Безжальна депортація: як історія 80-річної давнини повторюється зараз [ Редагувати ]

Історія повторюється! У першій половині минулого століття українці через так званих "визволителів" могли втратити все: хтось - рідний дім, хтось найрідніших людей. Жертвами політичних репресій - ставали мільйони. У тюрмах, таборах, вони відбували покарання просто за те, що були українцями.

З Буковини тоді депортували, от уявіть тільки, майже дві тисячі сімей! Родина Марії Штефуряк зазнала страждань усього лише за два слова: "Слава Україні". Чого коштував цей вигук молодій дівчині та її сім'ї - дивіться в матеріалі Ольги Лучек.

Село Усть-Путила, це понад сто кілометрів від Чернівців. На подвір'ї родини Штефуряків 85-річна Марія Олексіївна бавиться з найменшими правнуками. Їх у неї - 12! Жінка запрошує нас до хати. У жменьках натруджених рук - тримає біб. Каже - саме він врятував її від голоду в дитинстві, коли вся її сім'я потрапила у заслання у 40-х роках минулого століття. Жінка цілує його і не стримує сліз.

Марія Штефуряк, репресована у 1940-х роках:

Мішок бобу привезла (плаче)…пам'ятаю як бабка каже: привезла тобі Анни бобу мішок, може як вголодиш з голоду, будеш по жменці їм давати.

Тяжких випробувань сім'я Марії Олексіївни зазнала через те, що її батько, зустрівши якось на вулиці товариша, сказав: "Слава Україні". У відповідь друг промовчав. І то було підступне мовчання.

Марія Штефуряк, репресована у 1940-х роках:

А він вертаєтси назад у батальйон, та й каже тому аді що мені лише сказав Кочерган, а що сказав, сказав "Слава Україні". Ти йди собі додому, а я зараз з ним поговорю. А той кличе тата у батальйон. А я на горбичку бігаю, а мамі вже дали знати, що тато арештували, мама умліває в хаті, плаче, так у стіни бєтьси. На 10 років дали татові за це, що "Слава Україні" сказав.

Марія Олексіївна згадує, як місяць їх везли у дірявих вагонах товарняків до далекого Сибіру. Як доводилося жити у холодних бараках.

Марія Штефуряк, репресована у 1940-х роках:

Так далеко в Сибіря завезли нас. Потім уже мама робила у лісі. Ліс кєдровий, тяжкий.

Навіть у засланні - каже Марія Олексіївна - вона була чесною і старанною дівчиною. За це сім'я, в якій вона працювала, влаштувала її у швейне училище. Згодом Марія знайшла роботу.

Марія Штефуряк, репресована у 1940-х роках:

Та я шо, я само пушшу роботу робила, і я мусіла то терпіти, бандерка і бандерка, і бандерка була. Свою зарплату першу получила і пішла цю скатерть купила. Я дуже рада була, що вона вишита, що це наше, що це українське. Все життя скатерть цю бережу.

Вижити у тому засланні допомогла любов до рідної землі - каже Марія Олексіївна. Навіть попри те, що москальські кати карали за все українське, люди все одно - чи то у в'язницях, чи за важкою роботою у лісі - співали пісні про Батьківщину.

Україно, Україно, ми за тебе терпимо, ми за тебе рідна ненько життя своє віддамо

Сьогодні - як і 80 років тому - жінка гірко плаче, бо на її рідну землю ступила нога ворога. Як і тоді, загарбник безжально катує людей - просто за любов до України. Та Марія Олексіївна переконана - ми неодмінно переможемо!