На Одещині хочуть за допомогою ЮНЕСКО захистити народні традиції [ Редагувати ]

Традиції, ремесла, обряди. Усе чим багаті і все що може стати спадщиною ЮНЕСКО. Українські громади мають унікальний шанс заявити про себе і довести, що мають неабияке самобутнє надбання.

Андрій Анастасов повернувся з болгарського села Зоря, що на Одещині. І розкаже про стародавні традиції, які актуальні там і сьогодні. І головне, можуть потрапити під охорону ЮНЕСКО.

Село Зоря на початку дев'ятнадцятого століття заснували переселенці з Болгарії. Відтоді тут на Бессарабії ретельно зберігають стародавні традиції. Одна з них - секрет виготовлення кулінарної страви міліна. Це одночасно і головне святкове частування, і частина обряду.

Ірина Стоянова, директорка Зорянського будинку культури:

Милина для зарянца - это все! Ее нельзя заменить ни на что купленное! Она передается только из поколения в поколение от матери к дочери, от дочери к своей дочке.

Просте тісто замішане на воді з яйцем, начиняють сиром з яйцями, та обов'язково додають вершкове масло. А ось далі розповідають майстрині - рецепти можуть відрізнятися. Одна готує міліну з розкатаного тіста, інша - з витяжного.

Ганна Карабаджак, жителька Зорі:

Нужно сделать тесто такое, чтоб мы могли эти коржи раскатать тоненько-тоненько, чтоб аж светилось!

Марія Желева, жителька Зорі:

Вытяжное тесто должно быть мягким, но для этого надо смазать его постным маслом - и должно постоять - если в тепле - где-то полчаса, может, и больше!

І поки одні додають до процесу духовний інгредієнт - пісні.

Інші вправно розтягують тісто та показують місцевий лайфхак: швидко загорнути міліну за допомогою скатертини.

Далі випікають. І ось ароматна страва готова! Жінки дають її чоловікам, які вирушають зводити новий дім. А будують тут також унікально. Це вже другий елемент нематеріальної спадщині Зорі, який зветься "суха кладка". Перед роботою обов'язковий ритуал: в кутку майбутньої хати встановлюють хрест та закопують монети на щастя, господар пригощає майстрів вином, а музикант - грає на гайді.

Це стародавнє місцеве ремесло, яке також передається з покоління в покоління: з дикого, або бутового каменю - у селі побудовано майже все. Технологія проста. Із зовнішнього боку ставлять великі камені, з внутрішнього - саманна цегла, всередині дрібне каміння, і все це скріплюють глиною.

Дмитро Владов, підмайстер:

Снаружи ставится ровная часть, ровная часть камня, чтоб он сделал лицо. Вот так чтобы можно было подровнять: так, давай мне чамур, давай чамур!

Майстер пояснює: оселі, побудовані за технологією сухої кладки - надзвичайно комфортні. І - екологічні.

Іван Кирилов, майстер з кладки каміння:

Саман, он сам по себе теплый, он намного теплее, чем бетон. Потому что бетон - проводник тепла, а глина - нет, глина - изолятор хороший!

В обласному Центрі української культури розповідають: за останні кілька років виявили на Одещині більше сімдесяти подібних елементів нематеріальної культурної спадщини. Головний принцип, аби це надбання було живим, використовувалося в побуті.

Валентина Вітос, директорка Одеського обласного центру української культури:

Обов'язкова умова - це наявність живих носіїв елемента нематеріальної культурної спадщини щоб ці майстри не просто самі знали, щоб обов'язково була передача наступним поколінням.

Якщо елемент спадщини пройде усі етапи визнання він зможе потрапити під світову охорону ЮНЕСКО. Але у центрі зазначають: навіть на місцевому рівні визначення та популяризація такої спадщини може стати значним важелем для розвитку малих території. Зокрема і сільського туризму. Принаймні, у Зорю туристи вже їдуть, аби посмакувати місцеву міліну.