Машиніст залізничного водопостачання працював місяць сам: історія людської незламності [ Редагувати ]

Зміна завдовжки у місяць. Рівно стільки довелося одному, без напарників, беззмінно працювати машиністу залізничного водопостачання Андрію Сьомаку у березні 2022-го.

Його колеги не могли дістатися на роботу через постійні обстріли. А забезпечувати роботу водяних насосів, щоб на залізничній станції була вода, а головне, було чим заправляти евакуаційні поїзди, треба було цілодобово. Історія людської незламності - у сюжеті Світлани Шекери.

Коли розпочалася велика війна, машиніста Андрія Сьомака попросили позачергово вийти на зміну. Бо частина співробітників опинилася в окупації, хтось просто не зміг дістатися до роботи, бо транспорт уже не ходив. 

Андрій Сьомак, машиніст залізничного водопостачання:

З Харкова вже сюди я добирався пішком. Це було 1 березня, якраз Харків дуже масовано обстрілювався, це якраз і на центральну площу ракета прилетіла. 

Чоловік готувався пробути на зміні 3-4 доби. Та все пішло не за планом. Харків нещадно обстрілювали, ворожа артилерія стояла вже за 3 км від станції.

Андрій Сьомак, машиніст залізничного водопостачання:

Після кожного вибуху, бувало, відключалась короткочасово напруга і виключалося все обладнання, його треба було зразу включити все. Для того, щоб, ну не впав тиск в системі, щоб була вода. 

Та обладнання все ж виходило з ладу, постійно щось доводилося ремонтувати. Запчастин не було, тож запчастини викручував з непрацюючих механізмів, щось влавалося полагодити. Працювати доводилося в суцільній темряві, бо суворо дотримувалися світломаскування.

Андрій Сьомак, машиніст залізничного водопостачання:

В мене начольний ліхтарик, і я з цим ліхтариком щось там ремонтую, щось в мене розсипався, грубо говоря, контакт там розсипався, я з якихось підручних матеріалів, там ножовочка в мене, там дощечка, резиночка, щось якось ну склав, щоб воно допрацювало до ранку.

Найбільше від перепадів напруги псувалися насоси. Одну добу після прильоту довелося провести в суцільній темряві. Критичний момент настав, коли в березні 22-го вдарили сильні морози.

Андрій Сьомак, машиніст залізничного водопостачання:

Треба було швидко позливати всю воду з усіх труб. Щоб не розірвалося обладнання від морозу. Коли я все зробив, прийшов, оказується, що тут в мене також немає світла. Ні чайку попить, ні зігрітися. Доводилося одягать на себе весь одяг, який в мене був. І десь в уголку сидів до ранку, чекав.

З родиною пан Андрій був на зв'язку. Вони погодилися, що чоловіку треба бути там, де він більше потрібний. Йти додому можна було хіба що пішки, а це 4 години в один бік. Робоча зміна все тривала. А ось коли в чоловіка скінчилися продукти, підгодовувати машиніста взялися місцеві.

Андрій Сьомак, машиніст залізничного водопостачання:

Ні один магазин в цьому поблизу не працював. Далеко відлучитися я не міг. Та і в людей так не було десь, щось. Якісь запаси були, тому були приносили, зі мною ділилися, хто борщу собі наварив, мені баночку. Хто супу собі наварив. Хто там картошину, хто крупи, рису, якоїсь крупи стакан. Ну так от потрошку підгодовували мене.  

Спав чоловік тут же. На голій лавці із куфайкою замість подушки.

Куфаєчку під голову. Трохи міг полежать. Ці дві лавочки стояли в цьому місці, де буржуйка зараз стоїть. Можна було в темну добу трошки лягти, щоб розслабилися трохи спина, ноги відпочили.

Хоч і був абсолютно сам, дотримувався порядку. Вів журнал.

Кожну добу здавав зміну, принімав зміну. Заповнюються показники.

Змінили Андрія Петровича тільки 1 квітня. На його місце зайшла нова зміна. Вдома, каже, думав, що спатиме цілий тиждень. Та ні - й досі часом прокидається серед ночі й вслухається, чи працює обладнання.