ТВ-проекты - N-ный километр

Нафто- й газопроводи перетяли Україну ще у сімдесяті роки. Братні народи європейські соціалістичні черпали-працювали-грілися, та ледве чверть сільської України було газифіковано і переважно в осередках власних надр. А інші мріяли. Для 35 сіл Уманщини Черкаської області ця мрія заясніла й згасла через неспроможність державників відстояти інтереси власного народу перед російськими бізнесовими. Найбільших збитків зазнали мешканці Бабанівки й Ладижинки.  230 кілометрів від міста Києва.

Ладижани, а саме 628 дворів, вклали в газифікацію хто дві, хто п'ять, навіть десять тисяч гривень - разом більше трьох мільйонів. Прийшла зима - газу нема. Зверталися від районних газет до секретаріату президента України - допомоги нема. У відчаї люди збиралися навіть перекрити трасу Київ - Одеса. Пересилили здоровий глузд і віра в свою перемогу.

У найтеплішій кімнаті сільради померзли квіти. Як і людей, їх обіцянки не гріють. Історія почалася наприкінці 2002 року з розпорядження тоді прем'єр-міністра Віктора Януковича прокласти майже стокілометрову гілку високого тиску від газопроводу "Союз" поруч з Уманню до Побузького феронікелевого комбінату на Кіровоградщині та водночас газифікувати навколишні села області. Звісно, що черкащанам, землями яких пройде труба - також  пообіцяли газ. На початку 2003 року скликали 35 зацікавлених селищних голів та районних підприємців, закликали "сприяти" монтажникам ВАТ "Зангас-юг", що поведуть роботи, а селянам сповістити радісну звістку.

Олександр Калько, голова Ладижинської селищної ради: "У вересні 2004 року з'явилися у нас представники "Зангас-югу", які переконували населення створювати кооперативну внутрішню сільську мережу з тиском три атмосфери".

Кооператив заснували майже відразу. Вступило в нього півсела: хто від недовіри, хто від безгрошів'я відмовився. Відразу ж і купили труби - часи непевні були: виборчо-президентська боротьба. З нетерпінням чекали кроків назустріч.

Олександр Калько, голова Ладижинської селищної ради: "В лютому 2005 року "Загас-юг", який тягнув до себе, до ФНК де вони взяли контрольний пакет акцій. Але ми побачили, що вони уникають будівництва відводку який є необхідним для газифікації нашого села".

16 березня минулого року ладижани зупинили саме тут будівництво газопроводу до Побузького ФНК. Побачили, що монтажники ось-ось вийдуть за їх межі залишивши тільки усні обіцянки. Тож, як кажуть, сіли на трубу. Невдовзі прибули керівники товариства "Загас-юг" і району і врешті між останніми народилася угода. Тобто районна адміністрація стала гарантом газу, а селяни отримали технічні умови і дозвіл на газифікацію безпосередньо села.

Блокаду зняли. Будівельники із Західної України, що найнялися з власною технікою, пішли собі далі, і в травні Побузький комбінат отримав паливо. Відводки й відповідно дві газорозподільчі станції понижуючого з 75 до 12 атмосфер тиску для сімнадцяти сіл Ладижинського і вісімнадцяти Сушківського куща обіцяли ввести в експлуатацію в серпні. Літо минуло - жодного поруху. Не поспішали й селяни зарити труби свої, і перелаштовувати під газ системи хатнього опалення.

Олександр Калько, голова Ладижинської селищної ради: "Тоді Копішевський, президент ЗГЮ, прилюдно запевнив голів про необхідність будівництва мереж по селу".

Мотивація проста: ви все зробите, обв'яжете хати, з'єднаєте, на край села виведете вуличні магістралі, а ми за тиждень-два прокладемо трикілометтровий відводок та станцію понижуючого тиску. Навіщо ж їм простоювати.

За два місяці ладижани впоралися зі своєю сільською ланкою газопроводу. Роботи по селу, згідно з контрактом, провів "Уманьгаз-центр". Ця ж організація виборола тендер на монтаж ділянки середнього тиску дванадцять атмосфер від села до станції, й, отримавши частку бюджетних коштів, розпочала роботи. "Зангасюгівці" лише зняли кілочки й прогорнули верхній родючий шар по своїй запланованій трасі. І все. Як бомба розірвала тишу звістка, що обіцяне російським товариством обладнання встановлять за кошти селян. Тобто ладижани вклали три з половиною мільйони гривень, а ще чотири - дай. Пропонували й кредит аж на шість років. При цьому станція й відводок лишаються у власності "Зангас-югу".

Олександр Калько, голова Ладижинської селищної ради: "Далі керівництво ЗГЮ повело мову про те щоб викупити взагалі газопровід аж безпосередньо до кожної хати".

Росіян неважко зрозуміти: відтак у вартість газу входило б повне його транспортування. Зима стукала в двері. Дехто погодився влізти в кредит. Та обурена більшість не могла й не хотіла. А отже Ладижинка, як і інші села, залишилася без газу. Найперше, дехто з гарячих звинуватив сільського голову, хоча той , як і його батьки теж потерпали.

Ганна Аракулова: "Оце все, що в нас є і лічильники поставили..Лід видовбуєм, щоб чай закип'ятити."

Бабця: "Не їли, не пили і голі й босі - аби тепло було. Якби знали - хоч би не викинули лежанку. Нас же підвели як святий Дуню під монастир!"

Діти війни, передовики й інваліди праці мають на старість трохи більше трьохсот гривень. А пільги в селі добути ще важче, ніж у місті. Довідавшись про наш приїзд, зібралися люди.

Антоніна Криса: "Передайте на всю Україну, що ми ждемо до весни і будемо викопувати труби.."

Є ще пропозиції: газопровід зірвати, або ж вийти на трасу Київ-Одеса, аби привернути увагу чиновників до свого болю.

Любов Медведик: "У нас немає підтримки - діти далеко, і зимно в хаті.
Володимир Самайда, автор: "Сусіди помагають?"
Любов Медведик: "Тільки сміються, бо не провели газу".

Роман Квашук: "Викинули грубу. Щоб поварити це опалення, а живемо тепер то в одних батьків то в других, і мала дитина..."

Зінаїда Якименко: "Поставили конвектор, попробивали дірки, я рядном позатикала та й гріюся в хаті коло плитки"

Марія Хамрук: "Сьогодні п'ять місяців, як у мене помер чоловік. Витратила сім тисяч на газ  та дві тисячі на похорон. Зараз у мене в хаті чотири гривні! Я сплю одягнута, топить на тиждень є а далі".

Валентина Сторчова: "У мене катаракта, збирала на операцію, усе вклала в цей кооператив. Від вугілля відмовилась - бо на четвертий внесок! А тепер холоднеча в хаті як у церкві".

На збір до Ладижинки прибули й керівники із сусідніх потерпілих сіл, котрих так само запевняли, що все буде чудово лідери і району, й області.

Михайло Рудий, голова селищної ради села Колодисте: "Була така відповідь: "До вашого села буде проведенно газопровід за кошти "Зангас-югу"

Це відповідь на звернення до району. Були аналогічні усні підтвердження обласного керівництва.

Леонід Хільчук: "Був голова Черевко, він обіцяв у вас в Колодистому буде газ. Вони підпорядковані були фінансово Москві і нам гарантом треба було брати Путіна, Кучму,  а після - нового президента. А тоді б було можливо побудовано. Вони обманули район, нас і всіх".

Отже, найбільше потерпіли, ті, хто в розрахунку на газ зруйнував прабатьківські огнища, хто в скруті не запасся паливом. Гиркають пилки по селу. Володимир Соколов геть дорізає стару садовину, в грубу ідуть, і щодрібніше віття, бур'ян сухий, кукурузиння. Та хату все одно нагріти важко. Ладижинка на кліматичній межі степу й лісостепу, отож дрова які вже є. І за машину сотень сім чи вісім гривень треба заплатити, не кажучи вже про вугілля.

Лідія Соколова: "Випало все, ніколи такого не було - сирі дрова, і вивалилась стеля від конденсату. І плями попробуй затерти.."

Ганна Власик: "Слава Богу, що приїхала дочка, побачила, що бабка замерзає:. Тринадцять років в колгоспі відробила -350 гривень пенсії".

Згадують зараз часто свій колишній колгосп-міліонер. Хоч працювали тяжко та мали: будинок побуту, швейну та інші майстерні, лазню, книжковий і меблевий магазин, їдальню. Нині, проте, височіють цивілізації ознаки - вежі мобільного зв'язку.

Сезонно ще працює місцева цегельня, а пекарня та ладижинський ковбасний цех відійшли в пам'ять. З тваринницького комплексу - майже суціль руїна. Колись було тут тисяча свиней, дві тисячі корівок і телят. Порізали скотину, розтягли будівлі. Хтось у руйнації винить район, хтось узагалі всю нерадянську владу, і мало хто себе. Ятрань, що "в'ється, наче змійка", річка вже спокійна, поросла очеретом, розбита греблями на ставки, котрі віддано в оренду. Земля, що давно розпайована, також селянам уже фактично не належить. Новітні орендарі щорічно віддають кожному дещо із урожаю збіжжя. Трохи більше ста тисяч осідає від податку в сільському бюджеті, дещо в Уманському районі, що, як нам пояснили, не жирує теж, маючи лише два гранітні кар'єри. По суті ж районна влада й захистити не може своїх громадян. Хоча б на прикладі газифікації.

Ігор Доманський, заступник голови Уманської РДА: "Це питання більш політичне, росіяни перед собою ставили мету заволодіти усіма газопроводами, і, відповідно, накрити райони також своїми газопроводами і поставляли б свій газ за який ми, українці, розраховувались би живими грішми".

Прийшла нова влада, порушено старі угоди. "Зангасюгівці" відчули, що втрачають своє і втратили цікавість. Отже під гаслом благодійності й допомоги селянам терміново подали паливо до фактично свого Побузького комбінату, а тепер за рахунок місцевих мешканців хочуть повернути всі витрати або ж за мізерію скупити сільські газопроводи й дерти шкіру за газ і за транспортування.

Ігор Доманський: "І терміни були, і умови були і хто це мав робити.. Біда в тому, що у нас нема кому відстоювати інтереси . Ніхто не хоче  з цією компанією судитися а потрібно було".

Ладижинський голова звертався в прокуратуру, адже завдано матеріальних збитків селянам: труби в землі, простоює, псується обладнання, не кажучи вже про закопані бюджетні кошти на лінії середнього тиску. Надійшла відповідь.

Олександр Калько, голова Ладижинської селищної ради: "Підстав не передбачено".

Керівництво Відкритого акціонерного товариства "Зангас-юг" від зустрічі відмовилося, пославшись у телефонній перемові на занятість: відрядження до Москви, тощо. Щодо Ладижинки та інших сіл - лише відказали: будуть державні гарантії під кредити - буде й будівництво, відводки й станції.

Від часів Богдана уманські селяни потерпають через свавілля влади. Цього разу - ще й через байдужість. Усе, що сталося в невеличкому селі, влада списує за рахунок небойових втрат російсько-української газової війни. Але ж це не зовсім так. Гроші не мають Батьківщини. Отож, той, хто за ними женеться, не дбаючи про людей, втрачає Батьківщину. Йому однаково, з кого дерти останню сорочку - своїх або чужих. А без сорочки - холодно. Зима ж надворі.