"Посольство Бердянська у Києві": як живуть жителі окупованого міста [ Редагувати ]

Росіяни намагаються відбити наступ сил оборони України на Півдні. Пріорітет для них - Запорізька область. За даними інституту вивчення війни, окупанти нині активно перекидають елітні формування для оборони окупованих районів. Перекидають живу силу навіть з-під Бахмуту. Крім того, за словами радника міського голови Маріуполя Петра Андрющенка, росіяни активно перекидають техніку в напрямку Бердянська. 

Колись затишне містечко на березі Азовського моря - нині під окупацією. Ніна Коломієць побувала у місці, яке жартома називають "посольством Бердянська у Києві" і дізналася, чим живе місто та його жителі зараз. 

Відвідувачів цього бару в центрі Києва зустрічають козаки-характерники, що споглядають із картини на всю стіну. Вони - символи незламного духу засновників закладу - переселенців із Бердянська.

Іван Караулов, власник закладу, переселенець із Бердянська:

Для мене Бердянськ - це люди. І цей заклад строївся на тих стовпах, що люди - це все. Ми згуртувалися, відкрили цей заклад, самі робили тут ремонт. Хтось каже, посольство, хтось каже філіал Бердянська.

На стінах - численні плакати, присвячені рідному місту, старі фото бердянських вулиць. Щемкі спогади для власників закладу і його відвідувачів. На барній стійці - зменшена копія головної пам'ятки міста.

Микита Ушаков, шеф-кухар, переселенець із Бердянська:

Це символ нашого міста, бичок-годувальник. Під час Голодомору бичок дуже допоміг вижити бердянцям, люди його ловили і їли. Він є символом для кожного бердянця, це така пам'ять.

До Дня рідного міста працівники закладу дістали кілька кілограмів бичка - із довоєнних запасів.

Оце наші бички, зараз я покажу, як ми їх готуємо, як їх готують у Бердянську. 

Шеф-кухар - солить рибу, ретельно обвалює у борошні. Згадує, як півтора року тому дивом лишився живим, виїжджаючи з окупації.

Микита Ушаков, шеф-кухар, переселенець із Бердянська:

Було трохи прохолодно, але роздягали, дивилися там якісь татуїровки. Один з російський військових став отак по ногах стріляти, ми такі біля цього автобуса думаєм - ого!

Окупанти зайшли до курортного містечка на березі Азовського моря у перші дні повномасштабного вторгнення. 

Бердянці - відчайдушно відстоювали рідне місто. Виходили на мітинги - проти до зубів озброєних загарбників.

- У мене мої діти, маленькі діти, вони українці! - Ми їх не чіпаємо. - Ви чіпаєте! Ви на чужій території!

Охочі виїхати - ставали заручниками окупантів. Кілометрові колони машин - не пропускали їх через блок-пости, нерідко - обстрілювали. 

Юрій, відвідувач бару:

Дуже багато було моментів, коли мої знайомі виїжджали, їх колони обстрілювали російські війська із автоматів і артилерії. Коли мої рідні виїхали, через буквально пару тижнів пару моїх знайомих сім'ї були відправлені в тюрму Бердянська, колонію, їх там тримали 3-4 тижні без якоїсь інформації для рідних. Це був терор. Я знаю, там були і катування, дуже жорстокі.

120-тисячне місто, яке в курортний сезон приймало мільйони туристів - нині стоїть пусткою. Порожні пляжі, сірість і тиша.

Микита Ушаков, шеф-кухар, переселенець із Бердянська:

У нас там є один дворник, який працював, підмітав, а потім його поставили - якийсь там він худрук чи заммера. 

Нині всі зрадники й місцеві гауляйтери - на прицілі бердянських партизанів. Як і санаторії, що окупанти перетворили на військові бази. Там час від часу трапляються вибухи. 

Будемо на день народження міста Бердянська пригощати гостей нашим класичним делікатесом.

Смачна смажена рибка, шум морського прибою, натовп туристів… Бердянці вірять - вони обов'язково все це побачать і почують, коли повернуться до рідного міста, звільненого від рашистської нечисті.

Іван Караулов, власник закладу, переселенець із Бердянська:

Я думаю, що всі колись ми будемо у Бердянську. Буде в нас уже посольство Києва в Бердянську, посольство характерників.