Три місяці темряви, голоду, страху: історія повернення п'ятирічної дівчинки з окупації [ Редагувати ]

Майже три місяці шукала свою п'ятирічну доньку та матір у списках загиблих буковинка Віолетта Хаїтова. Коли почалася повномасштабна війна, бабуся з онукою були в Маріуполі. Після того, як їхній будинок вигорів до цеглини, зв'язок з ними урвався. Почути голос донечки Віолетта змогла лише після того, як вони з бабусею пройшли фільтраційні табори та виїхали до росії.

Як дівчинка повернулася додому, - розповість Ольга Лучек.

Майже три місяці темряви, голоду, страху пережила п'ятирічна Ангеліна. Родина Ангеліни мешкає поблизу Чернівців. Дівчинка має ще старшого брата і сестру. Щороку усі разом їздили до бабусі в Маріуполь.

Віолетта Хаїтова, мама Ангеліни:

Їхали відпочивати на море до мами на 3-4 місяці. І цей раз мама приїхала і їх взяла до себе. Я приїхала їх в жовтні забирати мама каже залишай ще Ангеліну, я на той момент працювала, графік був дуже важкий.

Ангеліна з бабусею жила у багатоповерхівці на лівому березі Маріуполя, неподалік "Азовсталі". Район часто обстрілювали, після влучання снаряда - будинок згорів. Перебралися у підвали.

Віолетта Хаїтова, мама Ангеліни:

Вони подзвонили й сказали, нас сильно бомблять, ми спускаємося в підвал, Ангеліна дуже плакала. Вони не мали можливості вийти навіть надвір, їсти зварити, їх обстрілювали постійно, їх круглосуточно бомбили. Вже і недоїдали вони, вони в основному дітям тримали їду, щоб вони мали що їсти. Мама насушила цілий пакет великий сухарів і це замість хліба.

Весь цей час Віолетта не знаходила собі місця. Цілодобово у різних джерелах, на телеграм-каналах шукала інформацію про рідних. В кожній фотографії видивлялася знайомі обличчя.

Навіть боляче вспоминати як це все було (плаче)... Почала виходи шукати на волонтерів, різні гарячі лінії. Одна дитинка була дуже схожа на мою Ангелінку, вона була перевернута, коли дивилася відео, думала серце уже вилетить, і ще так співпало, що сказали, що бабуся загинула і внучка і такий вік як у моєї Ангеліни. Коли перевернули ту дівчинку, я побачила, що то не моя Ангеліна, я розуміла, що це чиясь дитина, так шкода дуже цих діток (плаче)...

Невдовзі рідні Віолетти вийшли на зв'язок. З'ясувалося, волонтери допомогли їм виїхати з-під обстрілів. Але... в росію. Там на бабусю з дитиною чекав фільтраційний табір. Перевірки. Врешті, дозволили подзвонити, але лише абоненту з рф. Добре, що знайшлися родичі, які й забрали бабусю з онукою та допомогли виїхати до Польщі.

Дуже страшно як вони виїжджали під кулями, під тими обстрілами. Вони з маленькими дітками тікали машинами, було дуже багато розстріляних сімей. От коли вони пройшли фільтрацію, ми домовилися на який день мама звідти виїхала, я звідси виїхала на Варшаву.

У Варшаві мама нарешті змогла обійняти доньку - і влаштувати свято.

Це ми зробили їй тут День народження, каже у мене буде тортик, я кажу буде, мама зробе, щоб у тебе було найкраще День народження. На початку вона і кидалася, і плакала.

Зараз дівчинка не випускає з рук домашніх улюбленців і не відходить від мами.

Дом наш згорів. - А тобі страшно було у підвалі? - Да, мені сказали не бойтесь, там тиктоки снимают под дверями. - А хто знімав тік-токи? - Чечени. А приїхав танк, ого скільки снарядів там було.

А від сестри не відходить старший брат Артем. Каже, всі свої заощадження витрачає на забаганки сестри.

Артем, брат Ангеліни:

Зараз головне, що вона у безпеці, це саме головне. Ну, коли бувають гроші, то да, старюсь щось таке взяти, щоб і собі може щось хватило, мамі іноді щось беру, вот Ангеліні купив воду.

Ангеліна вчиться знову бути дитиною. Адже за кілька місяців дівчинка подорослішала на кілька років.