Молочна ферма під Харковом відчайдушно намагається втриматися на плаву [ Редагувати ]
На фермі мріють відновитися до довоєнного рівня.
Вони вижили під час окупації і намагаються відновити виробництво. Колись успішна молочна ферма під Харковом, що за сорок кілометрів від кордону з країною-агресоркою, нині відчайдушно намагається втриматися на плаву. А зробити це в нинішніх умовах дуже важко. З якими проблемами зіштовхуються фермери в прифронтовому регіоні - розкаже Світлана Шекера.
Біля молочної ферми саме вантажать молоковоз. До війни звідси вивозили втричі більше молока екстра ґатунку. У перші дні вторгнення село Хотімля одразу ж опинилося в окупації. Вже 24 лютого за молоком ніхто не приїхав.
Наталія Коваль, голова фермерського господарства:
Тому що дорогами їхали колони техніки, ворожої, і всі сиділи по своїх домівках. Наші проскочили щось забрали, решту довелось вилити.
Пропала електрика, тож доїти корів було важко. А головне - тварини недоїдали.
Наталія Коваль, голова фермерського господарства:
Постачання шроту, солі, соди, ну буферу, ті, що необхідні для корівок, його взагалі не було, бо доїхати нема чим. Посівна у нас також не відбулась.
Після того, як підірвали мости, село стало, наче острів. Молоко і сир з ферми роздавали людям. Із залишків борошна, а потім і кукурудзи, на фермі пекли хліб для місцевих.
Віта Нікітюк, повар:
Пекли хліб, і муку дуже шукали. Потому шо її тут ніде не було. Де могли, там і сіяли її, і провіювали. По 3, по 4 рази, потому шо вона була дуже чорна. Самі хлопці там її збивали, самі молотили.
Окупанти погрожували відібрати ферму. Та одинадцятого вересня минулого року Хотімлю звільнили. І разом із радістю прийшли нові виклики. Електрики не було. Дизелю для роботи генераторів лишалося на кілька днів.
Наталія Коваль, голова фермерського господарства:
І придбати його не було де. Взагалі. Я розуміла, що в нас там на 5 діб є дизель. Через п'ять діб ми просто станемо і не зможемо робити нічого, ані доїти, ані воду брати, ані корми робити.
Від нестачі кормів тварини були знесилені й худі.
Ну вони їли лише силос. А це не дуже добре. Це як для людини їсти квашену капусту. Понад сто голів втратили за цей період.
Від виснаженої худоби народилося слабке поголів'я.
Оце наш телятничок. Це діти війни наші. Вони зараз і не ростуть. Це бички. Вони зараз намагаються рости, але не виходить. Вони кволі, вони маленькі.
Окупація вплинула й на поведінку тварин.
Світлана Шекера, кореспондентка:
Що вразило особисто мене, те, що корови постійно жадібно їдять, і таке враження, що не можуть наїстися. Так вплинуло на них вимушене голодування під час окупації.
Після недоїдання, кажуть на фермі, корови не відновилися й досі. Молока дають - по мінімуму.
Наталія Коваль, голова фермерського господарства:
Намагаємось зараз їх з червня відновити травичкою, підгодовуємо. Поки що в нас не вистачає всіх кормів, якими ми годували.
Вітаміни для корів - фермерам наразі не по кишені. Та цього року допомогла сама природа.
Це наше сіно, яке ми заготували в цьому році. Завдяки погоді у нас 2 урожаї зібрали, і це наша надія на те, що все буде добре.
На фермі мріють відновитися до довоєнного рівня. Та людей довелося скоротити. Із 40-ка співробітників лишилося 15-ть. Ремонтувати техніку, а вона постійно ламається, дуже важко. Із двох тракторів тут зробили один.
Ось цей трактор став, так би мовити, донором. З нього вже, бачите, познімали колеса.
Наталія Коваль, голова фермерського господарства:
Не працює в певній мірі доїльне обладнання. Це все електроніка, яка коштує неймовірні кошти. Не в повній мірі працює гноєприбирання, для того, щоб його відновити, це також потрібні ті кошти, яких зараз в нас немає. Жодні гранти, вони не працюють в Харківській області, кредити вони також не працюють в Харкові.
Сири, які виготовляли з молока, тепер нікому купувати. Колись приваблива туристична місцина стала недоступним і небезпечним місцем. Виживають, каже пані Наталія, більше за рахунок сторонньої допомоги. Фонди допомогли з насінням кукурудзи, дають ветеринарні препарати.
Та попри все жінка вірить: її підприємство розквітне. Хоча, впевнена фермерка, без допомоги і спеціальних економічних умов для деокупованих територій не обійтися. Бо, якщо не буде роботи, люди з села просто поїдуть.
Якщо ми втратимо тих, хто працює ще й у нас, то тут залишиться ну пусте поле.
