Десять годин боротьби: в Івано-Франківську провели унікальну операцію воїну [ Редагувати ]

Десять годин боротьби. Саме стільки тривала унікальна операція в Івано-Франківську. Бригада хірургів намагалася зберегти ногу військовому. Лікарі зробили надскладну операцію за методом "вільного клаптя". Пересадили шкірно-м'язові тканини разом з усіма судинами. Таке хірургічне втручання місцеві хірурги провели в області вперше.

Як пройшла операція? Та як себе почуває боєць? - дивіться далі. 

Лікар Микола Пилипів уважно оглядає прооперовану ногу бійця. Легенько натискає на пересаджену частину - перевіряє, чи є кровопостачання. Побачене його тішить.

Клапоть життєздатний! Все добре, хворий не температурить, почуває себе добре. Можна вважати, що операція у нас пройшла успішно.

Поки лікар проводить маніпуляції з ногою, боєць Іван розповідає, як з фронту потрапив на лікарняне ліжко. Чоловік із Сумщини. У війську з грудня минулого року. Воював на Запорізькому напрямку. Наприкінці серпня під час виконання бойового завдання потрапив із побратимами під мінометний обстріл. Осколками йому дуже пошматувало праву ногу.

Іван, військовослужбовець:

Побачив, що тече з ноги кров, дістав турнікет, перемотав ногу, далі підбіг побратим, зняв берці, перемотав, наложив бандаж ізраїльський. Сорок хвилин чекали на евакуацію, побратим виніс на плечах.

Іван пригадує: коли побачив свою травмовану ногу, мало вірив, що лікарям вдасться її врятувати.

Іван, військовослужбовець:

Було страшнувато за кінцівку, але лікарі заспокоювали, казали, що все буде добре.

Рана у бійця була глибокою і досить об'ємною, каже лікар-комбустіолог. А тому просто зашити її не виходило.

Тому що є оголені кістки, і кістки потрощені. І така травма може призвести до ампутації. Для того, аби цього не відбулося, потрібно цей дефект тканин чимось закрити. Для нас очевидно зразу було, який метод закриття цього дефекту буде потрібний.

Метод "вільного клаптя" - єдиний підходив у цій ситуації. Та він - найскладніший і найризикованіший у реконструктивній пластичній хірургії. В Україні небагато спеціалістів проводять такі оперативні втручання. А на Прикарпатті ніхто з місцевих хірургів досі взагалі не брався за них.

Микола Пилипів, лікар-комбустіолог:

Ми наважуємося, не робивши раніше, тому що у нас немає виходу. У нас немає варіантів, немає виходу. Бо люди, які роблять такі операції, зараз перевантажені роботою. Війна ставить певні виклики серйозні, і ми намагаємося за тими викликами встигати, аби допомогти пацієнтам. Звичайно, що ми не робимо це наобум.

За півтора року війни Микола Пилипів разом із колегами прооперував більше сотні поранених бійців. Здобуті навички й уміння дозволили хірургу взятися і за цей складний випадок. Під його керівництвом дві операційні бригади працювали дев'ять годин. Клапоть, щоб закрити рану на нозі, взяли з-під пахви.

Микола Пилипів, лікар-комбустіолог:

Шкіри, жиру і мязів із судинками в артерію, веною, нервом. Виділили цей клапоть. Паралельно знайшли тут судинки - вену й артерію, до яких підшитися. І під мікроскопом зшили судинки в цій ділянці.

Вже під час операції, каже хірург, постала ще одна проблема. Артерія на нозі, до якої потрібно було пришити пересаджену, виявилися контуженою. Але і з цим викликом медики успішно впоралися. Найважчими були перші кілька діб після операції, коли очікували, чи приживеться клапоть. Відтоді минуло вже два тижні.

Микола Пилипів, лікар-комбустіолог:

Ми половину шляху, грубо кажучи, пройшли. Ризики смерті клаптя - менші, але вони залишаються.

Зараз багато залежить і від самого пацієнта - пояснює медик. Наскільки той дотримується всіх післяопераційних рекомендацій.

Іван чітко дотримується всіх рекомендацій. Окрім того, що перший тиждень лежав нерухомо, він кинув палити та постійно моніторить, як приживається пересаджена тканина.

Іван, військовослужбовець:

Протягом трьох годин натискаю на кінцівку дві-три секунди, і повинен з'явитися білий колір, а потім повернутися до червоного кольору.

Нині боєць вже сідає, і навіть на короткий час опускає поранену ногу. А з дня на день зможе вставати з ліжка на милицях. За пів року, сподівається хірург, воїн нормально ходитиме вже на своїх двох.