Журналісти ризикують життям та їдуть до Африки за репортажами про Еболу [ Редагувати ]

Втім боротьба зі смертельним недугом триває.

Невидимого ворога в світі бояться більше, ніж воєн і терактів.

До того ж небезпека захворіти лихоманкою Ебола залишається ще кілька тижнів після повернення із зони епідемії.

Окрім медиків доводиться ризикувати і нашим колегам - журналістам.

Як зустрічають удома тих, хто розповідає світові про небезпечну хворобу - далі у сюжеті.

Журналіст Флоран Плоше вже другий тиждень, як повернувся із Сьєрра-Леоне, але більшість друзів відмовляються з ним зустрічатися.

Він знімав репортаж про епідемію лихоманки Ебола, спілкувався із хворими та медиками.

А значить - сам ризикував захворіти. Вірус може проявити себе протягом двох тижнів, а значить, небезпека ще не минула.

"Головне - не панікувати, хоча й складно змиритися із загрозою смерті. Я прислухаюся до свого тіла. Але також розумію і поважаю страхи друзів і близьких. Не хочу наражати їх навіть на найменшу небезпеку", - говорить журналіст Флоран Плоше.

Радіоведуча Клер Гедон їздила в Гвінею і вела прямі репортажі із місця подій.

Це відрядження пропонували не лише їй одній, однак більшість колег - відмовились.

"Мене вразило, що журналісти бояться їхати у регіони, де лютує Ебола, більше, ніж у зону військових дій. Мовляв, в Іраку чи Малі ворога можна побачити, знати в обличчя. А вірус - він невидимий, можна захворіти і не помітити", - говорить радіоведуча Клер Гедон.

Деяких репортерів після повернення відправляють на тритижневий карантин і не пускають у редакції.

Однак незважаючи на всі ризики і навіть просто грошові витрати - а такі відрядження не з дешевих, - видання відправляють своїх кореспондентів у зону епідемії.

Адже вони можуть розповісти правду про всю небезпеку страшного вірусу.

Бо ж паніка, спричинена лихоманкою, - поширюється навіть швидше, ніж сама хвороба.