Провела рік у полоні та втратила чоловіка на війні: історія матері трьох дітей [ Редагувати ]
А от яку тему рф та США поки що не зачіпають - обмін полоненими. Україна вже заявила, що готова до обміну за формулою "всіх на всіх". Втім, росія традиційно мовчить.
Наша наступна історія про військовослужбовицю та матір трьох дітей Інну Семеген. Жінка понад рік перебувала у ворожому полоні. Пройшла Оленівку, Донецьке СІЗО та колонію в Маріуполі. Росіяни забрали її з рідного дому, коли найменшій донці був лише місяць.
У неволі жінка дізналася про смерть чоловіка - військовослужбовця ЗСУ. Трималася лише заради доньок. Зараз Інна з дітьми проживає у Чернівцях. Історія відважної українки у матеріалі Ольги Лучек.
Це наш весільний альбом, це ми тут ще до війни. Це 19 рік, травень, ми ще були щасливі, все у нас було добре.
Інна Сeмеген підписала контракт із ЗСУ у 2016. Пригадує, як під час служби познайомилася з Валентином. Одразу зрозуміли - це кохання й побралися. На початку лютого 2022 року у їхній сім’ї народилася третя донечка. А вже за кілька тижнів почалася велика війна.
Інна Семеген, звільнена з полону, військовослужбовиця ЗСУ:
Він взяв маленьку дитину, це найменша наша донечка, потримав її на руках, ще носом до носика от так доторкнувся і все. Це була наша остання з ним зустріч.
Чоловік одразу пішов боронити країну, а вона з дітьми лишилася в селі поблизу Маріуполя. Невдовзі до їхньої хати увірвалися окупанти. Вони вже знали, що тут мешкають військовослужбовці ЗСУ.
Інна Семеген, звільнена з полону, військовослужбовиця ЗСУ:
19 березня 22 року до мене також завітали так названі співпрацівники поліції ДНР за наводкою моєї хрещеної матері, яка розповіла їм те, що я і мій чоловік ми снайпери батальйону "Азов".
Того дня її відвезли у Мангушський відділок поліції. Далі - Оленівка, Донецьке СІЗО та колонія в Маріуполі. Понад рік діти з бабусею жили в окупації і не знали, чи їхня мама жива.
Інна Семеген, звільнена з полону, військовослужбовиця ЗСУ:
Мама мені в Маріуполь відправила фото моєї дитини, я не розуміла, яка вона, світленька, темненька, на кого вона схожа, поруч зі мною сіли дві дівчини, обійняли мене і разом зі мною плакали, бо я вперше побачила свою дитину на фото.
Фізичні й моральні тортури тривали. 1-го березня 2023 року Інні принесли листи від мами. І тоді відчула найгостріший біль за всі дні у полоні.
Інна Семеген, звільнена з полону, військовослужбовиця ЗСУ:
У першому листі було написано, що з дітьми все добре, з нею все добре, а коли я відкрила другий лист, то вона написала, що загинув мій друг Сашко і нижче такий абзац був, і вона написала, що Валіка вже теж немає. Я дуже вдячна дівчатам, які були на той момент зі мною в полоні, вони мене підтримували, бо я не пам’ятаю себе, якби не підтримка, ні наша жіноча дружба, я, мабуть, з розуму би зійшла, ось і все.
Постійний біль, страх, приниження. У травні 2023-го жінка нарешті дізналася, що вона у списках на обмін.
Інна Семеген, звільнена з полону, військовослужбовиця ЗСУ:
Ми були в куртках і були в косинках, я одразу скинула з себе косинку, куртку, почала пригать. Я знала, що я йду додому.
Пригадує: чим ближче підходила до рідного дому, тим дужче тремтіли ноги, а серце просто виривалося з грудей.
Інна Семеген, звільнена з полону, військовослужбовиця ЗСУ:
Моя старша донька перша мене побачила і почала кричати "мама". Вибігла з хати боса, у футболці, в шортах, почала обіймати, плакати, потім вже вийшла моя мама, і потім я побачила свою найменшу доньку Владу. Вийшла з пляшкою молока, стала, на мене так дивиться, ми тут стоїмо у дворі плачемо.
Після звільнення Інна Семеген перебралася у Чернівецьку область. Тут намагається налагодити життя, виховує доньок. А ще підтримує тих, хто намагається розшукати рідних у полоні чи зниклих безвісти. Бо, як ніхто, знає, як це важливо - не втрачати віру.
Інна Семеген, звільнена з полону, військовослужбовиця ЗСУ:
Мрію про те, щоб скоріше закінчилася війна, мріємо, щоб нарешті був мир, щоб наші хлопці, дівчата, всі захисники повернулися живі додому.
