Професійне свято відзначають Десантно-штурмові війська ЗСУ: як працюють наші штурмовики на Донеччині [ Редагувати ]

Вони - завжди перші! Це вони штурмують стратегічні висоти, проводять спецоперації, заходять в тил противника і наносять несподівані для ворога удари. Сьогодні професійне свято відзначають Десантно-штурмові війська Збройних сил України. Цей День останні шість років бійці відзначають саме 21 листопада у день архангела Михаїла, якого вважають главою небесного війська. 

Як працюють наші штурмовики на Донеччині? І чому без цих військ не можлива жодна спецоперація на фронті? Бачив і розкаже Ігор Левенок.

Вони - це окремий рід військ у складі Збройних сил України, призначені для виконання бойових завдань у тактичному та оперативному тилу ворога. 

Ми працюємо на характері, тобто, або ти гинеш під вогнем артилерії, або ти вбиваєш противника, знищуючи його на відстані там два метри, пʼять-десять, тобто це дуже ближній бій….

Десантно-штурмові війська - це коли ні страху, ні сумніву. ДШВ - це там, де найважче, ДШВ - це ті, хто битимуться до останнього.

Ігор Медведюк, командир роти 80 ОДШБ:

Зараз противник здається в полон, якщо бачить певний успіх під час наших штурмових дій, вони просто здаються в полон. Вони не лишаються як "вагнера" до останнього, є дуже багато випадків, коли вони просто або здають свої позиції, або здаються нам, або відходять в тил, або якщо хтось не встигає це зробити, то ми їх просто знищуємо…

Вони проходять особливий відбір і виснажливу підготовку. Саме тому вони є елітою нашого війська і гордістю нації.

Владислав Шевчук, командир роти 80 ОДШБ:

- Після нашої перемоги нам знадобляться люди, які будуватимуть іншу Україну і, мені здається, що ви на цю роль підходите, як ніхто інший. - Будівельника? (сміється) Я вам вдячний, звісно, але це вже нехай вирішує українське суспільство, яке буде делегувати повноваження тим чи іншим громадянам України, які будуть пропонувати, якісь цікаві, новаторські ідеї, укріпляти обороноздатність цієї держави, розвивати її економіку і зміцнювати її на світовій арені…

За цей рік, мені довелося чимало на фронті працювати з нашими десантниками. І вони не перестають дивувати. Серед них немає випадкових людей. Вони зроблені з окремого тіста. Люди, в генетичному коді яких, прописані козацькі, лицарські чесноти.

Микола, десантник 80 ОДШБ:

Для мене незалежність - це передусім воля. Воля вибору, воля висловлювати свої переконання і свобода. Тому за це варто боротися кожного дня, кожної хвилини…

21 листопада, коли православна церква вшановує архистратига Михаїла, професійне свято відзначають й українські десантники. У 2014 році вони першими піднялися для відсічі російської агресії. Як тоді, так і зараз, ці воїни демонструють дива героїзму.

Юрій, командир взводу 80 ОДШБ:

Під час штурмів противника так сталося, що "Фін" залишився сам і протягом 14 днів він утримував свою позицію не видаючи себе. Останні чотири дня він пролежав між трупами противника без води і без їжі і тільки виходив по рації на зв'язок в установлений час. Визивав неодноразово вогонь артилерії на себе.

Ця неймовірна історія вразила всю Україну. Боротьба нашого десантника на псевдо "Фін", який наодинці тримав оборону на невеличкому клаптикові землі під Бахмутом, в районі Кліщіївки. Два тижні, з перебитими ногами, в оточенні ворога. Він поламав усі плани окупантів. Бо коли ворог підходив до нього впритул, наш десантник по рації, просив українських артилеристів вдарити з усіх стволів. Вогонь викликав…на себе.

Юрій, командир взводу 80 ОДШБ:

І "Фін" казав, ні вони біля мене справа і зліва, вони окопуються, і він просив їх знищити. Жодного разу він не сказав, що я здаюсь. В любому випадку його чекала там смерть. В нього там шансів…Ну багато ж такого було, що якщо пі*ари заходили на наші позиції, то вони наших солдатів не беруть в полон. Вони просто їх розстрілюють і уходять. Чи його будуть там катувати-вбивати, чи наша артилерія, можливо, врятує його. І так було з "Фіном". Біля нього наші снаряди і міни падали, пі*ари помирали, а він живий лишився.

Сергій Споденюк, десантник 80 ОДШБ:

Я знав, що за мною групи мали висилати. Командування до останнього намагалося мене витягти звідти. Це я вже потім дізнався, що за мною відправляли три групи і три групи неудачно. Багато хлопців загинуло і коли я прислухався, то зрозумів, що навколо це вже не наші позивні, це вже ворог. В цей момент як тільки була можливість я вийшов на связь. А потім почув як їх почали гасити з арти і мінометів. Вони застогнали і порозповзалися. Врятував мій автомат. Я понімав, що зараз будуть в окоп до мене почнуть лізти…

У їхню силу, мужність, і незламний характер вірить зараз вся наша країна. Вітаємо зі святом! Пишаємося та покладаємося на вас!