Попри поранення боронить рідну Харківщину: історія бійця "Ацтека" [ Редагувати ]
На черзі історія нацгвардійця на позивний "Ацтек". У свої 56 харків'янин таки добився, щоб стати до лав Нацгвардії, став помічником гранатометника, і попри тяжке поранення повернувся у військо й боронить рідну Харківщину.
До війни він був вчителем фізкультури, потім зварювальником. І завжди займався спортом. Ця загартованість і допомогла йому, пораненому, вийти з-під вогню у Кліщіївці.
Ігор, позивний "Ацтек", боєць 5-ї Слобожанської бригади НГУ:
Накривали нас мінометом, я отримав тяжке поранення. хлопці загинули мої. Я отримав контузію, травму ноги, спини, гомілкостопу, колінний суглоб, осколки залишились у поперековому відділі, в тазу. Контузія. Дуже хороша контузія. На адреналіні треба вижити було. Виходив.
Викликати на допомогу евакуаційну бригаду було надто небезпечно. Тож тяжкопоранений силою волі змушував себе іти вперед. Це був єдиний спосіб вижити.
Ігор, позивний "Ацтек", боєць 5-ї Слобожанської бригади НГУ:
Стало смеркатись, темніти трошки, і почали, зміна позиції була, і я з побратимами-десантниками виходив. Мої побратими перев'язали мої... Я не знав, що дуже нога розірвана. На адреналіні дійшов, дійшли до евакуації, близько 10 км йшли. Тягнув ногу, спину, дуже хотілось вийти. Мені пощастило. Пощастило, тільки я вийшов, через деякий час повністю бліндаж накрили, вони спалили його повністю.
Півтора місяця в шпиталі. Згодом реабілітація в Латвії. Кілька осколків досі в тілі: у нозі й біля хребта. Та навіть після всього пережитого, каже, як буде треба, повернеться до Кліщіївки знову.
Усім, хто ще не у війську, "Ацтек" радить загартовуватися.
Ігор, позивний "Ацтек", боєць 5-ї Слобожанської бригади НГУ:
Бігайте, хлопці, бігайте, допоможе, загальна, не стільки як витривалість, сила духу виробляється, дуже важко йти, я все життя потроху бігаю, що таке пройти мені 7, 8, 10 км - це нічого, коли нас обстрілювали й газом травили трошки, легені забились. Було дуже тяжко йти, я просто хапав цей кисень, щоб вийти просто, думав, що не дойду, просто за того, що бігав, тренувався потихеньку, якось і вийшов.
А ще, переконаний, на війні треба мати холодну голову.
У Харкові на нього чекають дружина і донька. Ніхто не виїхав. Тож коли місто обстрілюють, "Ацтек" хвилюється. За два роки війни, каже, втомився. Та все ж таки на полі бою, треба виконувати своє завдання до кінця.
Мені здається, що все буде добре, рано чи пізно все буде добре, ми переможемо, може, не зараз, може, завтра, але переможемо 100%, 100% переможемо. Ми на своїй землі, ми праві, а вони - ні. І за це треба відповісти.
