Вода забрала у неї дім та чоловіка, з котрим прожила 52 роки: історія переселенки з Херсонщини [ Редагувати ]
Ользі Ільківні з Олешків на Херсонщині незабаром виповниться сімдесят.
Наша наступна історія про жительку окупованих Олешків на Херсонщині. Росіяни зайшли туди ще в перші дні повномасшатбного вторгнення. Ольга Гуляєва пережила півтора року неволі й масштабне підтоплення. Вода забрала у неї дім та чоловіка, з котрим прожила 52 роки. Попри все, Ольга змогла вижити і виїхати із самісінького пекла. Про її життєву історію та нове життя в Чернівцях - дізнавалась Ольга Лучек.
Ользі Ільківні з Олешків на Херсонщині незабаром виповниться сімдесят. З нею ми зустрічаємось в одному з парків Чернівців. Жінка каже: її одяг - чи не єдині її речі, та і їх вже тут подарували небайдужі. А все нажите майно розікрали окупанти. Через них жінка покинула рідний дім, втратила знайомих та рідних людей.
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
Хата була, і гаражі здорові, і підвали, і майстерські, і курятники, і свинарники. Все було, але нічого не осталося.
День, коли в рідному українську місті побачила триколори, жінка не забуде ніколи.
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
У перший день вже в 11 годині ми були окуповані, села всі-всі пішли - Що відчули, коли побачили, що вже майорить не наш прапор - всередині все трусило, ми не живі ходили, сльози були, відчай такий був.
Син пані Ольги одразу пішов захищати Україну, сама ж вона залишилася в місті, доглядала за будинками односельчан, котрі евакуювалися.
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
- Ви не хотіли виїжджати? - Ні, ми ждали наших, ось-ось, ось-ось прийдуть, син нам купив перед війною телевізор здоровий, і ми з дедушкою тільки новості і дивилися. Нічого більше не було включено. Ось наші, ось наші. Затягнулося, сильно затягнулося.
Півтора року жінка жила в окупації. Сильні обстріли в Олешках розпочалися, коли звільнили від ворога Херсон. Тоді росіяни наче озвіріли, пригадує пані Ольга.
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
Обстріли сильні були, ракети пішли туди-сюди, з "Градів", з ракет, танків, із гармат разних, з чого вони тільки не стріляли, тай ховалися поза домами нашими, вулицями, стріляли - і тікать. Дощ такий йшов, а я пішла чаю попить, сиро було, я в желеточці так була, зробила чай, як дало в вікно, мене як кидануло, я була хто зна де, осколок тут знайшли, але не порвало, жива, здорова. Все побило, що в хаті було, шо хату, що шифер.
Жінка каже, окупанти знущалися над місцевими. Та справжнє пекло було ще попереду, коли Олешки опинилися у воді після підриву росіянами Каховської ГЕС. Місцевим ніхто не допомагав. Лише повідомили, що за півтори години все затопить. Пані Ольга з чоловіком все ж сподівалися, що вода прибуватиме з боку Дніпра, подалі від їхньої оселі, але…
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
Пішла з лісу до нас, з геть іншого краю, рвануло, за час стільки води налетіло. Гуділо все, кінець світу був. Будинки на очах ішли під воду. Хата зроблена з ізбута була, отакі стіни, зимою дуже тепла, а літом - холодна. Силікатом обложена, дом 11 на 11. Хороший дом був. Зруйнований повністю, він розплився. Багато будинків, не тільки наш, людей скільки потоплених, коров, там лотки літали, як у Венеції.
Чоловік пані Ольги заряджав телефони односельцям, сказав дружині, що обов'язково підійде пізніше. Але час минав, вода прибувала, а він так і не повертався.
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
А він коло колітки вже от так головою вниз, видно відкрив колітку і різко пішла вода, ноги вже не держали його, 75 років, захлибнувся і ото прив'язали до дерева, сутки от так стояв, повезли в больницю, у морг, я на коліна падала, а кажуть, ми живих спасаємо, ви хто тут, ето ваші проблеми, идите.
Люди днями рятувалися на дахах будинків. Допомогу ніхто так і не надавав.
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
А русский паспорт есть, будем спасать, дайте водички на кришах сидять, хто там давав, люди просили дайте кусочок хліба, сутки сиділи на тих хатах на кришах, страховиття вопше було.
Коли вода трохи спала, пані Ольга повернулася до чоловіка.
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
Зняла з себе хрестик, все не куплю ніяк назад і положила йому сюди і батюшка привіз проходну, запечатали, заховали та й усе.
А далі пані Ольга вирішила тікати. Із сумкою та двома котами - на жінку чекала довга дорога й чимало випробувань.
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
Рашисти підігнали камази і нас як овець кидали туди і по воді вивозили. Провіряли під автоматами, провіряли документи, записували нас. Надо русский паспорт, заставляли нас, а ми не хотіли і зараз живуть там люди, які не хочуть брати ці паспорти, хто брав, а ми не брали. На українських паспортах нас вивезли до Руденська, сказали 2 з половиною тисячі кілометрів будете їхати через Москву і до Прибалтики.
Пані Ользі вдалося дістатися безпечного місця. Вже на українсько-польському кордоні її зустрів син - він відпросився на кілька днів з фронту.
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
Отпустили сина, так як папа втопився, ховали оце тако все, хата розвалилася, командир дав отпуск на 4 дня, коли мене зустрів, у мене ноги опухли, в носках одних ходила. Привіз нас у Чернівці. На 7 сутки добралися.
У Чернівцях жінка шукає роботу, аби хоч якусь копійку мати на життя. А ще продовжує моніторити стрічки новин, щоб в одній із них прочитати таке омріяне: Олешки знову українські. Тоді каже, одразу вирушить додому, до рідної землі.
Ольга Гуляєва, переселенка з Олешків:
Ой не знаю… додому хочеться, хай розвалена хата, хай яка, а хочеться туди просто. Там діти виросли, поштальйонша дзвоне і каже: та ти ж приїдеш Оля в Олешки, кажу та приїду обов'язково, ще зустрінемся. Молодь виїхала, старики одні осталися. Ховалися на горищах, двохетажні дома і на кришах сиділи, це було страховиття.
