Пам'яті "Боксера": у Кропивницькому згадали полеглого стрільця Нацгвардії [ Редагувати ]
Пам'яті "Боксера"! У Кропивницькому згадують полеглого на війні 23-річного стрільця Нацгвардії України. Владислав Береза з позивним "Боксер" мав багато планів у своєму житті, яке, здавалось, лише попереду. Та росія все перекреслила, і молодий хлопець пішов боронити незалежність України. Владислав загинув у жовтні минулого року на Донеччині. Пам'яті Владислава Берези присвячується наш сюжет.
Що б у нього на душі не було, він всігда улибався, і в частині знають його такого, і кругом.
Пані Раїса показує портрет свого наймолодшого онука на виставці у Кропивницькому, присвяченій полеглим землякам-захисникам. Жінка ростила Владислава змалечку у селі Грузьке, що під Кропивницьким, адже його батько помер рано, а мати багато працювала, щоб забезпечити трьох синів.
Раїса Колос, бабуся Владислава Берези:
Я вложила в нього все, щоб він був дуже доброю дитиною. Якщо подзвонять друзі, допомога його потрібна, то він завжди допоможе, навіть якщо буде 2-3 часа ночі, він навіть може не сказати нікому і поїхати виручать друзів.
У дев'ятнадцять років Владислав пішов за контрактом у Нацгвардію. Незадовго до повномасштабного вторгнення планував перейти у цивільну професію. Однак війна змінила плани.
Раїса Колос, бабуся Владислава Берези:
Він не ховався, щоб не піти на війну, щоб не воював, він ішов. Я звичайно боялась, і наша сім'я боялась, я завжди казала: синочок, це не дискотека, це війна. Якщо ти не уб'єш ворога свого, він тебе уб'є. Він сказав: ба, я не можу так, я не можу підвести своїх хлопців.
Свій позивний "Боксер" Владислав отримав через захоплення боксом. У батальйоні Нацгвардії був стрільцем. У жовтні минулого року під селом Урожайне на Донеччині Владислав загинув від кулі ворожого снайпера.
Володимир, побратим Владислава Берези:
Як Владислав сказав - зробив, він не боявся їхати на фронт, він не боявся воювати, він служив в сусідній роті, але нічого не зробиш, з цим потрібно змиритися, потрібно всю цю енергію, яка з'являється, оцей весь гнів після наших втрат, треба його перетворювати.
У Владислава було дуже багато планів та мрій, згадує його бабуся.
Раїса Колос, бабуся Владислава Берези:
Щоб, наприклад, був дім, де жити, щоб була машина, щоб робота постійна, щоб я знав, що сім'ю свою можу утримувати, звичайно, хотів поїхати за кордон, в Англію, у нього там друзі є, запрошували його на роботи, і цього ми не дочекались. Прям приснився і сказав: як це я помер, як у мене стільки було планів мрій.
Щоб пам'ятали про Владислава і те, що він віддав життя, боронячи нас від ворога. Ось головне прохання пані Раїси.
