Попри "прильоти" та заміновані дороги, вони продовжують виконувати свою роботу: рятувальники відзначають професійне свято [ Редагувати ]
Найбільший страх кожного рятувальника - почути у виклику власну адресу.
Ракетні удари, прильоти "Шахедів" та обстріли. Вони першими бачать наслідки терористичних атак росіян. І першими приступають до роботи: гасять пожежу, розбирають завали та, головне, допомагають людям. Рятувальники. Сьогодні їх професійне свято.
Наша кореспондентка із Сум Юлія Зайцева поспілкувалася з надзвичайниками прикордоння. Там не вщухають артилерійські обстріли з боку рф. Та попри "прильоти" та заміновані дороги, вони продовжують виконувати свою роботу. Про щоденні подвиги - далі.
Глухівська громада на Сумщині з початку повномасштабного вторгнення живе практично під звуки постійної канонади. То ближче, то далі від кордону розриваються снаряди з різних видів зброї.
Віра, жителька Глухова:
Больше молодеж поввиїжджала, бачимо й ракети, й "шахедов" бачимо, бачимо й чуєм все. Десь 10 кілометрів отсюда до кордону, як тільки сирена й думаєш, куда воно попаде.
Не раз жителів атакували бомбами та ракетами.
Роман Соборов, керівник пожежно-рятувальної частини (м.Глухів):
Постраждалих було людей багато, тому що це був вечір, люди були вдома, хто … ну займалися своїми справами. Із постраждалих ті, шо бачили ми одразу після прибуття на місце, були діти - дівчинки та чоловік і жінка. 2 будинки зруйновані повністю, відновленню не підлягають і дуже багато будинків постраждали.
Ось і знову тривога!
Зараз рятувальники підвал утеплили, обладнали до рівня кімнати відпочинку, бувають тут часто.
Там, де ми виїжджаєм на виклики, не завжди є можливість дістатися швидкій медичній допомозі. Були навіть випадки, коли швидка медична допомога чекала, поки постраждалого винесуть три години, а за три години людина може загинути.
Пригадують, як у страшному лютому тут були голі стіни та підлога. Й сирена не працювала, тож самі сповіщали жителів.
Роман Щикот, командир відділення пожежно-рятувальної частини (м.Глухів):
Дзвонили диспетчера, що є загроза, дійсно пройдіть в укриття, але ж цивільне населення цього не знало, і тому бігали, стучали в двері, попереджали людей, що так.
В 2022 - поруч з Глуховом, дорогою на Київ рухались величезні колони ворожої техніки, зав'язувались бойові сутички. Окупанти хаотично розстрілювали всіх навкруги. Під той вогонь потрапив і рятувальник.
Роман Щикот, командир відділення пожежно-рятувальної частини (м.Глухів):
Дуже так засмутило нас і до люті роздратувало, перший день, коли орки йшли по Києво-московській трасі, загинув наш співробітник, молодий хлопець, лишилося двоє дітей, жінка, батьки, вони його просто розстріляли і все. Ні за шо. Хлопець їхав на роботу.
Тоді кожен виїзд команди ДСНСівців був сповнений незрозумілих ризиків.
Роман Щикот, командир відділення пожежно-рятувальної частини (м.Глухів):
Трошки була така неразбєріха, їхать - не їхать, маячки включать не включать, сирену включать -не включать.
Після деокупації області росіяни почали інтенсивно обстрілювати район.
Василь Вавіло, заступник керівника пожежно-рятувальної частини (м.Глухів):
Більше ті населені пункти, які ближче к кордону, регулярно, прильоти, осколки, "Гради", по центру дороги можуть, летел снаряд, не взорвался. Часто, чуть ли не каждого тижня.
Вночі доводиться добиратися до місць буквально навпомацки, бо дороги уздовж кордону заміновані, а світло вимкнене.
Сергій Сашеєв, водій-рятувальник:
В нічний час ми не бачим, шо там лежить, шо там було, заміновані всі обочини, зʼїжджати, наражати на небезпеку наших працівників, і самого себе.
Роман Соборов, керівник пожежно-рятувальної частини (м.Глухів):
Коли ми їдемо на все, що пов'язане з обстрілом, після обстрілу ми не знаєм, що там чекати, ми зараз аналізуємо пожежі, які виникають після обстрілів, і багато з них супроводжуються повторними обстрілами. Противник дуже підло діє і наш особовий склад постійно під загрозою.
Та найбільший страх кожного рятувальника - почути у виклику власну адресу.
Роман Щикот, командир відділення пожежно-рятувальної частини (м.Глухів):
Особливо коли по місту обстріл, то дуже переживаєш, намагаєшся в проміжутках часу зателефонувать додому або попередить, або хоча б дізнатися голоса почуть, що все добре.
Ось так ледь не сталося з Максимом. В районі, де він мешкає, тоді вибухом зрівняло з землею будинок подружжя пенсіонерів.
Максим Гончаров, рятувальник:
Коли ми приїхали, було таке враження, що вони були там, але якимсь чудом вони були в сховищі. Це був скажімо так, останній снаряд оцього обстрілу, і вони сиділи не хотіли йти, поки сусіди, вибухи ближче й ближче, поки сусіди їх не заставили, і токо вони спустилися, це потім нам розказували, і приліт до їхнього будинку.
Пожежники прибули саме вчасно, аби не дати згоріти кільком оселям.
Сергій Шевченко, житель Глухова:
Єслі б були у хаті, там би не вижили. Снаряд прямо в хату пошел, десь разов 10 стреляли, потому шо на соседней улице десь хата постраждала, потом лінію перебило, і десь іще отут по трасе було.
А для Дмитра рідна адреса залишилась за межею фронту. Його пожежна частина була в Соледарі. Колеги тепер розкидані по підрозділам по всій країні. На місяць через кожні два він повертаються служити в Донецький край.
Дмитро Рябцев, пожежник-рятувальник з Донеччини:
Моє село получается знаходится від Солєрада в 15 км, з міста Сіверськ його видно, фактически, видно, як воюють, поднімається все ж там. Ми знаєм, шо там нема вже нічого, там фактически одні руїни остались.
Всі ці чоловіки в захисних костюмах свідомо обрали професію, що пов'язана з ризиком, та, головне, порятунком. Вони залишались їй вірними, коли служба була у скруті, і тим більше, залишаються зараз, коли у країні війна!
Роман Соборов, керівник пожежно-рятувальної частини (м.Глухів):
Молодці в тому, що жоден з них з повномасштабного вторгнення не змінив свою думку, що кожен залишився на своєму місці, виконує свої посадові обов'язки.
