Запоріжанка стала мамою-опікункою для шістьох дітей [ Редагувати ]

У її будинку ніколи не буває тихо. А щоб нагодувати усіх членів родини, потрібно готувати одразу по кілька літрів страви. Так живе героїня нашого наступного сюжету. Запоріжанка Ірина Азімова стала мамою-опікункою для шістьох дітей. Як живе велика сім'я - далі.

Приготуванням шести літрів супу лише на обід Ірину Азімову не налякаєш. Свого часу вона виховала сина та доньку, а потім стала мамою-опікункою ще для дванадцятьох дітей. Дехто вже виріс та будує власне життя. Нині Ірина піклується про шістьох хлопчиків. Найменшому - девять, найстаршому - сімнадцять років.

Ірина Азімова, мама-опікунка:

Це ж діти, вони ж не винні, що в них ось так трапилось у житті, це ж, мабуть, вина наша дорослих людей.

Ірина розповідає: на опікунство наважилась дев'ять років тому.

Ірина Азімова, мама-опікунка:

Була в Молочанську, там хлопчика побачила, він не розмовляв. Якось так, жалко стало, не знаю, це моя перша дитина.

У виховання та розвиток 10-річного хлопчика жінка вкладала всі сили. І на одній дитині не зупинилась. Після початку війни на сході України, в її будинку оселилися ще двоє дітей із Донеччини. З роками опікунська родина ставала більшою. Ще двох хлопчиків, які виїхали з окупованих територій, Ірина взяла під опіку вже після повномасштабного вторгнення. Каже, без постійного дитячого гомону домівка їй здається порожньою.

З ними якось цікаво. Якось їх немає, вони порозходяться, сидиш і думаєш: "Тиша, дивна справа. Що ж робити далі?"

З початком великої війни родині пропонували евакуюватися у більш безпечне місце, але сім'я відмовилась покидати рідне Запоріжжя. Ірина каже, коли у місті лунають вибухи, ховаються за двома стінами або у підвалі. Про ці правила у будинку знає кожен. А ще старші діти завжди допомагають молодшим та мамі по господарству.

Олександр, вихованець Ірини:

Усім. Мама каже там щось зробити, ми пішли, зробили, допомогли.

Олексій, вихованець Ірини:

Хто чим може допомогти, що руки вміють, те і роблять. Прибирання там, якщо потрібно десь щось зробити, то так.

Разом уся родина збирається ближче до вечора. Діти діляться новинами, проблемами та мріями...

Олексій, вихованець Ірини:

Стати військовим пілотом. Подобається це перевантаження, ось ці усілякі трюки. Пілот - це дуже прикольна професія.

Олександр, вихованець Ірини:

- Стати пожежником. Машина їхня подобається, костюми й вогонь. - Тобі подобається гасити вогонь? - Так.

За прикладом мами, створити опікунську родину вирішила і її донька. Сама Ірина каже: виховання дітей - важка та цілодобова праця і перед тим, як наважитись на такий крок потрібно розуміти усю відповідальність.

Ірина Азімова, мама-опікунка:

До цього треба прийти серцем і розумом. Ніхто ніяких порад нікому не дасть. Дитина прийшла зі своїми привичками, зі своїм характером, до неї ж треба якось пристосуватись,

За півтора року великої війни у Запоріжжі всиновили сорок одну дитину. В обласний центр переїхали прийомні та опікунські сім'ї з окупованих територій. Тим, хто наважився взяти відповідальність за виховання дитини, потрібно пройти спеціальне навчання та зібрати необхідний перелік документів.

Наталія Сиворакша, начальниця служби у справах дітей Запоріжжя:

Дохід за останні 6 місяців, довідка про несудимість, психіатричний і наркологічний диспансер, що ти не перебуваєш на обліку, обов'язково погодження інших членів родини, що проживають на твоїй території, і тоді ти стаєш кандидатом, і ми влаштовуємо дітей під опіку.

Якщо опікун є родичем для дитини, то проходити навчання на курсах не потрібно. Уряд спростив цю процедуру. У службі у справах дітей кажуть: наразі у Запоріжжі більше тисячі хлопчиків та дівчаток чекають на тих, хто зможе подарувати їм свої любов та батьківське тепло.