Історія кохання: на Михайлівській площі вінчались двоє захисників України [ Редагувати ]
Коли не знаєш що буде завтра, але кохаєш більше за життя. Світло у буремні часи війни - таїнство вінчання. Сьогодні у самому серці столиці, на Михайлівській площі, утворилась нова українська сім'я. Клятву у вірності один одному перед Богом дали двоє захисників. Їх історія кохання далі.
На Михайлівській площі - гамірно й святково. Кілька десятків військовослужбовців і гостей зустрічають... весільний кортеж!
Перед Богом сьогодні - утвориться нова сім'я! Українських захисників вінчатимуть! Наречений - головний сержант 2-го штурмового батальйону 5-го окремого штурмового полку Олександр Кононко. А ось - у вишиваній сорочці - наречена - Юлія Борцова. Зізнається, пропозиція - стала несподіванкою!
Юлія Борцова, наречена:
В середу він подзвонив і сказав - ти йдеш під вінець у неділю. Я сначала не зрозуміла, що це не жарт. Але потім сказали, що в батальйоні уже все підготували... Щоб в неділю була готова.
Юлія - готова! Тим паче, що знає свого нареченого - ледь не з пелюшок.
Юлія та Олександр, молодята:
Ми однокласники, ми з одного двору, ми все життя разом постійно. Наші доріжки перетиналися, але нашим стосункам тільки шість років. Кохана все розказала. Що я можу добавить тільки... ну шо... слава Україні! - А ви щасливі ви довго чекали цей момент? - Все життя.
І вкрав від журналістів сержант наречену під вінець! Пождіть, вітання від доні прийміть:
Єва Єфіменко, донька нареченої:
Я дізналась, що буде таке свято в середу. Це було так - Єв, так? Оу, так! Гарно, дуже добре.
Дуже хвилююсь, дуже приємно за батьків. Я рада, що таке свято сьогодні.
Царство отця і сина і святого духа нині і повсякчас і навіки віків...амінь...
Ці прекрасні молодята - виборюють нашу свободу ще з перших днів війни - з часів Євромайдану.
Після - Олександр, з позивним "Обухів", відправився на передову - з травня 14-го брав участь у боях на Донбасі в складі батальйону "Айдар". Там втратив рідного брата - Сергія. Його по-звірячому закатували терористи так званої ЛДНР. Олександр, будучи вже ветераном, з початком повномасштабної війни - не роздумуючи знову взяв до рук зброю й став боронити наш спокій.
Юрій Череп'ян, командир 2-го штурмового батальйону 5-го окремого штурмового полку ЗСУ:
Ви знаєте, Олександр, як людина дуже мужня, зажди веде за собою людей. Завжди знаходить ті слова, які надо сказати в тяжку хвилину.
Це наш командир - це один із командирів "Айдару" - це відважна людина, розвідник з 2014 року воює, захищає.
Пройшли Щастя, Луганську всю, можна сказати... і він був завжди попереду.
24-го ми всі ветерани, хто з якої області, хто з Черкас, хто з Вінницької, з усієї України об'єдналися і пішли в ТрО.
Захищав терени Київщини. "Обухів" був командиром роти, але зібрав біля себе цілий батальйон - із семисот воїнів! І саме ці хлопці чинили героїчний спротив у Мощуні - не дали російським загарбникам прорватися в столицю.
В Мощуні, який був прорив, то я вам кажу що якраз підрозділ цей прорив і заткув, як то кажуть, остановив ворога і москалі начали відступати.
Юлія - також борець. Брала участь у Євромайдані. Поховала двох чоловіків: перший помер від хвороби, другий військовослужбовець, В'ячеслав Єфіменко - поліг у 2015-му на передовій. Та жінка - не здалася:
Я с Юлей познакомилась вот в нашей роте теробороны. Вот она также не зважаючи ні на що в нашій роті - несовершеннолетний ребенок, батьки на руках, но она также как и многие пришла в первие дни полномасштабной войни.
Любов Борцова, мати нареченої:
В неї син від першого браку, якому на сьогодні 27 років. Він в ЗСУ, дуже такий приклад. Він являється зразком для молоді.
Й молодята сьогодні - зразки для наслідування. Й уже сім'я героїв - утворена перед Богом.
Я, Олександр, беру тебе собі Юлію за дружину і обіцяю тобі любов вірність. І чесність подружню і не залишу тебе аж до смерті в цьому допоможи мені боже і всі святі.
То яке воно - таїнство вінчання?
Олександр та Юлія, молодята:
Як кажуть: наш бог по життю веде. Вот мені прийшло в голову зверху - що треба, вже треба. Ця жінка для мене в моєму житті... багато сказать це - нічого не сказать вона для мене все. Я, як дружина, завжди за нього молюся де б він не був. А тепер я уже з впевненістю, із щирістю буду молитися і знати, що бог мене чує. Цю націю перемогти не можна... Просто одне хотів сказать - слава Україні! Героям слава! - А вам гірко!