ТВ-проекты - Документалистика

Це була мрія. Побачити український прапор на подіумі Дакару, головних автоперегонів планети. Мрія стала реальністю. Однак усе пройшло не так, як очікували. А тим більше, не так, як хотілося.

На восьмому етапі український автомобіль вийшов із ладу, не дійшовши до фінішу сорок кілометрів. Здавалося, що програли. Але спрацював аварійний варіант. Балансуючи на грані своїх можливостей, команда залишилася з Дакаром.

Це Буенос-Айрес – один із найбільших мегаполісів Західної півкулі. Його не сплутати із жодним іншим латиноамериканським містом. Він динамічний і темпераментний, як і танго, танець, що з'явився на світ саме тут, у кам'яних джунглях на берегах Ріо де ла Плата. Саме сюди з Африки, після терористичної атаки 2008-го року, вирішив перебазуватися "Дакар". Аргентина прийняла пропозицію. Перший Дакар у стилі "танго" пройшов на відмінно. І тоді Аргентину запросили на другий тур.

Над маршрутом для перегонів 2010-го працювали майже рік. Час і місце старту: перше січня, Буенос-Айрес, площа Республіки. Потім авто мають проїхати дві з половиною тисячі кілометрів до гірського хребта. Дістатися в чилійську пустелю Атакаму. Проїхати територією Чилі понад чотири тисячі кілометрів. І знову повернутися в Аргентину. Загальна відстань перегонів – дев'ять тисяч кілометрів.

Інтрига Дакару-2010 відома наперед. Фаворити у класі мотоциклів – Сиріль Депре і Марк Кома. Квадроциклісти брати Патронеллі вперше зустріли гідного супротивника – француза Крістофа Деклерка. Американець Роббі Гордон не сумнівався, що на багі він кращий.

Роббі Гордон:

- Хаммер тепер не важкий незграба, а маленький багі.

А пілот команди "Камаз-Майстер" Володимир Чагін напередодні старту дуже розраховував на серйозну боротьбу з "Татрою".

Володимир Чагін:

- Я смотрю, команда "Татра" очень серьезно подготовилась. Машины у них выглядят, по крайней мере внешне, очень красиво.

Втім головна битва в пустелі – між командами Ікс-рейд на автомобілях БМВ і Фольксваген Моторспорт на прототипах Рейс Туарег два. Перегоновий Туарег Фольксвагена – це ідеальне авто для пустелі. Однак у БМВ є і своя зброя перемоги. Новий дизельний двигун потужністю вісімдесят п'ять кінських сил, спеціально створений для Дакару. Лицарі Фольксвагена – це зарозумілий матадор, іспанець Карлос Сайнз, його альтер-его, товариський американець Марк Міллер, і араб Нассер Аль Аттіа – людина, про яку говорять, що вона відчуває пустелю.

Нассер Аль Аттіа:

- Ми команда номер один. Найкращі автомобілі, круті пілоти.

З іншого боку бар'єра – унікальний Стефан Петрансель. Він виріс на Дакарі. Об'їздив його і на двох колесах, і на чотирьох. А за ним Герлен Шишрі з чарівним штурманом, шведкою Тіною Тернер. Інтриги додає і те, що на Дакарі-2009 Тіна була в одній кабіні з Нассером Аль Аттіа. Всього рік тому араб їздив на БМВ.

Ніколи ще на полі битви великих команд не було українського прапора. І українського пілота. Вадим Нестерчук довго готував свій помаранчевий автомобіль для Дакару. Коли, зрештою, команду зібрали, Вадим вирішив, що час настав.

Вадим Нестерчук:

- Я не ожидаю никаких подвохов, тем более, что наш автомобиль уже проходил проверку, даже в этом году в дакаровской серии. Поэтому все нормально.

Цей синьо-білий Міцубісі – теж важлива частина української команди. Автомобіль телеканалу "Інтер", прес-кар, має дістатися фінішу разом з командою "Сікст-Юкрейн". Інакше ми не дізнаємось подробиць битви за головний приз.

Порт Ліма – найдивовижніша автостоянка світу. На причалі – 550 унікальних автомобілів і мотоциклів. Невдачі почались саме звідси. Із чотирьох українських машин тільки дві змогли завестися самостійно.

Вадим Нестерчук:

- Они полностью убили акумулятор.

Вони – це французькі техніки, що вантажили авто на пором. Треба негайно знайти новий акумулятор. Тоді буде шанс дійти своїм ходом до Буенос-Айреса.

Свою першу аргентинську сотню кілометрів позашляховик все-таки подолав "на мотузці". Відкрився ще один неприємний сюрприз. Вийшла з ладу коробка передач. Погода – теж не тішить. Трасу може будь-якої хвилини затопити. В Аргентині – нечувано затяжні дощі.

Але машину вдалося відновити. Екіпаж Вадим Нестерчук – Євген Павлов отримують перегоновий номер, 394, і прямують на стартовий подіум під українським прапором. Всього ж у перегонах бере участь триста шістдесят два екіпажі з вісімдесяти восьми країн.

На те, щоб відправити усю цю кавалькаду зі стартової позиції потрібно 306 хвилин. Інакше кажучи, коли звідси стартує остання вантажівка, перший мотоцикліст вже відпочиває на бівуаку.

Нассер Аль Аттіа, пілот Volkswagen Motorsport:

- Я сподіваюсь, що на цьому Дакарі мені пощастить більше, ніж минулого року, і я готовий показати гарні результати.

Нані Рома, пілот BMW X-raid:

- Я буду намагатися виграти. Це нелегко, гарні водії, гарні авто. Але я все одно спробую виграти.

Леонід Новицький, пілот BMW X-raid:

- Машина претерпела некоторые конструкционные изменения по сравнению с прошлым годом, она стала быстрее, она стала мощнее, посмотрим на нее в деле.

Перший етап перегонів. Триста сімнадцять кілометрів до міста Колон звичайним шосе. Перша поломка на трасі у голландця Діза Біфі. Пілот швидко впорався зі своєю проблемою. Але з першої ж спецділянки в інших учасників перегонів почалися набагато серйозніші проблеми.

Спеціальна ділянка – найважливіша частина етапу. Саме на спецділянці авто змагаються на швидкість. Перша спеціальна. Двісті п'ятдесят один кілометр на проміжку Колон-Кордоба. Спочатку гірська дорога, далі русло висохлої річки. Дощі знову оживили річковий потік. Це смертельно небезпечно і для водіїв, і для глядачів. Організатори скорочують трасу на п'ятдесят кілометрів. Але й без жертв не обійшлося. На сімдесят п'ятому кілометрі німець Мірко Шультис не втримав авто. Боулер номер чотириста вісімнадцять врізався в натовп і збив п'ятьох глядачів. Одна глядачка, двадцятивосьмирічна Наталія Гальярдо, загинула на місці. Вона стала п'ятдесят сьомою жертвою за всю історію Дакару.

Від сімдесят дев'ятого року, коли зафіксована перша смерть на ралі-рейді, жоден Дакар не обходиться без трагічних випадків. Половина загиблих – гонщики. Вони знають, на що йдуть, і свідомо кидають виклик смерті. Решта – впевнені у своїй безпеці. Навіть сам засновник ралі "Париж-Дакар", француз Тьєррі Сабін, свою смерть знайшов на перегонах. У сімдесят сьомому він мало не загинув у лівійській пустелі. Його врятували. Сабін вирішив, що пустеля – ідеальне місце для перегонів та організував перший ралі-рейд "Париж-Дакар". У грудні сімдесят восьмого його учасники стартували з площі Трокадеро в Парижі, щоб через два тижні дістатися до Дакара – столиці Сенегалу. Серійні машини і мотицикли. Піжонське вбрання. Перші гонщики й уявити собі не могли, у яку небезпечну гру втрапили. Смерть може наздогнати навіть тих, хто за межами траси. У вісімдесят шостому Сабін не брав участь у перегонах. Він облітав трасу разом із знімальною групою і зі своїм другом, співаком Даніелем Балавуаном. Його вертоліт потрапив у піщану бурю і впав. Жодна з п'яти людей на борту гелікоптера не вижила.

Перший етап закінчився драматично для української команди.

Спочатку машина йшла непогано, але потім мало не зайнялася після короткого замикання в проводці.

Ранок другого етапу знову дощовий. Кордоба – Ла Ріоха. Всього шістсот вісімдесят кілометрів. Триста п'ятдесят п'ять з них - це спецділянка.

Андрій Цаплієнко:

- Вкрай складна і довга дорога. Пілотам важко вписуватись у повороти на слизькому після дощу грунті. Навіть на такій невеликій неспортивній швидкості, якою їде наша машина, колеса ковзають по дорозі. І чим більше швидкість – тим більше шансів злетіти з траси і опинитися догори колесами.

Мотоциклістам було особливо нелегко.

Сиріль Депре:

- Сьогодні обережність і терпіння. Ми стартували в туман і дощ по слизькій трасі. Це жах для гонщиків, але це особливість латиноамериканських Дакарів.

Марк Кома:

- Дуже складно. Бруд і дощ. Я притримав було гарний ритм, але за таких умов це важко.

Але в цих двох найвідоміших мотоциклістів світу з'явився оптимістичніший конкурент, якому дощ і багно за іграшку. Люка Манка.

Люка Манка:

- Сьогодні було добре. Треба було лише втриматися в сідлі і тримати ритм.

Проте, тим, хто на чотирьох колесах, теж не можна було розслаблятися. Лідер першого дня, пілот БМВ Нані Рома, злетів з траси, заледве проїхав три кілометри від старту. Ікс-третя потрапила в ущелину, а перед цим зробила повний переворот. Екіпаж дивом залишився живим.

Нані Рома:

- Я спочатку не відчув траси, тож ми й виконали сальто. Сподіваюсь, завтра я зможу вийти на старт.

Але й наступного дня неприємності не полишали іспанця. Після Ля Ріохи гонщики вперше побачили дюни. На дев'яностому кілометрі БМВ Роми перескочив через дюну і рухнув у глибокий каньйон. Цього разу машина виявилась вгору колесами. Рома знову вцілів. Але він не може продовжувати Дакар. Після такого удару авто непридатне для перегонів.

Нані Рома:

- Неймовірно, як усе мінливо на цьому ралі. Першого дня я був щасливий, а сьогодні вже вилетів із перегонів.

Дакар – це змагання техніки. А ще – досвіду й вкладених у машини грошей. Тому рівень особистого успіху кожен визначає для себе.

Чен, пілот команди "Тайванські добровольці":

- Узагалі- то, у класі вантажівок ми вперше тут виступаємо, тому для нас було б щастям дійти до фінішу.

Автомобілі витримують настільки глибоку модернізацію, що навіть зовні не надто схожі на прототипи. Ось у цьому китайському авто від серійної "Тойоти Такома" залишилася тільки рама.

Ю Ма, керівник команди "Кул Кар Чайна":

- У машині не залишилося майже нічого заводського. Ми зоставили тільки шасі. Решту зробили самі, власноруч.

В українській машині від оригінальної "Міцубісі Л200" залишилося ще менше – лобове скло і фари. Все інше спеціально сконструювали для перегонів. Проте українське авто хоча б віддалено нагадує прототип.

Втім, є й такі, хто пішов іще далі. Це абсолютно новий багі команди Алістера МакРея. Машина надзвичайно легка, всього сімсот кілограмів. Щоб не застрягнути в дюнах. Авто без коробки передач. І це ще не найдивовижніше.

Тим Колонел:

- Зчеплення на трасі горить першим. А ми спробуємо обійтися без нього. У мене немає лобового скла, і повітря для дихання подається прямо в шолом пілота.

Але побачимо, чи допоможе все це перемогти.

Четвертий етап перегонів. Ф'ямбала – Копіапо. Шістсот двадцать дев'ять кілометрів. Коротка спецділянка – двісті три кілометри. Але це найвідповідальніший момент. Перегони покидають Аргентину. Ласкаво просимо в Чилі. "Дакар" оминає Анди на чотирьохкілометровій висоті. А за гірським хребтом пустел Атакама. Найсухіше місце на землі. Чотириста років, з тисяча п'ятсот сімдесятого до тисяча дев'ятисот сімдесят першого, тут не було дощів. Це просто мертвий марсіанський ландшафт. НАСА випробовує тут свою марсіанську техніку. Але як витримають випробування Атакамою люди?

Вадиму Нестерчуку потрібна тільки удача. Напередодні його зуміли обійти навіть ті, хто був явно слабкішим від українця. У машині виявили ще одну одна проблему – за високої температури закипає пальне. Механіки команди знайшли вирішення, як покращити становище.

Для Нестерчука починається найцікавіший етап перегонів. Але й найнебезпечніший. Дюни в чилійській Атакамі підступні. Під сипучим піском непомітна для ока скеляста порода. Будь-яка помилка пілота може стати фатальною.

Чилійский пісок приніс, врешті, трохи удачі українському екіпажеві. Команда зуміла піднятися зі сто дев'ятої на тридцать дев'яту позицію.

Вадим Нестерчук, пілот команди Sixt-Ukraine:

- Падало давление в насосах, давление топлива в системе. Мы вынуждены были останавливаться, пытаться подручными средствами охладить, слить смесь воздуха с бензином, чтобы пошел уже нормальный бензин, для того, чтобы двигатель мог нормально работать. Понятно, что мы на этом теряли время.

А виграв етап Роббі Гордон. Ця людина здатна перетворити перегони на шоу.

Андрій Цаплієнко:

- Прямокутні форми Хаммера - такий же знайомий символ Сполучених Штатов, як, скажімо, Статуя Свободи чи гамбургер з фастфуда. Насправді ж, схожість зі знаменитим прототипом лише зовнішня. Всередині це абсолютно унікальна машина, здатна вражати своїми можливостями.

Усі три Хаммери американської команди – це багі із заднім розташуванням двигуна. Тому вони змагаються у відкритому класі. Вважається, що такі машини впевненіше почуваються на піску.

В Атакамі Гордон довів, на що здатні його багі. Сто шістдесят три кілометри справжнього слалому поміж дюн,– і він переможець етапу.

Проте, Роббі не виглядає щасливим. Одна з його багі залишила перегони.

Роббі Гордон, перший пілот команди Hummer Monsters:

- Так, сьогодні наша третя тачка вибула з перегонів. Застрягла у піску. Ми намагалися її витягнути, спалили зчеплення. Зчеплення – вразливе місце моїх Хаммерів.

Пустеля – це не просто дюни. Люди люблять давати дуже красиві назви смертельно небезпечним явищам. Феш-феш, дрібний пісок. Він може перетворити перегони на жах.

Марк Міллер, пілот "Фольксваген Моторспорт":

- Орієнтуєшся навмання. Чимало незрозумілого, багато слідів, що перетинаються. Весь час шукаєш вірний шлях.

Нассер Аль Аттіа, пілот "Фольксваген Моторспорт":

- Це важко. Багато феш-фешу, чимало різких спусків. Це важко і для автомобіля, і для людини.

На трасі надзвичайно багато ям, повних фешу, які, наче пастки, чекають на гонщиків. Один необережний рух – і ти в ямі, звідки самому видертися неможливо. Але найстрашніше, що не видно дороги. Якщо ти їдеш услід за лідером, то бачиш перед собою не дорогу, а суцільну сіру стіну. Це смертельно небезпечно.

Леонід Новицький, пілот команди БМВ:

- Сушит все. Салон автомобиля полон фешфешек, Глаза, рот… Дискомфорт полнейший! Ограниченная видимость, очень скользко на феш-феше.

Тіна Тернер, штурман команди БМВ:

- Жахливо, коли ти повинен втрачати час у куряві, яку здійняли повільніші машини.

Леонід Новицький, пілот команди БМВ:

- Иногда попадаются упрямые участники соревнований, мотогонщики… Подонки конченные. Поэтому приходится для того, чтобы спустить пар выругаться хорошенько.

Коли нестерпна спека, коли курява роз'їдає очі, скрипить на зубах, змішується з твоїм власним потом, застигає кіркою на обличчі, важко залишатися благородним. Ти хочеш розгромити свого суперника. І не чекаєш нічого іншого з його боку. Проте іноді все буває інакше.

П'ятий етап. До фінішу лічені кілометри. Іспанець Марк Кома зостався без заднього колеса. Його доля вирішена – він зійде з дистанції, його знімуть з перегонів. Але сталося неймовірне. Італієць Люка Манка вертається до переможеного суперника і віддає йому своє колесо.

Люка Манка:

- Я віддав Комі колесо і почекав свого техніка. Це мій перший Дакар, будуть інші. Якщо я можу врятувати Марка, я зроблю це.

Коли Люка говорив це, він не міг знати, що за кілька годин рятуватимуть його самого. Шостий етап. Антофагаста-Ікіке. Шістсот кілометрів на північ. Чотириста вісімнадцять по скелях і дюнах. Манка не встиг проїхати перші десять кілометрів. Він не втримав свого мотоцикла і вдарився об каміння. Струс мозку. Дуже тяжка травма. Вертоліт доправив гонщика до шпиталю. Італієць не приходить до тями. Лікарі не дають жодних прогнозів.

Бівуак чекає новин. Кожен гонщик усвідомлює. Це могло трапитися і з ним. Але жодних хороших новин. Манка на межі життям і смерті.

Тільки у кінці перегонів стане відомо, що Манка все ж таки буде жити. Але лікарі кажуть: про мотоцикл йому доведеться забути.

А на трасі триває війна між Фольксвагеном і БМВ. Сьомий етап. Перегони завертають на південь. Найдовша спецділянка, шістсот кілометрів, приносить трішки везіння для Стефана Петранселя, пілота БМВ.

Стефан Петрансель:

- Для мене дуже важливо виграти етап. У мене великий штраф. Але те, що я можу, то це вигравати окремі етапи. І я вже встановив рекорд. П'ятдесят п'ять виграних етапів за всю історію перегонів.

Петрансель - це легенда Дакару. Половина його життя минула на цих перегонах. У нього три перемоги в Дакарі на автомобілях. І ще шість на мотоциклах. Найскладнішими для себе він вважає перегони дев'яносто другого. Тоді Дакар попрямував у Південну Африку. Щоб перемогти, Петранселю довелося перебратися через повноводу річку Конго разом із мотоциклом.

Тут йому не перемогти. Навіть за допомогою гелікоптера. У нього дві штрафних години. Але треба довести суперникам, що Петрансель-2010 не гірший за Петранселя зразка дев'яносто другого.

Стефан Петрансель:

- Цей етап був доволі дивним. Спочатку попереду був Насер, потім я, потім знову Аль-Атія. Ось так, наздоганяючи один одного ми фінішували.

Аль Аттія:

- Петрансель, звісно, молодець, але йому перемога не світить. Зараз гонитва між мною, Карлосом Сайнзом і Марком Міллером. Усі ми пілоти команди Фольксваген".

Спецділянка виявилась неочікувано виснажливою. Більшість пілотів повернулася у бівуак вже після заходу сонця. Ніч у бівуаку – час механіків. Українській команді треба вирішити складну проблему. Від високої температури закипає пальне.

Повернення пілота з траси – це сигнал. До праці. Роботи вистачає до ранку.

Владимир Мохнатко, механік української команди.

- Спим в пути, по три-четыре часа в сутки. И так будет до финиша. Выспимся уже дома.

Вадим Нестерчук прийшов з траси сорок другим. З піску його авто довелося витягувати вантажівкою.

Вадим Нестерчук, пілот української команди:

- При всех защитах, один из камней попал в рычаг. То есть, понятно, что вся защита разорвана.

Кожен новий день – це новий бівуак. Бівуак – це не просто табір. Це щось середнє між ремонтною майстернею і стоянкою кочівників. А для місцевих жителів – ще й реаліті-шоу. Двадцять чотири години на добу – правда, через ґрати металевої огорожі можна стежити, як гонщики ремонтують авто, їдять, вкладаються спати, прокидаються вранці. Можна стати свідком і цікавіших деталей побуту.

Всередину глядачів не допускають. Ці дівчата з чилійського нічного клубу закликають французьку команду витратити гроші у своєму закладі. Суворим хлопцям несила чекати темряви. Щоб дістатися до місцевих, французи готові долати будь-які бар'єри. Для команди немає нічого неможливого. Кілька хвилин командної роботи, і контакт відбувся. Гарний привід відсвяткувати перемогу. Схоже, що для них Дакар уже закінчився.

До середини перегонів на бівуаку залишається трохи більше половини команд. Але це не знімає найбільший головний біль організаторів Дакару – як нагодувати тричі на день дві тисячі людей.

Андрій Цаплієнко:

- Про процес годування на Дакарі можна сказати так: тут годують 24 години на дому, а ще бувають сніданок, обід і вечеря. За добу бівуак споживає близько півтори тони смачної та корисної їжі, а кожний з працівників цієї їдальні близько тисячі разів на день вимовляє слово "провечо*" – "Смачного!"

Володимир Улещенко:

- Так как зима в Украине, в первую очередь мы берем персики! Тянет на мясное.

Вадим Нестерчук:

- Яичница, мясо, сыр, йогурт, хлопья сухие и сок. Присутствует обязательно красное вино, присутствует пиво – вот это две вещи, которые не употребляются или употребляются очень редко.

Не варто розслаблятися. Траса стає дедалі важчою. Перегони подолали "екватор". Позаду сім етапів і майже п'ять тисяч кілометрів.

Українцям треба перемагати. Восьмий етап. І знову на південь. До Копіапо. П'ятсот шістдесят вісім кілометрів, з них спец ділянкою - чотириста сімдесят два. На скелястому відрізку на початку траси через помилки можна легко програти суперникам. Нестерчук стартує сорок третім. Він ризикує і наздоганяє лідерів. Скелі закінчуються. Швидкість зростає. Починаются дюни. Яка фантастична панорама. Але милуватися ніколи. Треба випустити повітря з коліс. Знизити тиск, щоб машина легше йшла через дюни.

Вадим Нестерчук:

- Какие новости? Спускаем, едем. Все хорошо. Это проблемы?! Нет! Это хобби!

На трасі залишився той, хто сильніший, або той, хто щасливіший. Навіть у пустелі авто їдуть занадто щільно, щоб не дати супернику можливість обігнати. Баварці закусили вудила. Новий дизельний двигун БМВ гарує на повну потужність. Після етапу Дітер Альтманн, головний механік Стефана Петранселя, був суворим, але задоволеним.

Так, справді, ще один етап за Стефаном Петранселем. Але де ж українець Нестерчук? Перший контрольний пункт він пройшов уже двадцять дев'ятим. Надзвичайний темп. Відрив між лідером перегонів та українцями не більше півгодини. І він дедалі скорочується. До кінця етапу сорок кілометрів. Фініш видно з гребеня гігантської дюни. Але машина не може їхати далі. Це катастрофа для команди.

Вадим Нестерчук:

- Вот эти нервы, и мысли о коробке, о электронике, о топливе, они отодвинули на последний план проблемы того, что двигатель форсирован и он требует масла. А мы восьмой день поехали. И поехали очень хорошо. То есть, мы фактически, достали лидирующих гонщиков, обогнали две заводские "Мицубиши"… Дальше мы получили результат, который получили. 40 километров до финиша, а мы без двигателя. Автомобиль просто остановился, застучал, мы залили масло. Но было уже поздно. Прихватили клапана. Полностью был разрушен один из цилиндров.

Команда працювала цілу ніч. Марно. Рішення комісарів Дакару – дискваліфікувати Нестерчука.

Це не просто невдача. Кінець великої мрії.

Євген Павлов:

- Система диагностики не отстроена должным образом. Вы видели, что она достаточно продвинутая, все отслеживает и отслеживает. Но банально большой красной лампочке загореться, что вот, низкое давление масла – такого не произошло.

Але стій. Здаватися не можна. У команди є запасний варіант.

Андрій Цаплієнко:

- Надто мала швидкість, надто тісна кабіна. З самого початку перегонів цей гібрид автомобіля і трактора знаходився на трасі для технічної підтримки української команди. Але зараз ця німецька вантажівка з французьким держномером – єдина надія української команди довести жовто-блакитний прапор до фінішної смуги.

Дев'ятий етап перегонів цей "Мерседес-Унімог" закінчив вісімнадцятим. Зате жодної зупинки і поломки. Це тактика Марко П'яно, на авто якого теж майорить прапор України.

Марко П'яно, пілот "Сікст-Юкрейн":

- На таких ралі-рейдах у тебе невеликий вибір. Або ти купуєш вантажівку середніх можливостей, яка не підводить, або швидкісний автомобіль, з яким постійно виникають проблеми. Наша стратегія - не поспішати і йти у своєму ритмі.

Марко - наполовину француз, наполовину італієць, ветеран ралі-рейдів. Це його десятий Дакар. Він легіонер. Уклав контракт з українською командою. Звичайна справа на Дакарі. Його вантажівка має надавати основному екіпажу техдопомогу на дорозі.

Марко П'яно, пілот "Сікст-Юкрейн":

- Зараз Вадиму потрібна зовсім інша допомога. Бути в його команді – це важливо для мене. Тепер наше завдання донести прапор України до кінця.

Однак у класі вантажівок дуже багато сильних суперників. Їх практично неможливо наздогнати. Це команда "КАМАЗ-Майстер", головний фаворит свого класу. Перший пілот команди, Володимир Чагін, така ж легенда Дакару, як, скажімо, Стефан Петрансель. Перемог у Чагіна не менше, ніж у француза. "Цар пустелі", так називає російського гонщика французька преса.

Володимир Чагін:

- Это же придумали буржуи – французики. Ну, им же надо чем-то нас обозвать. Не только нас, словян. Они и сами друг другу придумывают всякие прозвища.

Дакар – це протистояння двох російських пілотів, Володимира Чагіна і Фірдауса Кабірова. Чагін і Кабіров починають. І виграють. Камази номер п'ятсот один і п'ятсот стартують один за одним. І так само витончено закінчують етап за етапом.

Гарно спрацювали – гарно відпочинемо. У команді КАМАЗа є все, навіть власний готель на колесах.

Володимир Чагін:

- Смотрите, это – душ. Первая вещь, которая необходима в пустыне, когда жара, пыль. Горячая и холодная вода – как в квартире прям. Четырехместное купе с кондиционером, как и во всей "гостинице".

Володимир Чагін – людина правильних і непорушних традицій. На фініші він обов'язково має випити пива. "Російського пива," – зауважує Король пустелі. Пиво у камазівців завжди з собою, у похідному готелі.

Володимир Чагін:

- Представьте себе, в жару +45, что Вам хочется в жизни? Конечно, пива! Что мужику надо? Пива!

До пива Царю підносять корюшку. Якщо немає одного з компонентів, то смак перемоги неповний.

Правда, це буде потім. Після десяти етапів про остаточну перемогу поки думати рано навіть Чагіну.

Андрій Цаплієнко:

- Через перевал Визволителів, на висоті трьох з половиною тисяч метрів перегони повертаються до Аргентини. Тут, у районі найвищої гори обидвох Америк – Аканкагуа – розпочинається одинадцята спецділянка.

Це місце називається Пуенте дель Інка, у перкладі Міст Інків. Колись тут проходив південний кордон могутньої імперії інків, найбільшої на континенті. ЇЇ центр перебував за кілька тисяч кілометрів звідси, у стародавньому місті Мачу-Пікчу. А сюди, в район Пуенте дель Інка, у найважкодоступніше високогір'я Анд, жреці і воїни звозили золото інків. Так вважали конкістадори. Саме тут вони шукали легендарне золоте місто Пайтіті. Дивовижно, що туди, куди ми заледве добираємося на чотирьох колесах, інки піднімалися, не знаючи колеса.

З колесом іноді важче, ніж без нього. На одному повороті машина телеканалу "Інтер" злетіла з траси, вдарилась об брилу, и тільки дивом не перекинулась.

Багато каміння на трасі. Багато дірок у покришках. Лідером етапу спочатку бул іспанець Карлос Сайнз на Фольксвагені. Його дуель із катарцем Нассером Аль Аттіа тримала в напрузі всіх, хто йшов за ними слідом. Але першим прийшов екіпаж Герлен Шишрі і Тіна Тернер на БМВ. На восьмому кілометрі дороги Сайнз отримав дві пробоїни. Який жаль! І команда БМВ скористалася цим.

Тіна Тернер:

- Нам просто пощастило, на місці Сайнза у цю мить могли бути й ми.

Навіть вантажівки пробивали колеса через, здавалося б, неймовірні причини.

Едуард Ніколаєв:

- Здесь такие, как нигде, жесткие кусты. То есть, куст как проволока. Получается так, что все время доезжаем на подкачке. Колеса уже приходится менять.

Український француз Марко П'яно спробував скористатися ситуацією. Спочатку він обігнав камазівську вантажівку номер п'ятсот п'ять Ільгізара Мардеєва.

Але потім Марко довелось набагато складніше.

Марко П'яно, пілот команди "Сікст-Юкрейн":

- Ми пробили двоє коліс, спочатку одне, потім друге. Лишилися без запасок. Згаяли купу часу, щоб поміняти колеса. Але найголовніше – скинули швидкість. Коли в тебе немає запаски, краще не гнати.

Марко закінчив етап двадцать шостим. Проте вигляд у пілота не розпачливий. У нього, як і раніше, амбіційні плани.

Марко П'яно, пілот команди "Сікст-Юкрейн":

- Я міркую собі, що я йду з восьмим чи з дев'ятим результатом. На початку перегонів мене покарали півсотнею годин штрафного часу, і це найбільша проблема, яка відкинула мене назад. Але, думаю, що закінчу перегони у першій двадцятці.

Аргентинці однаково темпераментно вітають усіх учасників перегонів. Незалежно від результатів етапу. Вантажівці Марко П'яна - особлива увага. З-поміж натовпу захоплених уболівальників Дакару часто лунає вигук "Україно, Україно!" У цих місцях добре знають жовтий- блакитно прапор, під яким іде Марко.

З кінця дев'ятнадцятого сторіччя Аргентина прийняла чотири хвилі української імміграції. Триста тисяч аргентинців вважають своєю прабатьківщиною Україну. Споконвіку українці в Латинській Америці займаються сільським господарством. Траса Дакару пролягає через кілька українських поселень.

Агуа Ескендерія. Невелике поселення серед аргентинської пампи. Тут можна почути українську мову.

Цей хлопець досить жваво відреагував на появу українського прапора на дорозі.

Пізніше представився – Хуан-Карлос. Потім подумав і додав: "Називайте мене просто Іваном".

Іван, фермер:

- Мій дід там народився. Як була війна, приїхав сюди.

Іван - третє покоління українських емігрантів, поволі пригадує рідні слова.

Іван, фермер:

- Вони жили там в Дубно. Там, де жили, то дуже гарно. Тута негарно.

Жити в Аргентині зараз важко. Особливо в селі. Люди радіють будь-яким святам. І, звісно, притоку грошей в в Аргентину. Дакар – це і те, й інше. Подекуди, саме тому тут так темпераментно зустрічають гонщиків.

Дванадцятий етап виявився не з легких. Частина маршруту "Дакару" пролягає через ділянку розкопок. Тут усе перерили археологи і палеонтологи. Археологи шукають легендарне місто Пайтіті. А палеонтологи вже давно виявили тут велетенські поклади кісток динозаврів. У розпал перегонів учені оголосили, що натрапили на кістки невідомої науці тварини.

Для гонщиків розкопки – це перешкода на шляху. На сто тридцять першому кілометрі траса обходить ділянку розкопок. Саме тут шведська мотоциклістка Анне Сіл у буквальному сенсі потрапила в історію. Вона замалим не загинула, звалилася просто в котлован до археологів.

Анне Сіл:

- Видимість була жахлива, я заїхала на якийсь горб. За ним була яма глибиною метрів п'ять. Я їхала занадто повільно, щоб перескочити її, але занадто швидко, щоб зупинитися".

Мотоцикл з усього розгону гримнуся в яму й заглох. Анне Сіл відбулася легкою травмою руки. Здавалося, вона вже не зможе продовжувати перегони. Не було на чому. Проте, вона змогла відновити мотоцикл і доїхала до фінішу в Буенос-Айресі.

Цей мотоцикліст теж дійшов до фінішу. Його називають талісманом Дакару. Хотя він зовсім не гонщик. З року в рік цей чоловік слідує за гонитвою.

Голландець Тоні де Рейд свій Харлі-Девідсон переробив так, щоб можна було керувати ним за допомогою протеза.

Тоні де Рейд, байкер-мандрівник:

- Я втратив ногу в автокатастрофі, але навчився їздити з протезом. Спочатку було важко. Потім звик.

Говорять, якщо Тоні на Дакарі – це гарна прикмета. Усе буде гаразд.

Прикмета, здається, справдилася. Гонитва дві тисячі десять закінчилася так, як очікували.

Сиріль Депре – найкращий мотоцикліст.

Сиріль Депре:

- Я переміг, можливо, тому, що не впевнений, чи повернеться в Аргентину Дакар-2011.

У класі квадроциклів першим став аргентинець Маркос Патронеллі. Він обійшов свого головного суперника, рідного брата Алехандро.

Стефан Петрансель, у якого за спиною чотири виграних спецділянки, не переміг у цьому Дакарі. Занадто багато штрафних годин у француза. Але довів, що в БМВ вистачає сил для перемоги.

Герлен Шишрі. Його перемоги в майбутньому. Він молодий. Блискуче кермує. І, головне – у нього неперевершений штурман. Найкращий варіант із можливих.

Тина Тернер:

- Автоспорт – це королівство чоловіків, і тут ніхто не йде на поступки. Але, на мою думку, на відміну від чоловіків на Дакарі, у мене немає жодних амбіцій. Тут будь-який механік хоче стати першим пілотом. Я ж задоволена тим, що штурман, сиджу, підказую дорогу і почуваюся на відмінно.

Усі три перших місця на п'єдесталі захопила команда "Фольксваген". Друге і третє місця поділили араб Нассер Аль Аттія та американець Марк Міллер. Перше виборов іспанець Карлос Санз на прізвисько Матадор. Він так давно прагнув перемогти.

Володимир Чагін і Фірдаус Кабіров посіли перших два місця у класі вантажівок. Цар пустелі перемагає на Дакарі вшосте. Тепер не Петрансель, а Чагін - найуспішніший гонщик за всю історию Дакару. Перемога Чагіна – це дев'ята перемога Камазівців. Є й інший рекорд. На теперішньому Дакарі команда із Татарстану виграла всі етапи – від першого і до останнього.

Дакар-2010 став історичним і для України. Вперше український прапор пройшовся в перегонах від початку і до кінця. Марко П'яна дотримав обіцянки. Він доніс прапор до фіналу, після того, як восьмий етап майже було не позбавив команду надії на цей день. Марко прийшов двадцать четвертим. Не найкращий результат. Проте на Дакарі головне дійти до кінця. Це перемога над непереборними обставинами. Саме вона змушує вірити у свої сили і сподіватися на п'єдестал наступного Дакару.

Вадим Нестерчук:

В следующем году это обязательно будет. Будет финиш. Будет очень хороший результат.

І неважливо, у якій точці планети оголосять наступний старт.