На Буковині вперше провели етносвято "Гердан – оберіг нації" [ Редагувати ]
На Буковині вперше провели етнографічне свято "Гердан – оберіг нації". Ця українська прикраса здавна вважалася надійним захистом. У часи Голодомору, воєн та радянського терору чимало виробів було викрадено. Тому учасники фестивалю переконані: нині, коли ворог знову намагається знищити все українське, важливо берегти нашу історію, культуру та звичаї. Більше про все у сюжеті.
Одна за одною ці яскраві бісеринки складаються у вишукану прикрасу.
Марія Манчуленко – майстриня художньої вишивки. Каже: гердани – це неповторні прикраси, які увібрали багатовікову історію, майстерність і душу українського народу.
Оскільки цей станочок маленький, це є у нас такий браслетик, хтось може носити як прикрасу, як оберіг, це залежно хто вибирає, який орнамент і для чого, чи символічний, ось може бути такий синьо-жовтий, чи просто якийсь буковинський український орнамент. Це вже за бажанням. Хто як хоче.
Гердани вважають потужний оберегом. Ця прикраса нібито захищає людину від будь-якого лиха. А кожен візерунок на ній - символічний: ромб - родючість і достаток, хрест – захист від злих сил, голуб - мир. Важливий і колір: червоний - любов та енергія, білий – чистота й духовність, чорний – зв’язок із землею. Такі вироби часто передавали у спадок, як сімейна реліквія.
Одарка Кучерява, голова громадської організації:
Первісно гердан був чоловічою прикрасою, називалася вона басма. Був такий гердан, як у мене, але він мав тут, посередині, дзеркальце. Насамперед наші прапращури, ясно, що хотіли себе прикрашати, але в кожному елементі одягу вони вкладали обереги. Так само гердан вважався обереговою прикрасою.
Якщо в давнину гердани плели вручну на нитках чи дроті, то у XX столітті з’явилися ткацькі верстати, які спростили процес створення складних орнаментів.
Одарка Кучерява, голова громадської організації:
Кожна людина, котра виготовлювала прикрасу оцю, вона вкладала свої позитивні думки. Вона робила його з певними знаками. Ось мій гердан зроблений на перемогу з тризубом, з нашими буковинськими орнаментами. Орнаменти можуть бути квіткові, рослинні, орнітоморфні.
Кожен гердан на етнофестивалі унікальний, з авторським почерком майстринь, зберігаючи традиції, вони нерідко експериментують із формами та кольорами.
Наталія Боднар, майстер художньої вишивки:
Ну, люблю я це. Ти маєш себе представити як українка. Не завжди ти будеш ходити у вишиванці, треба з собою носити. А гердан поклала — і вже ти знаєш, хто ти є.
Любов до всього українського Дарині прищеплювали з дитинства, тож у національному одязі дівчина почувається особливо.
Дарина, студентка Чернівецького професійного технічного училища №8:
У мене є вишита сукня. Я її одягаю на особливі події: на День вишиванки або на чиєсь весілля - щоб показати, що я ношу українські речі не просто так, що вони в мене просто є, а що я їх одягаю, тому що це мій одяг, моя нація, моє минуле.
Берегти своє та передавати наступним поколінням – нині обов’язок кожного з нас, переконані організатори етнофестивалю.
Іван Пілат, директор Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту:
Основний меседж цього свята - бережемо своє попри все. Наші традиції, наші звичаї - це наша історія, це наша національна гордість. І якщо ми це будемо пам’ятати, будемо берегти, то ми будемо великим народом, непереможним народом.
