. О, ось ми уже знайшли який зовнішній суверенітет. А сам він себе суверенним назвати не міг.

Хмельницький часто, ймовірно, бував несправедливим, ймовірно, він сприймав як несправедливість те, що він з ними усіма робив. Тим не менше, у цьому була величезна харизма цієї людини. Рука не піднімалася, вони розуміли, що вся ситуація крутиться навколо цієї людини. Що можна вбити Хмельницького, але тоді все розвалиться, все закінчиться на цьому.

Хмельницький створював свою державу на теренах Речі Посполитої. Це був чи не перший в історії приклад сепаратизму, отже, у 1648 році для держави Хмельницького саме Варшава була головним ворогом.

Ми знаєм, що метою Хмельницького було добитися розподілу Польщі. Розподілу Польщі між Москвою, Швецією і собою.

Овець завжди було у нас багато, поляки і ставилися до українців, як до овець. Вони нас пасли тоді. Українці почали підніматися і почали перетворюватися на вовків не так задовго до Хмельницького. І козацтво ставало на ноги достатньо довгий час, через ряд повстань, через ряд походів, через набуття слави. Вони трактували себе як захисники віри. І поляки все ще намагалися їх вважати вівцями. А потім виявилося, що вони мають справу з вовками, і тут вовки згризли Польщу, зрештою.

Хмельницький не міг не розуміти, що до тих пір, поки існує сильна Польща, ні про яку Україну не може бути і мови. І для Хмельницького розвал Польщі був не тільки, скажем, цікавою геополітичною ідеєю, не тільки реалізацією амбіцій. Хмельницький розумів, що розподіл Польщі це справа виживання України.

Але Хмельницький не мав ресурсів, щоб власними силами перемогти Польщу. Ніхто - ні турецький султан, ні Москва не допомогли йому зробити це.

Справді, Олексій Михайлович, московський цар, мов мудра китайська мавпа, сидів на горі і дивився, як в долині б’ються тигри.

А за спиною залишалась юрба козаків, яким потрібна була здобич, свобода і перемога.

Всі гетьмани козацькі, надзвичайно ризикували: от будь-яка помилка з їхнього боку, чи неправильне рішення означало не тільки те що, вони можуть бути одразу зміщені з посади - означало те, що вони можуть бути зразу страчені своїми людьми, або, в разі воєнної неудачі, існувала практика, що гетьманами торгували, ними розплачувалися за свободу, платили за поразку. І козацтво здало тим самим полякам дуже багато своїх гетьманів. Не рахуючи того, що Хмельницький весь час берігся, носив броньовану місюрку, бо весь час вважав, що проб’ють голову, бо публіка дуже добре справлялася з клевцем.

Блискучі перемоги Хмельницького, оцей початок націогенезу, відродження православ’я, яке відбувалося, те, що ми вперше відчули себе людьми, тоді все це все одно закінчилося руїнами, страшною поразкою, абсолютною невизначеністю, і ,безумовно, люди, які вели цю війну і які сподівалися не на історичний успіх через 200, 300 років, а сподівалися на участь і на здобич уже, злилися на свого вождя, який проявляв таку жорстокість. Людей, озлоблених на Хмельницького, була величезна кількість в Україні. Позаяк вести якусь одну політику можна було тільки за рахунок терору і пригнічення самолюбства величезних мас населення. Його кістки були кинуті під ноги коням, і на всю подальшу історію збереглося оце подвійне ставлення до Хмельницького: захоплення перемогами і злоба на людину, яка не довела до кінця, злоба на людину, яка померла занадто рано. Крім того, тоді, можливо, сформувалося іще до Хмельницького це ставлення. У нас ми ненавидимо тих, хто нами керує. Ми намагаємося вбити тих, хто оголошує себе нашим начальником. Для українців свобода завжди значила значно більше, ніж держава.

От сьогодні має відбутися саме це, сьогодні наш дух має прорватися крізь наші мізки, які замусолені другорядними, і непотрібними, і смішними речами. І ми повинні згадати. що ми - нащадки великих предків. Ми повинні згадати, що українська нація зроблена шаблею, і на шаблі вона повинна триматися.

Ми повинні згадати Хмельниччину, повинні згадати, що українці повноцінно себе проявляли і жили національним повноцінним життям або у вигляді Хмельниччини, або у вигляді Коліївщини, або махновщини, або бандерівщини. Тільки таким чином ми можемо існувати. І потрібно змінити власну голову для того, щоб серце почало працювати належним чином.

Велике Князівство Руське залишилося лише ідеєю. Україна нагадувала Чечню кінця двадцятого століття. Вона була переповнена людьми, що не знали страху смерті і не визнавали над собою жодного пана. Українці виховувалися як нація найманців. В розквіт Хмельниччини близько півмільйона людей вважали себе покозаченими - хотіли не працювати, а воювати за гроші. У Хмельницкого просто не вистачило грошей на господарювання цією юрбою. Остаточно плани Хмельницького зруйнує неприятель, якого не здолати шаблею. Наступного, 1649 року, сарана зжере українську незалежність до решти. Але, тим не менш, для українців історія розподіляється на те, що було до Хмельницького, і те, що сталося після. Україні завжди вистачало поетів, мучеників, будівничих і борців, проте наша скарбниця перемог досі наповнена переважно зусиллями Богдана Хмельницького, ключової постаті українського націогенезу. У грудні 1648 року історія залежала, либонь, від того, куди поверне повід свого коня цей вершник".