ТВ-проекты - N-ный километр

Кобзарі - голос, мудрість, совість нації - вціліли в Україні попри нищівні жорна влади Рад. Старовинне мистецтво продовжують сучасники, що вже осіли, не мандрують як було від села до села. Кобзарі мають Спілку, в Києві навіть цех братчиків та одному з них, Едуардові Драчеві, через чиновницьке свавілля можливо доведеться мандрувати як колись, та вести за собою "жінку й діти".

Місто Київ. Родина Драчів мешкала в старовинному, як більшість на славнім Подолі, будинку по Ярославській 10. В квартирі 9 мала 15-тиметрову кімнату. Чекали на третю дитину і, за попередньою домовленістю з міською владою, на ще одну невеличку кімнату в цій же комуналці. Та не склалося - випередили районні комунальники.

Будинок зустрів темрявою, ніби додаючи до сумної історії, що розпочалася в квартирі 26 квітня цього року. Едуард Драч повіз дружину до лікарні, була загроза передчасних пологів, і в цей напружений момент надійшла звістка, що невідомі вдерлися до їхньої комуналки.

Едуард Драч: "Перше побачив іграшки, там меблі, посеред кухні дитяче ліжко і знову ж таки іграшки розкидані.."

Зламані двері, зниклі речі. Викликали міліцію. Міські правоохоронці ствердили незаконність перебування тут самоселів. Ними виявилися двірничка та її співмешканець, а наряд з райвідділу, потому, влаштувала копія "жеківського" припису на вселення. Отже зайняли перед тим довгий час вільну кімнату, на яку за згодою всіх мешканців квартири й розраховувала багатодітна родина, і поки що зберігала там речі, бо у своїй 15-метровій і так жили двома ярусами.

Едуард Драч: "Звичайно після лікарні дружина не змогла повернутися сюди: а після народження дитини треба було молоко, а тут ходили якісь люди. Їх було багато різних"

Двірницького реманенту під дверима, купи пляшок, що збирали двірники й мили у ванні комуналки вже не було. Певно, подіяли численні скарги мешканців. Вкрадені речі підкинули, та образа лишилася, лишилися й нові сусіди, і без яких було непросторо.

Лариса Федіна, сусідка : "Одна кухня, один санузел, одна ванна - очередь по утрам и всем на работу. По-этому мы ходили по всем инстанциям, чтобы защитить себя и молодую талантливую семью... Кому как не им давать квартиру - трое маленьких детей. И дети и семья очень хорошая и почему они должны жить в таких условиях - непонятно."

Поки-що, від квітня й невідомо скільки ще, Драчі мешкають у родичів. Вже вп'ятьох займають кімнату хрущовки. В липні народилась Юлія, Діані майже півтора рочки, Дмитрикові 8 років. Батьки - мов ті птахи: виховують, годують та оберігають, відстоюють своє і їхнє майбутнє, адже без гнізда, тобто житла, геть ніяк. Боротьбу за житло розпочала Марина. Едуард якраз мав їхати до Німеччини на фестиваль ліри і волинки адже окрім гітари, скрипки, кобзи володіє лірою колісною і німецькою. А ще як керівник та перекладач української делегації.

Марина Драч: "Едик не зміг представляти інтереси сім'ї в нашій країні. Він інтереси України в іншій країні представляв, а я вже думаю, ну що я вагітна, в мене вже живіт був "конкретний". Думаю, буду ходити просити..."

Голова Подільської адміністрації пан Романюк, схожих звернень певно, що перечув і перебачив, тож мав готову відповідь.

Марина Драч: "Каже - не треба було народжувати, це ваші проблеми, а щодо кімнати - ідіть двірничкою, кімната буде ваша.. " я вчитель за спеціальністю" - ну й що? - нам треба двірники."

Двірники були й будуть потрібні. Чистота міста, поготів історичного району столиці - візитка держави. Але ж як мовиться: хтось гострить пера, а хтось пише твори. Едуард Драч фаховий лікар, журналіст, член спілки кобзарів і спілки письменників України, а Начальник місцевого ЖЕКу пропонує йому з ранку за мітлу, в обід у свою філармонію, ввечері знову на дільницю. Також пан Леончук впевнений, що Драчі нині просто здають свою кімнату, маючи ще кілька помешкань у столиці.

Олександр Леончук, начальник ЖЕКу номер 701 Подільського району міста Києва: "Ну чим Драч кращий. Який міг купить квартиру і ще ці дев'ять метрів . Йому запропоновано було головою РДА викупити цю квартиру за ринковою вартістю. Скільки там на Подолі? Зараз..."

Для малозабезпеченої багатодітної родини - нездійсненна пропозиція. Знаний в державі та діаспорі бард, не соромиться підробітку. Концерти не часті, більше просвітницькі, тож і доречно, собі і людям радісно, а ще як надійдуть справжні шанувальники, споріднені з мистецтвом кобзаря.

Едуард Драч: "Унікальність кобзарства в тім, що ні менестрелі, ні трубадури, "мензінгери" не вижили. Вони зникли до появи сучасного нотного запису:. А кобзарям пощастило. Хоча вони в 20-30-ті роки були винищені до ноги, всі 12 тисяч."

Вціліли одиниці та й донесли новим поколінням своє старовинне мистецтво. Не диво, що й Едуардові привилося від того духу. Народжений в індустріальному Кривбасі, перейняв від степового козацького коріння. Успішно закінчив музичну школу та в лікарі пішов, а творчість була завжди поруч. Концерти, фестивалі, конкурси. Найпам'ятніша - перемога на першій "Червоній руті"1989 року у Чернівцях, куди прибуло майже 600 виконавців з усього світу."

Едуард Драч: "Для мене це було ніби хмара розверзлася і я побачив чисте небо. До речі, так воно й було - над Рутою весь тиждень було чисте небо. Прилітали у вимиті дощем Чернівці, а відлітали - калабаня хмар змикалася."

І сьогодення для родини Драчів - ніби повили хмари чиновницького свавілля. Пробігши кілька кіл по районних інстанціях, звернулися до головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради. Невдовзі надійшла юридично обґрунтована відповідь.

Едуард Драч (читає): "Права громадян відповідно до законодавства України, що перебувають на квартирному обліку на поліпшення своїх житлових умов не залежать від того є вони наймачами житла чи його власниками.."

Але чомусь усі - від голови району до начальника ЖЕКу спираються на статтю 54 Житлового кодексу УРСР, що виданий 1984 року, коли взагалі були лише наймачі.

Едуард Драч: "Чомусь на начальникові ЖУКу все спинилося. Подальші звертання до влади вже нічого. І от я цю подяку одержав і думаю. Влада однією рукою нагороджує, а другою - не дає елементарного."

Пам'ятний знак, годинник і подяка від Київського міського голови за працю, внесок у мистецтво .. професіоналізм .. А дбати за житло вповноважили районну владу. Реально допомогли народні депутати, після втручання яких підключилася прокуратура і врешті суд прийняв від Драчів позовну заяву про надання житлового приміщення.

Михайло Твердохліб, заступник прокурора Подільської прокуратури міста Києва: "Встановлено, що двірник був вселений на підставі наказу. Прокуратурою району опротестовано наказ, який на даний час задоволено, тобто наказ про вселення двірника скасовано. Прокуратурою здійснюється представництво інтересів Драча в суді."

Припис про виселення двірника, за наказом вищого органу "Поділжитла", котре, до речі, і вселяло в квітні, виявляється лежить в ЖЕКу ще з 11 листопаду.

Олександр Леончук, начальник ЖЕК номер 701 Подільського району міста Києва: "Хоча в нього немає законних підстав на це все. Тут рішення було профсоюзу і я рахую правильно, що на ці нещасні дев'ять метрів людина буде у нас десять років робить і дві дільниці "пахати"?"
 
Ось така мудрість: рішення профсоюзу проти прокурорського, проти законодавчого, а митцю, чи педагогу, чи ще кому мітлу в руки. Може, через те й у справі Драча, хай би де ми були - купа паперів, й мало користі. Згаяний час, скалічені людські нерви й душі.

6 грудня мав відбутися суд з житлового питання Драчів, себто попереднє засідання. Не склалося - не прибули відповідачі з юридичного відділу Подільської райдержадміністрації. Суди переповнені, всі певно бажають владнати справи перед святами, тож розгляд цієї відсунуто на 31 січня нового року, тобто майже на два місяці. Цікаво, чи прийдуть врешті на нього місцеві чиновники?

Новий голова райради та адміністрації Олександр Королюк необізнаний в справі, проте чемно прийняв, включився у вивчення ситуації з'єднавшись з відділом розподілу житла, де ми були перед тим й не почули нічого оптимістичного:
- Рішення суду вже такі були - "відмовлено у наданні"
- А чому?
- Бо надається наймачеві. Якби не приватна, то питань би не було. Приєднали - все..

Отже знову про те саме. В юридичному відділі ж не діждали ні чемності ні пояснень:
-Я в суді дам пояснення. Шостого грудня не було представників
- А 31січня будуть?
- Я вам сказала, що в суді всі пояснення!

На якому тільки суді - так і не допиталися. А час іде. Підходять Різдвяно і Новорічні свята. Люди готуються, купують подарунки, прикрашають оселю у кого вона є .. Свято прийде до всіх, і до родини Драчів, хоча й у чужу хату.. Зоря-віщунка осяє Різдво і подарує надію на краще, бо жити без неї не варто, як і без пісні.