| Сообщить новость

Видео 68.3 Мб: Тарас Шевченко був зовс╕м не старим д╕дом, яким в╕н багатьом уявля╓ться
Богдан Ступка: "Я думаю, Шевченко самий великий ╕ найб╕льш великий, тому що в╕н актуальний, розум╕╓те? В╕н - в ус╕ формац╕╖, в╕н - в ус╕ часи, для Укра╖ни в╕н надзвичайно актуальний.
Шевченко такий поет, до якого можна звертатися пост╕йно. У нас була вистава в театр╕ Франка "Сни за Кобзарем". ╥╖ поставив Кузьменко-Дел╕нде, режисер. ╤ от тод╕ я вперше знайшов, так би мовити, свого Шевченка.
Його пов╕сили на ст╕ну, сказали, що це - святий чолов╕к. Напевно, воно так ╕ ╓, але його перестали вивчати. Коли в╕шають на ст╕ну ╕ роблять святого, тод╕ перестають його читати.
Не знаю, чи це була пол╕тика, чи це було мистецтво. Я думаю, що це не було мистецтво - його одягнути в цю каракулеву смушеву шапку ╕ кожух. О, ма╓те соб╕ такого дядька, зна╓те? Дядько сто╖ть. Ой, ма╓те, от, подив╕ться на нього, що в╕н таке.
Мен╕ зда╓ться, що Шевченко не ма╓ н╕чого сп╕льного з ц╕╓ю шапкою на голов╕, кожухом. А в╕н - просто ╓вропе╓ць. В╕н був, ╕ його повед╕нка була надзвичайно ╕нтел╕гентно╖ людини. Бо пот╕м зробили його в ц╕й смушев╕й шапц╕. В 47 рок╕в. Одна фотограф╕я ув╕йшла в ус╕ книжки, в ус╕ книжки! ╤ вс╕ думають, що в╕н такий старезний д╕д, а йому було просто 47 рок╕в. Це ще молода людина. Я знаю, що найб╕льше пам’ятник╕в у св╕т╕ - це Тарасу Шевченку. ╤ у Вашингтон╕ сто╖ть в╕н, ╕ у Варшав╕ сто╖ть. Зна╓те, я був у В╕нн╕пегу в Канад╕. ╤ такий скульптор Лео Мол - Лео Молодожанин. В╕н вчився колись в Лен╕нград╕, пот╕м в╕н ви╖хав, ╕ йому мун╕ципал╕тет м╕ста В╕нн╕пег дав величезну площу, сад. ╤ в╕н там зробив скульптуру Шевченка - юний, молодий, молодий, молодий, молодий, молодий, потрясаючий, ╕нтел╕гентний, мудрий.
Але в╕н був людиною, ╕ такою, як вс╕ ми. Мав сво╖ людськ╕ вади, людськ╕ плюси, але в нього ще був величезний талант, ген╕й. Якби в╕н не написав ц╕ в╕рш╕, не написав цього Кобзаря, в╕н був би прекрасним академ╕ком Санкт-Петербурзько╖ академ╕╖. В╕н не знав би горя, ╕ малював би там… я не знаю, щоб в╕н там малював… ╤ н╕коли не потрапив би до Кос-Аралу. Але вже така, така його доля.
Для мене в╕н лиша╓ться надзвичайно людиною ╕нтелектуальною, розумною, мудрою, ген╕альною. ╤ в╕н для мене - як людина, розум╕╓те? Я його спримаю як живу людину.
Але його не треба скидати з п’╓десталу. Не треба, хай в╕н буде. Це так сталося, так сталося, розум╕╓те? Люди так зробили. ╤ я вже казав про це, що пов╕сили на ст╕ну ╕ перестали його вивчати. А ц╕ п╕сн╕: "Реве та стогне Дн╕пр широкий", "Думи мо╖, думи" - нам так зда╓ться, що це щось таке, що це другорядне вже ста╓. Н╕, н╕.
Зна╓те, в мене батьки вчили з дитинства поез╕ю Шевченка. В нас був Кобзар вдома, але я був молодий, багато чого не розум╕в. Але я поступово приходив до розум╕ння поез╕╖ Шевченка.
Як умру, то поховайте
Мене на могил╕
Серед степу широкого
На Вкра╖н╕ мил╕й,
Щоб лани широкопол╕,
╤ Дн╕про, ╕ круч╕
Було видно, були чути…
Так читаю, можна ╕накше читати:
Як умру, то поховайте
Мене на могил╕
Серед степу широкого
На Вкра╖н╕ мил╕й,
Щоб лани широкопол╕,
╤ Дн╕про, ╕ круч╕
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
У кожного св╕й шлях широкий, своя доля. Мр╕яв в╕н про ту Оксану: "Оксана, в╕чна моя рана, збудую хату, одружуся, повернуся в Укра╖ну". Мр╕яв, дуже мр╕яв одружитися ╕ збудувати хату в Укра╖н╕. Збудував - у Канев╕, але вже п╕сля смерт╕ йому люди збудували.
А зараз ми почина╓мо думати, який в╕н був. У нього хороше було виховання. Я думаю, що Енгельгард його багато чому навчив, коли в╕н був ╕ козачком, ╕ просв╕тницькою справою займався. Енгельгард ╕ вивчив його, ╕ прив╕з його у В╕льнюс, а пот╕м з В╕льнюса - у Санкт-Петербург. Я думаю, що в╕н любив товариство, в╕н любив компан╕ю. В╕н, як ╕ вс╕ люди, закохувався. ╤ його ж╕нки любили.
╤ в нього закохалась Р╓пн╕на. Вона дуже була закохана. Княгиня. А в╕н н╕би простий чолов╕к. Хоча в╕н не був дуже простим чолов╕ком. В╕н не був б╕дний чолов╕к, як любили до цього показувати його. В╕н був у житт╕ дуже простою людиною. В╕н ходив по Невському проспекту, одягаючи кожух ╕ якийсь шарф - не знаю, чи червоний, чи зелений, чи помаранчевий. Вс╕ його друз╕ просили привести цей кожух - такий самий. В╕н казав: "Н╕, н╕, я один буду ходити по Невському".
Художник, поет, письменник, надзвичайно любив народн╕ п╕сн╕. Нав╕ть коли в╕н був у засланн╕ в Кос-Арал╕, до нього теж дуже деяк╕ начальники, оф╕цери, як╕ розум╕ли, що таке мистецтво, що таке поез╕я, до нього дуже добре в╕дносились. Значить, в нього було щось надзвичайно людське
Найб╕льше мен╕ подоба╓ться його автопортрет уже в Кос-Арал╕. Коли в╕н з бородою, лисий. ╤ оч╕ там так╕ глибок╕, там таке дно, там ст╕льки щось ╓ такого, невловимого, загадкового! ╤ коли в╕н вертався з Кос-Арала через Нижн╕й Новгород, в╕н зайшов в театр - бо любив театр - ╕ там йому дуже сподобалась актриса П╕унова.
В╕н закохався. Мама казала: "Ну, нащо в╕н тоб╕ потр╕бен, донечко? Лисий, пахне табаком. А ╕ взагал╕…"
Вона каже: "В╕н ген╕альний поет".
"Ну ти ж не будеш з поетом спати. Там тоб╕ потр╕бно, значить, молодого, багатого".
В╕н був закоханий шалено. ╤ в╕н тод╕ пише листа. ╤ в╕н пише листа Щепк╕ну, щоб в╕н при╖хав ╕ з ц╕╓ю П╕уновою з╕грав на сцен╕ нижньоновгородського театру. ╤ Щепк╕н при╖хав. Щось було в Шевченку, що при╖хав Щепк╕н, щоб з╕грати, щоб допомогти другу. А раптом вона в нього закоха╓ться…╕ так дальше, ╕ тому под╕бне.
Ось в╕н, промен╕ сонця лягли на величне чоло, ╕ здалось нам, що прокинеться в╕н од буяння. Здрастуй, Тарасе, глянь, як нин╕ життя розцв╕ло. Це збулись тво╖ мр╕╖, тво╖ спод╕вання. Ми йдемо, ми йдемо, наша думка ╕ порух ╓дин╕. Наша п╕сня як голуб, що б’╓ться крилом о блакить. Нав╕ть сивий Дн╕про засм╕явся в╕д щастя …. Чу╓ш, в╕н засп╕вав, той, що вм╕в так╕ бур╕ творить…
Так читаю. Можу ╕накше читати.
Чи то недоля та неволя,
Чи то л╕та т╕, летячи,
Розбили душу? Чи н╕коли
Й не жив я з нею, живучи
З людьми в паскуд╕, ╕ опаскудив
Душу чистую свою?.. А люде!
Звичайно, люде, см╕ючись,
Зовуть ╖╖ ╕ молодою,
Пренепорочною, святою,
╤ ще якоюсь... Вороги!!
╤ лют╕! лют╕! ви ж украли,
В багно погане заховали
Алмаз м╕й чистий, дорогий,
Мою колись святую душу!
Та й см╕╓тесь. Нехристияне!
Чи не меж вами ж я, поган╕,
Так опоганивсь, що й не знать,
Чи й був я чистим коли-небудь,
Бо ви мене взяли з святого неба
╤ писать поган╕ в╕рш╕ научили.
Ви тяжкий кам╕нь положили
Посеред шляху... ╕ розбили
О його... Бога боячись!
Мо╓ мале╓, та убоге,
Те серце праведне колись!
Тепер ╕ду я без дороги,
Без шляху битого... а ви!
Диву╓тесь, що спотикаюсь,
Що вас ╕ долю проклинаю,
╤ тяжко плачу, ╕, як ви...
Душ╕ убого╖ цураюсь,
Сво╓╖ гр╕шно╖ душ╕!
Це в мене цей в╕рш зробив такий величезний переворот в любов╕ до поез╕╖ Шевченка. Я багато чого п╕сля цього зрозум╕в. Надзвичайн╕ його щоденники, надзвичайна його ╕ проза. По р╕зному можна в╕дноситись.
Але я пам’ятаю, що от в╕н якийсь ун╕версальний, тому що н╕ одна влада його не дуже-то ╕ сприйма╓. От ц╕каво, якби в╕н прийшов, хто би йому сподобався, ╕ що би йому не сподобалось. Правда? Багато чого. ╤ т╕ що, не люблять його, ╕ т╕, що клянуться ним, ╕ фарисе╖, ╖х дуже багато.
Я не хочу говорити про одного нашого знаменитого футбол╕ста. В╕н з-п╕д Ки╓ва, ╕ теж носить таке ж пр╕звище. ╤ коли його спитали, чи в╕н щось зна╓ про Шевченка - це було давно, десь рок╕в 5-7, - в╕н так см╕явся! Так йому см╕шно було, коли читав в╕н ц╕ рядки: "Як умру, то поховайте…" Так йому було см╕шно чомусь. Не знаю чому. А мен╕ стало сумно. Я думаю, що кожне покол╕ння буде мати свого Шевченка.
Да. А це така дистанц╕я не була довга. Це було 47 рок╕в. ╤ бачите, як люди його сприймали. Коли був його день народження 47 рок╕в 9 березня (а 10 в╕н помер), в╕н в мансард╕ в Санкт-Петербурз╕ сказав: "Я спущуся вниз ╕ наведу порядок". В╕н мав на уваз╕, наведе порядок у сво╖й майстерн╕. Люди це сприйняли, що в╕н з небес спуститься ╕ наведе порядок на земл╕, а, може, нав╕ть ╕ в Укра╖н╕.
То було б непогано".
Комментарии: 1
(показать)