Річниця визволення міста Тростянець на Сумщині: як згадують окупацію місцеві та чи встигли відновитися за рік [ Редагувати ]

Річниця визволення від окупантів. Рівно рік тому наші захисники звільнили місто Тростянець на Сумщині. Під окупацією воно було майже місяць. Окупанти, тікаючи, зруйнували лікарню, будинки. А ще залишили трофеї для наших бійців.

Як згадують окупацію місцеві? І чи встигли відновитися за рік?

Підлога аж виблискує, а стіни сяють свіжістю. ідеальна чистота в палатах, вартісне обладнання - і головне, привітний персонал. Враження ніби в найдорожчий лікарні світу. Власне, це пологове відділення в невеличкому містечку Сумщини й було по-європейському взірцевим… до війни.

Ілона Демченко, лікар пологового відділення Тростянецької лікарні:

Найбільш зруйноване відділення і реконструкція розпочалася з нас, щоб швидше ми могли приймати жінок, породіль.

Складно повірити, що рік тому після місяця в окупації, тут не було жодного вцілілого вікна, більшість приміщень мали дірки в стінах, або й взагалі не мали стін, зруйнований дах, понівечене обладнання.

Руїни у лікарні спочатку розгрібали самотужки, потім долучились містяни, волонтери. Надійшла допомога від доброчинців.

Рашисти окупували Тростянець з перших днів війни. Вулиці та подвір'я середмістя одразу заполонила важка артилерія. А до лікарні, що розташована на околиці, ворог пригнав військову техніку пізніше. Танки прицільно розстрілювали медзаклад. На нього прийшлося близько 7 десятків снарядів.

У кожного тростянчанина дні окупації залишили свої спогади.

Володимир Синявін, житель Тростянця:

Та то страшне було, не вийти, нічого, ніччю вийдеш, світла ніде немає. У людей вікна поодкривані, як повісили дитячу білизну, так і висить. Хвірточки бахкають, собаки виють, чуєш автоматні черги.

 З донькою та подругою вперше пройшлася до привокзальної площі Тетяна.

Згадували, де були наші робочі місця, де магазини, де були лавочки біля танка, де ми відпочивали в обідню перерву, ну все згадували, які квіти були там, рози, тюльпани.

Ця площа в період окупації стала епіцентром скупчення ворожої техніки. Звідси гатили по сусідній Охтирці. В приміщенні вокзалу катували містян. Та в ключовий момент саме звідси почалося визволення Тростянця. Прицільними ударами наші військові зупинили тут назавжди танки агресора.

Тетяна, жителька Тростянця:

Рік дуже важкий, він не закінчився, тобто 2022 рік він досі для нас, Ми ждемо, коли відбудується все. І життя повернеться до того, як почалася війна, і всі будуть дома, в мене, наприклад, чоловіка вдома нема, він зараз на Донецькому напрямку.

Ось ця закіптявіла п'ятиповерхівка навпроти залізничного вокзалу стала символом найстрашнішого місяця в житті міста. Та за рік вітрами-дощами почала змиватись чорнота сажі, так само й пішла гіркота з людських спогадів.

Не прилітає, не стріляють і вже добре.

Пан Юрій - старший по будинку і вже другий рік його єдиний мешканець.

Слава богу, газ дали, світло також маю, а от воду, звичайно, відключили.

Після обстрілів він кинувся рятувати свій будинок від пожежі, та сили були явно не рівними. Тепер допомагає добробатам розгрібати завали всередині й готувати до капітального ремонту.

Юрій Смирнов, житель Тростянця:

Подивиться, все хочуть, щоб по бистріше, питають у мене, як воно, буде діло, не буде. Та, кажу, раз прибирають, значить буде. Особливо ті, у кого немає житла, ті взагалі дуже сильно хочуть повернуться.

Будинок знов буде заселений, каже і міський голова Тростянця. Торік було складно знайти для нього кошти, але вже зробили документацію та підготовчі роботи. Відновити в місті треба дуже багато, а розраховувати доводиться переважно на кошти донорів.

Юрій Бова, міський голова Тростянця:

Скільки ми листів направили до наших партнерів, щоб відновити те, що було пошкоджене - понад 500 листів. І я можу уявити там тисячі дзвінків, зустрічі, форуми, якісь поїздки, бо ми бачили бюджету нема і не буде, податків менше сплачується в рази, тому що підприємства не працюють і довго не будуть працювати. А треба запустити садочки, треба повернути людей в лікарню. 130 різних суб'єктів допомагали нам різними напрямками, хтось давав харчові продукти, хтось якісь ліки, хтось меблі, хтось якусь машину, хтось акумулятори чи комп'ютери.

Вони тепер сусідять на багатьох вулицях - руїни розбомблених приміщень та свіжовідремонтовані або прибрані споруди.

А люди, що пережили окупацію, дуже змінилися.

Тетяна, жителька Тростянця:

Дуже страшно, дуже важко, тому що ми весь місяць майже просиділи в підвалі, обстріли щодня не вщухали. Це дуже важко. Ми багато переосмислили всього, переоцінили своє життя, завжди відкладали щось на потім, але зрозуміли, що треба жити зараз і тепер, а не ждати чогось там і вирішувати всі завдання зараз.

Володимир Синявін, житель Тростянця:

Як-то до війни не були такі дружні, особливо коли окупація була. Ділились і хлібом, і тим що є. А ті що повиїжджали, дзвонили, казали, щоб у холодильниках пішли взяли, що є, щоб не пропало.

Попервах у всіх опускалися руки, розповідає міський голова, стільки було зруйновано. Та нині впевнено називає перелік здобутків минулого року.

Юрій Бова, міський голова Тростянця:

Майже всі люди повернулися. 99 % людей на місці. Це дуже рідка ситуація, коли в містах повертаються всі мешканці. Жодне підприємство не перейшло в іншу місцевість. Це значить інвестор теж вірить в цю територію. Практично всі школи відновлені, крім однієї. Лікарня - це наша гордість,

Окремим рядком розповідає про зроблене для постраждалих дітей.

Я бачу посмішки на їхніх обличчях і я бачу віру. Оце майбутнє нашої країни.