Територія ризику. Королівство льоду. Частина третя [ Редагувати ]

Шлях до Королівства льоду досить непростий. Багатогодинні переліти, потім численні дні переходу на кораблі через протоку Дрейка в супроводі постійної нудоти та небезпеки піти на дно, до якого 5 кілометрів. Час від часу починаєш запитувати себе, чи варта того Антарктика? Але потім, трішки згодом, із появою на обрії першого айсберга, розумієш: складна подорож це лише сон. Коли потрапляєш в обійми шостогого континенту, неймовірна крижана краса причаровує тебе лише одним своїм подихом, немов у казці Снігова королева зачарувала Кая.

Споглядаючи на величезні льодовики, на бездонне полярне море, на неймовірні крижані печери, усвідомлюєш - ти гість в іншому вимірі. А коли дізнаєшся, що Антарктиду вивчено менше за світлий бік супутника землі - Місяця, чекаєш на щось неймовірне, чекаєш якихось зовсім інших форм життя на цій маленькій планеті Королівства льоду. І треба ж такому статися: ми їх зустріли.

Але ця неймовірна історія очікувала на нас пізніше. На цьому етапі всі були схвильовані появою станційних антен. Ще півгодини - і ми прибудемо на таку жадану нами українську станцію "Академік Вернадський". Що вона собою являє? Яке там життя? Як проминула зимівля десятої експедиції? Нарешті, що незвичайного з нами буде під час блукання в зоні вічної мерзлоти?

Складно знайти інше місце на земній кулі, настільки віддалене й тяжкодоступне, незвичайне й таке непридатне для життя людини. Узимку в Антарктиді морози сягають мінус вісімдесяти дев`ятьох. Умови навряд чи придатні для життя. Однак люди все ж знаходять можливості жити і здійснювати дослідження у вічній мерзлоті. Де ж межа людських можливостей? Відповісти на це запитання нам сьогодні допоможуть Володимир Бахмутов, геофізик, доктор геологічних наук (саме він першим піднімав український прапор на станції Академік Вернадський) та Микола Старинець - людина, яка не мислить себе без гострих відчуттів, безліч разів він зимував на станції й здійснив екстремальний похід на гумовому човні через полярне море.

Антарктида є одним з найкращих і найнезвіданіших місць на нашій планеті. Протягом понад двох сторіч Білий Континент вражав науковців та авантюристів своєю неперевершеною природною красою. У цей час ця земля відкрила свої двері для світових мандрівників, які назавжди залишаються загіпнотизованими її унікальною живою природою, величними айсбергами та чудовими небаченими краєвидами. Південне літо, з листопада по березень, з його нескінченним денним світлом дає дослідникам насолодитися подиву гідною подорожжю. Середня температура в цей час від -15 С до 0 градусів.

Проте кожен крок відслідковується якоюсь невидимою силою - зволікання тут карається смертю. Знали про це й наші екстремали-зимівники. Проте все ж наукова доцільність змусила здійснити одну з найнебезпечніших подорожей за останні роки. Не жарт - на гумовому човні плисти через відкриті місцини океану, знаючи, що погода в Антарктиці змінюється кожні півгодини, пройти крижані пустелі, нарешті, просто небезпечно вирушати на маленькому засобові у 160-ти кілометрову подорож. Було у водному поході все - і вітер, і сніг, і хуртовина, і сонце. А на зворотному шляхові потрапили у шестибальний шторм. Але все ж талан був на боці наших полярників. Величезним хвилям, приправленим уламками криги не вдалося навічно поховати українських учених. Результат походу дав багато інформації для роздумів. Передусім стало зрозуміло - якщо, боронь Боже, щось станеться на станції, завжди можна сподіватися на допомогу. По-друге, науковці відкрили досить цікаві місця для наукових досліджень у галузі геології та біології.

Проходячи повз величні гори та хребти, повз плавучі льоди з тюленями, гігантські льодовики та час від часу заглядаючи в охоплені блиском очі науковців, не можеш не подумати про промисел Божий. Адже, як так сталося, що англійська станція "Фарадей" стала українською "Академік Вернадський". Напевне ж претендентів на неї було безліч? Проте цьому сприяла велика обізнаність українських вчених у "справах льодових". Річ у тім, що за часів СРСР більш як половина Арктичних та Антарктичних експедицій складалася з українців. Та після розпаду Союзу, Росія оголосила себе правонаступницею всього майна, зокрема й полярних станцій. Українські лицарі науки ризикували залишитися без величезного та надцікавого шматка роботи. Росія не зважила на заслуги українських сівачів наукової ниви та пожалкувала віддати бодай одну наукову станцію, придатну для зимівлі. Хоча й понині на шостому континенті покидано велику кількість законсервованих будівель, що поступово гинуть - бо не потрібні російським збирачам знань. Та провидіння все ж не залишИло наших трудяг-академіків без уваги. Подарунок раптом прийшов із зовсім неочікуваного боку. Як тоді казали - ворожого заходу. Європейці не знехтували безліччю наукових праць, сенсаційними відкриттями, важливими світовими досягненнями, нарешті неймовірним бажанням українців розвивати науку про Антарктиду і це остаточно переконало англійців передати нашій країні станцію "Фарадей".

Насправді, вражень від континенту вистачає. Тому що немає іншого місця у світі, настільки ж дивного, як Антарктика.

Антарктида майже повністю вкрита кригою. Загальна площа її - приблизно 14 млн кв. км. Гори становлять основну частину континенту, що робить його найвищим поміж сімома континентами планети. Крім того, Антарктида - це також най вітряніша, най холодніша й найнезалюдненіша частина Землі. Крижаний панцир, що закриває її практично повністю, є найбільшим запасом прісної води у світі, і містить приблизно 90 відсотків обсягу всесвітнього льоду та 68 відсотків "світової води".

Обшири справді величезні. Проте використовувати їх людині вкрай небезпечно. З однієї досить простої причини - льоди ще зовсім не вивчили. Точніше - їхній мікробіологічний склад. Адже крига утворювалася протягом кількох мільйонів років, і невідомо, які віруси законсервовано, наприклад, у льодовій бурульці. Може так статися, а - найпевніше - так і станеться, що, коли вірус потрапить до організму людини, проти нього не знайдеться імунітету. Тоді на людство чекає небачена досі катастрофа. Тому нам категорично заборонили смоктати ці "льодяники".

До речі, побувавши на російській станції "Белінсгаузен", зимівники поділилися з нами тривогою стосовно до своїх колег зі станції "Восток". Цієї зими не відбулася перезміна. Кажуть, що через погоду туди неможливо потрапити. Проте існує зовсім інша, імовірніша та страшніша версія.

Кажуть, російських зимівників не змінили через те, що вони стали жертвами невідомої бактерії. Скільки триватиме такий карантин - невідомо.

Особливо вигадувати, що ж можуть дістати з льодовикового озера вчені, не потрібно. Варто лише звернути увагу на дослідження, що їх проводять на українській станції "Академік Вернадський". Ми вже порівнювали Антарктиду зі світом з іншого виміру. Разом з такими думками приходили й зовсім несподівані: а раптом ми зустрінемо на шостому континенті щось незвичайне, потойбічне? Неймовірно та неможливо? Ні, насправді ця зустріч відбулася, й геть невдовзі. На скелях біля станції доктор технічних і кандидат біологічних наук Олександр Таширев виявив мікроорганізми, яких немає ніде у світі. Вони існують лише в Антарктиді. Що ж особливого в цих мікроскопічних біологічних істотах? Виявилося - багато чого.

Найцікавіше те, що до сьогодні вважали, ніби Антарктида абсолютно стерильна. Інакше кажучи, найменше забруднення шостого континенту здатне призвести до катастрофи. Проте українці перевернули світову науку догори дригом. І ось чому. Мікроорганізми, знайдені на скелях шостого континенту біля станції, виявилися дуже стійкими до радіоактивного забруднення. Вони також легко можуть знищити важкі метали. Наприклад, якщо в Україні забруднення важкими радіоактивними металами в землі перевищуватиме норму в семеро разів, то все живе, навіть бактерії - одразу загинуть. Але Антарктичним мікроорганізмам для цього навіть замало перевищення норми, увага, в 4000 разів! Через це вони вже зажили своєї другої назви - екстремофіли - ті, що полюбляють екстремальні умови. Це найостанніша світова сенсація, яка належить українському науковцеві.

Якщо держава не відвернеться від нього, то матиме унікальну нагоду позбавити своїх громадян багатьох бід. Так, за допомогою цих мікроорганізмів можна повністю очистити Чорнобильську зону від радіоактивних та важких металів і знову зробити її придатною до життя. Нині в зоні відчуження проживають усього 170 душ. Використовуючи антарктичних мікробів, ми можемо споживати кришталево чисту воду, та й очисні споруди не завдаватимуть жодного клопоту природі. До того ж, Україна матиме нагоду відкрити нову галузь промисловості - біоекологічну. Зважаючи на стурбованість світової спільноти стосовно маштабів забруднень нашої планети, галузь може принести небачені дивіденди. Це відкриття без перебільшення може врятувати світ від екологічної загибелі.

Але все це, як то кажуть, прикладна специфіка мікробіології. Постає інше запитання - звідки взялися в Антарктиді бактерії, що ніде більше не існують? Звідки така любов маленьких форм життя до радіації та смертельних металів? Невже ці загадкові істоти могли потрапити на нашу планету з інших світів? Відповіді немає й досі... Так само як і на те, що чекає на людство в разі завершення свердління до підлідного озера "Восток"? Якого джина випустять російські вчені з пляшки?

Коли читаєш звіти зимівників, неможливо не жахнутися. Кожна літера наукової праці вкрита неймовірною кількістю поту, адреналіну, і часто кров'ю. Що ж змушує людей іти на небезпечні для життя вчинки? Хіба їх не чекають на іншому боці планети рідні? Усі, хто потрапляє в обійми льодового континенту, стають справжнім заручниками на весь термін перебування. І є досить значні шанси на те, що людина повернеться додому живою та нескаліченою. Але на бунтівників, які не хочуть прийняти мовчазних, проте суворих умов Антарктиди, чекає загибель.

Щоб успішно протистояти природі, зимівники побудували на небезпечних ділянках кілька притулків. У разі поганої погоди, там можна пересидіти кілька днів. У ящиках містяться харчі, паливо й теплий одяг. Під час одного з походів углиб континенту нам також довелося ховатися від бурану та відігріватися гарячим чаєм, приготовленим на примусі.

Околиці станції "Академік Вернадський" усіяно залізними хрестами. Вони занадто сильно впадають у вічі. Це навіть не могили, а просто пам'ятні знаки. Адже всі, хто загинув в Антарктиді - безвісти зниклі. Історію колишньої станції "Фарадей" затьмарено кількома трагічними фактами. Однієї соняшної зимної днини троє англійських зимівників вийшли на лижах зі станції і попрямували до острова Пітерман, на якому розкинулася колонія пінгвінів. Маршрут пролягав через океанську затоку по товстому шарові криги. Попрацювавши до обіду, зимівники помітили, що погода різко змінюється. Вирішили терміново вертатися на станцію. На півдорозі їх застав буран неймовірної сили. Океанічні хвилі розламали крижане покривало, по якому прямували англійці, і віднесли їх у відкритий океан. На станцію вони вже ніколи не повернулися.

Через кілька років інша група англійських зимівників вийшла на антарктичний півострів на льодовику. За лічені дні радіостанцією від них надійшло повідомлення - всі живі і здорові, повертаємося на "Фарадей". Відтоді їх не бачив ніхто.

Ще один випадок - настільки ж трагічний, як і загадковий. У вересні 1948-го станція "Фарадей" не вийшла на зв'язок із Лондоном. Велика Британія терміново організувала пошукову експедицію. Корабель з рятувальниками прибув за два тижні. На них чекала катастрофа. На місці, де раніше була станція не було нічого. Лише подрібнені уламки. Люди зникли безвісти. Згідно з даними, у вересні не було ані буранів, ані штормів, ані землетрусів. Що ж зруйнувало "Фарадей"? Де поділися зимівники? Цю таємницю, напевно, вже не розгадають ніколи. Кажуть, таємничі зникнення в Антарктиді якимось чином пов'язано з льодовими печерами. Саме така є неподалік нашої станції.

Крижаному лабіринтові вже понад 20 000 років, і туди не кожному вдається потрапити. Там не раз бачили всілякі загадкові сяйва та непояснені досі видовища. Чи не має це зв'язку з загадковими обставинами загибелі "Фарадея"? Ми спробуємо взяти штурмом крижані скелі і пояснити вам природу цих явищ. Про небезпечну подорож, коли все буде гаразд, ви дізнаєтеся вже наступної неділі в заключній серії найекстремальнішого проекту "Інтеру" "Територія ризику. Королівство льоду".