Заради Гробу Господнього [ Редагувати ]
Майже сiмсот рокiв тому у вогнi iнквiзицiї живим було спалено останнього Великого магiстра ордену тамплiєрiв. Передсмертним словом сiмдесятирiчний Жак де Молє, старий хрестоносець прокляв своїх катiв. Його пророцтво невдовзi збулося. Не минуло i мiсяця, як вмирає Папа Римський Климент П'ятий. Ще через мiсяць канцлер Францiї Гiйом де Ногаре. А пiсля нього смерть забирає життя короля Фiлiпа Четвертого. Такий сумний пiдсумок знищення наймогутнiшої в Європi органiзацiї. Зi смертю останнього великого гросмейстера здавалося б, хрестоносцi зникнуть зi сторiнок iсторiї. Проте орден не припиняв свого iснування.
Орденськi органiзацiї, що iснують пiд рiзними назвами i понинi зацiкавленi в збiльшеннi списку країн, на якi поширюється їхня експансiя. Пiд будь-яким приводом вони намагаються впливати на держави, де мають свої прихованi iнтереси.
Запрограмована багато столiть тому мета - протистояння двох бiполярних культур Сходу та Заходу зараз набула справдi всесвiтнього масштабу.
Так вже було. I не одному поколiнню про це вiдомо. Адже керувати свiтом зможе той, хто створить найдосконалiшу органiзацiю, що буде дiяти поза полiтичними системами та не знатиме кордонiв. Фiлiї подiбної структури стануть державами в інших державах.
Колись Орден Хрестоносцiв, що був специфiчною вiйськово-релiгiйною органiзацiєю, здобув свої незлiченнi скарби в численних кривавих походах, а його спадкоємцi й нинi є кредиторами багатьох монархiв й правителiв. Адже середньовiчний Орден - праотець органiзацiї, що i досi керує свiтом.
На Сходi нiщо не забувається та нiщо не вiдкидається. Конфлiкти не зникають - вони з плином часу трансформуються. Найдавнiший та найнебезпечнiший з конфлiктiв - це конфлiкт мiж Заходом та Сходом.
Середньовiччя в Європi - пiк християнства, його молодiсть i вершина агресивностi як органiзованої структури. Пiдступнi папи, жорстокi iмператори, нескiнченнi iнтриги, незлiченi безглуздi бiйнi, замiшанi на кривавому ентузiазмi неписьменних мас. За свiченням iсторикiв, Європа нагадувала божевiльний дiм. Здавалося, християнство не зупиниться, поки не "ощасливить" своєю "благою звiсткою" весь свiт. Араби вiдступають. Монголiв зупинено. Турки ще надто далеко i реальної загрози не становлять. Пiк кривавої епохи вiдзначився саме Хрестовими походами.
Починалося все надто стрiмко. Взагалi-то часи були цiкавi. Вiдбувалася змiна поколiнь, як, до речi, й зараз, тому скрiзь вiдчувалася деяка лиховiсна веселiсть, сумiш авантюризму й агресiї, що могло призвести до непередбачуваних наслiдкiв. Вiдкрите зiткнення могло статися у будь-який час.
Попри обiтницю бiдностi, хрестоносцi накопичували величезнi багатства. Орден Храмовникiв перетворився на впливову органiзацiю мiжнародного значення. В 12-му столiттi хрестоносцi є крупними землевласниками Європи. Ще за часiв третього хрестового походу англiйський король Рiчард Левове Серце, який гостро вiдчував потребу в грошах, продав Лицарям Храму захоплений ним у Вiзантiї острiв Кiпр за сто тисяч золотих безантiв.
Сирiя була однiєю з перших країн, яку хрестоносцi взяли пiд "свою опiку". Вона стала їхнiм останнiм оплотом на Близькому Сходi. На пiвнiчному заходi Сирiї й дотепер живуть тi, кого досить важко вирiзнити за релiгiйною ознакою. Їхнє серце належить наполовину християнству, наполовину iсламу. Ця дивовижна сумiш тут, на Близькому Сходi, може бути досить вибухонебезпечною. До сьогоднi залишається загадкою - як цi люди вижили i не розчинилися серед християн, або мусульман за сотнi рокiв лихолiть. Навiть їхнi розповiдi не давали вичерпної iнформацiї тим, хто цiкавився дивовижною iсторiєю їхньої появи. Оскiльки вони успадкували таємницю поведiнки, таємницю життя i таємницю могутностi своїх предкiв.
Афiф Бахнассi, професор iсторiї Дамаського унiверситету: "Ми тут у Сирiї називаємо хрестоносцiв iноземцями. Вони прийшли у країну, захопивши дорогою Константинополь та частину Вiзантiї. Як це не дивно, але ми констатуємо i той факт, що вони були причиною знищення багатьох тисяч християн, що жили тут. З часом в узбережнiй частинi Сирiї iноземцi почали будувати фортецi. Цi укрiпленi пункти вони зводили не лише з метою захисту, але й для того, аби мати змогу пiдтримувати автономну владу, владу iноземцiв, владу хрестоносцiв. Час вiд часу, звiсно, виникали непорозумiння мiж тими, хто обороняв фортецi, та тими, хто їх так би мовити обслуговував. Найчастiше це були мiсцевi жителi, якi мешкали поруч".
Молодiсть - всеперемагаючий стан кожної людини. Iнтелектуально i фiзично здорова молода людина може досягти будь-якої мети, звичайно, за певних умов та пiдтримки. Прикладом можуть бути першi хрестоносцi. Як це не дивно, але у своїх дiях вони фактично не керувалися моральними принципами.
Замок Крак-де-Шевалье - один з останнiх оплотiв хрестоносцiв Сирiї. Це не лише пам'ятка середньовiччя, але й добре укрiплена фортеця. Вона немов своєрiдний банк, де може зберiгатися частина скарбiв Ордену. Багато шукачiв досi бажають привласнити їх.
Фортеця з бiлого каменю "Крак-де-Шевальє" або Замок Лицарiв був найвiдомiшою спорудою хрестоносцiв Середньовiччя. Пiд час хрестових походiв його обороняли Лицарi Госпітальєри. Доволi драматична i незвичайна iсторiя його захоплення. Адже захисники фортецi не билися на смерть.
Орден Хрестоносцiв був велечезним фiнансовим iнститутом. У другiй половинi 13-го столiття щорiчний прибуток цiєї органiзацiї сягає п'ятдесяти мiльйонiв франкiв. А пiдрахувати, наскiльки збiльшилася ця сума завдяки рiчним вiдсоткам за 700 рокiв просто неможливо. Правдами й неправдами зосередивши в своїх руках колосальнi багатства, Лицарi Храму зайнялися банкiвською справою. Наприклад, почали давати грошi в борг пiд вiдсотки. Фiлiї ордена, що були розташованi по всiй Європi, кредитували купцiв, якi поступово ставали залежними вiд тамплiєрiв. Таким чином, "бiднi лицарi Христовi" стали найбiльшими лихварями свого часу. Крiм того, фортецi та територiї, що належали Ордену, поступово перетворилися на першi оффшорнi зони на Близькому Сходi.
Афiф Бахнассi, професор iсторiї Дамаського унiверситету: "Свої фортецi хрестоносцi будували переважно на узбережжi Середземномор'я. Можливо, вони розраховували захопити усю Сирiю, але поки не робили цього. Тамплiєрам стратегiчно не вигiдно було вiддалятися вiд портiв, якi вони контролювали. До того ж, вони боялися мiсцевого населення, що протистояло загарбникам. Перше мiсто, яке захопили хрестоносцi - Харран. Тепер це територiя сучасної Туреччини. Вони намагалися оволодiти великими мiстами Сирiї: Дамаском та Алеппо. Проте, всi спроби були марними".
Зазвичай, замки будували на висотах, що мало велике стратегiчне значення. Наприклад, це дозволяло контролювати територiю в радiусi кiлькох кiлометрiв. А завдяки складнiй системi фортiв, в лiченi хвилини вартовi оповiщати околишнi замки про напад ворогу. Робили це за допомогою сигнальних вогнiв. Наприклад, Крак-де-Шевальє, арабський iсторик, в своїх описах порiвнював з орлиним гнiздом. На висотi 750 метрiв над рiвнем моря добре було видно дорогу на Трiполi - один з найбагатших i найважливiших портiв того часу.
Скарби, якi до сьогоднi ще не знайдено, надiйно прихованi в таємних схованках лицарських замкiв. Вони все частiше стають об'єктами прискiпливого пошуку археологiв та їхнiх конкурентiв "чорних археологів". За однiєю з старих легенд, якщо доторкнутися до знайдених скарбiв, не обов'язково володiти ними, у того, хто знайшов їх, з'являється можливiсть осягнути всесвiтню могутность ордену хрестоносцiв.
За легендою, той, хто стереже скарбницi Замка Лицарiв володiє "золотим хрестом тамплiєрiв". Це своєрiдний ключ до таємницi скарбiв могутнього Ордена. Але Жадiбнi лицарi вбили хранителя в 1271-м, коли доля хрестоносцiв у Сирiї була фактично вирiшена. Вiдтодi щороку в день загибелi, коли правовiрнi вже вiдпочивають, стражник обходить свої володiння. I той, хто зможе доторкнутися до золотого хреста тамплiєрiв, розгадає таємницю скарбiв хрестоносцiв.
Про багатства Сходу в Європi знали не з чуток. Дотепер, легенди про майже казковi скарби пiдiгрiваються розповiдями наших спiввiтчизникiв, якi бували на Близькому Сходi. Тут досi пам'ятають про хрестовi навали на Святу Землю. Європейськi воїни Христа, якi об'єдналися в Ордени, керувалися простим принципом: хто хоче дiяти, той шукає привiд, а не причину. Привiд Хрестового Походу на Святу Землю, багату незлiченними скарбами, знайшли швидко: звiльнення вiд невiрних "Гробу Господнього" у Єрусалимi.
Афiф Бахнассi, професор iсторiї Дамаського унiверситету "Хочу сказати, що iноземцi, якi прийшли в Сирiю, багато разiв намагалися захопити "Свiтло Сходу". Так ми називаємо Дамаск. Хрестоносцi неодноразово брали мiсто в облогу. Але захисникам вдалося вiдстояти мiсто. Нур-ед-Дiн, в тi часи правитель Дамаска, пророкував, що той, хто захопить силою велике мiсто, матиме великi проблеми. Можливо через це, а ймовiрнiше, тому, що хрестоносцi справдi боялися заходити вглиб країни, їм так i не вдалося оволодiти столицею.
Як i в глибокому середньовiччi, так i зараз будь-яку легенду, красивий мiф можна легко видати за дiйснiсть. Це використовують i досi. Свого часу подiбним способом скористалися i Тамплiєри, грiзнi лицарi Ордена Храму Христа, якi були наймогутнiшою вiйськово-релiгiйною органiзацiєю Старого Свiту.
У 12-му столiттi пануюче становище серед християнських країн посiдають Лицарi Церкви - Тамплiєри. Тампль - французькою "храм". Бiля святинi Гробу Господнього розташовувався головна база ордену в Єрусалимi.
Це була не лише одна з наймогутнiших органiзацiй лицарiв церкви, що без остраху вмирали за Iсуса та святиню. Це був своєрiдний мiстичний iнститут, пов'язаний з темними iнтригами та свiтовими таємницями. Хрестоносцi до цього часу вважаються володарями знань, що виходять за межi християнських догм. Тамплiєри контролювали багато областей i провiнцiй в усiх куточках Європи. Вони стали своєрiдною державою в державi. Орден таїв у собi могутню цементуючу силу. Завдяки їй та певнiй iдеї, тамплiєри сподiвалися об'єднати європейськi нацiї, а пiзнiше - i всi народи землi. Але двiстi рокiв панування хрестоносцiв на Близькому Сходi не загасили багаття конфлiкту мiж Сходом та Заходом.
Сирiя, як нi одна iнша мусульманська країна, вiдчула на собi вплив Заходу. Проте, її нинiшня столицi Дамаск якимось дивом уникнула такого впливу. Для того, аби краще сприймати Сход, потрiбно поновити в пам'ятi деякi iсторичнi подiї.
Замок, який виглядає так, начебто на його стiнах дотепер несуть дозор лицарi-хрестоносцi, стоїть на схилах лiванських гiр. У серединi фортецi, за подвiйними стiнами з високими вежами й ровом, вибитим у скелi, розташувалися житловi будiвлi, казарми, палата Великого Магiстра, готична базiлiка, млин, пекарня, маслоробня, комори для зерна, стайнi. У фортецю проклали акведук, яким постiйно надходила питна вода. Жодну з фортець хрестоносцi не здали без бою. Проте "Крак-де-Шевальє" за майже сто тридцять рокiв витримав дванадцять облог, i тiльки тисячу двісті сімдесят першого року фортецю було здано.
Афiф Бахнассi, професор iсторiї Дамаського унiверситету: "Вперше цей Замок хрестоносцi захопили у тисячу дев'яносто дев'ятому році. Тодi вони ще вирiшували, як i коли штурмувати Єрусалим. Настiльки важливе стратегiчне мiсце не могло не привернути уваги прагматичних лицарiв. Пiднявши над фортецєю прапор з бiлим восьмикiнцевим хрестом, одним з символiв Ордену, ченцi-лицарi стали до роботи з облаштування замку. Мусульмани не один раз намагалися вiдвоювати "Фортецю на пагорбi" у лицарiв, але всі спроби були марними. За понад сто рокIв володiння фортецею хрестоносцi вiдбили безлiч атак.
Протягом п'яти рокiв у замку лицарiв, що перетворився на велику та могутню споруду, могли пережити облогу двi тисячi чоловiк. Про захищенiсть фортецi говорить iще один факт. Твердиня пала останньою, вже пiсля того, як на Святiй Землi практично не залишилося хрестоносцiв.
Саме на цьому мiсцi знаходився стiл. Круг нього сидiли лицарi. Де зараз приймаються найважливiшi рiшення, якi впливають на долю свiту - не вiдомо. Але ми знаємо, що рiшення важливi для долi Середньовiччя вирiшувалася саме тут.
Араби знали, що увiйти в замок Крак-де-Шевальє через браму - великий ризик. Навiть якби вони їх протаранили, то все одно не потрапили б всередину фортецi, адже для цьоого необхiдно було пройти лабiринт дуже вузьких проходiв. А тому араби напали з пiвдня, пiдiрвавши велику вежу в пiвденно-захiдному кутi. Це дозволило їм захопити пiвденну частину фортецi. За iншими вiдомостями, нападники вдалися до вiйськових хитрощiв. Араби послали поштового голуба, що мав при собi послання великого магiстра хрестоносцiв, який наказував гарнiзону здатися. Захисники одразу зрозумiли, що це обман. Їх було набагато бiльше, нiж супротивникiв, проте хрестоносцi пiдкорилися наказу i здали арабам замок.
Афiф Бахнассi, професор iсторiї Дамаського унiверситету: "За iншою версiєю, яку передають з поколiння в поколiння, нащадки воїнiв армiї султана переодяглись християнськими священиками i прибули до стiн замку з благаннями захистити їх вiд переслiдування воїнами-мусульманами. А коли легковiрнi лицарi вiдкрили ворота "побратимам за вiрою", тi вихопили з-пiд ряс шаблi. Крак-де-Шевальє було захоплено, але всiм лицарям, якi залишилися живими, дарували життя. Пiсля навали монголiв фортеця майже занепала, а в перiод османського панування там, як i в iнших забутих замках, оселилися мiсцевi жителi.
Здавалося б, для звичайних читачiв iсторiї хрестоносцi зникли давно. Проте для найуважнiших, тих, хто намагався читати мiж рiдками - все стає зрозумiлим. Виявляється, нiкуди вони не зникали. Ордени зовсiм не припиняли свого iснування, вони столiттями накопичували свою силу, а зараз немов чогось вичiкують. Актуальнiсть iдеї хрестових походiв, тобто будь-якої вiйськово-полiтичної експансiї завжди пiдiгрiвалася певними колами, а тому для звичайних людей вона здавалася найпрозаїчнiшою справою. Як i дев'ятсот рокiв тому захiдному свiту потрiбно було протистояти стрiмкому натиску мусульман. Економiчним стимулом походiв був свiт необмежених можливостей, яким бачився, бачиться i, можливо, бачитиметься багатьом Близький Схiд. Новi землi, величезнi доходи, а головне - могутнiсть i престиж. Як i ранiше, така нагорода за звiльнення Святої Землi. Оскiльки всi хрестовi походи були оточенi ореолом романтики i величi, лицарського духу й вiдваги, в них були задiянi всi соцiальнi прошарки захiдноєвропейського суспiльства. Проте люди, що приймали обiтницю хрестоносця, мали з цього приводу свою думку. Для одних це - можливiсть збагатитися, iнших жене невгамовна спрага пригод, третiх - спонукали виключно релiгiйнi почуття. Але хрестияни, якi були впевненi у правотi своєї справи, так i не змогли звiльнити Святу Землю. Хрестовi походи призвели лише до того, що мусульмани стали безперечними володарями Палестини i Сирiї.
Афiф Бахнассi, професор iсторiї Дамаського унiверситету: "Весь цивiлiзований свiт знає - аби домогтися такого авторитету, хрестоносцi часом безсоромно зловживали своєю владою i спрамовували розвиток подiй у потрiбне їм русло. З одного боку вони були впевненi у своїй правотi i змогли переконати в цьому iнших. З iншого - були зухвалими i лицемiрними. Iсторiя свiдчить, що майже на всiх полiтичних рiвнях хрестоносцi виступали як третейськi суддi, i їхнiй авторитет визнавали навiть керiвники країн. Хоча спочатку головною метою дiяльностi тамплiєрiв була турбота про охорону прочан у Святiй Землi".
Створений майже одразу пiсля першого хрестового походу Орден мав розширити володiння хрестоносцiв у Палестинi i Сирiї. Воїни Христа були найбiльш органiзованою вiйськово-полiтичною силою єрусалимського королiвства. Коли мова заходила про збагачення, "чистi i свiтлi душею" тамплiєри йшли на зрадництво Христових iнтересiв навiть не замислюючись. Приклад - облога Дамаска пiд час другого хрестового походу. За свiдченням iсторикiв, люди, якi перебували у мiстi, просто пiдкупили лицарiв Храму. Через це, певною мiрою, провалився добре продуманий i пiдготовлений хрестоносцями план захоплення мiста.
Афiф Бахнассi, професор iсторiї Дамаського унiверситету: "Нiяка iнша сила не могла зрiвнятися з могутнiстю Ордена. Навiть араби, з якими час вiд часу пiдтримувалися тiснi дiловi стосунки, набагато бiльше поважали тамплiєрiв, нiж iнших європейцiв. Я знаю, що лицарi нiколи не платили податкiв. У багатьох європейських країнах десята частина доходiв церкви належала саме їм. До того ж, тамплiєри мали право безмитно завозити з Близького Сходу майно Ордену i товари. Така прихильнiсть до бiдних лицарiв вiри в рештi решт призвела до катастрофiчних наслiдкiв".
Два столiття влади хрестоносцiв на Сходi не минули непомiченими. Багатства не врятували їхньої могутньої держави вiд краху. На початку 14-го столiття король Францiї Фiлiп Четвертий прибирає до рук рухоме i нерухоме майно тамплiєрiв, звинувативши їх у єресi. I хоча фактично органiзацiю було лiквiдовано, пророцтва останнього Великого магiстра ордену тамплiєрiв Жака де Молє збулися. Колесо iсторiї час вiд часу обертається i подiї повторюються. Конфлiкт Сходу та Заходу не вичерпано.
Iсторiя хрестових походiв кардинально змiнює ментальнiсть європейцiв, одночасно в кращу i гiршу сторону. Саме з походами завершуюється певний промiжок iсторiї. Середньовiччя як перiод єдиної Європи, коли не розрiзнялися нацiї - якщо не в полiтичному, то, принаймнi, у духовному i культурному планi. Таким чином, якщо де i треба шукати джерела нашої полiтичної, економiчної та й загальної культури, то аж нiяк не в античностi, не у ранньому середньовiччi i не в перiодi Ренесансу. А саме тут, в iсторiї хрестоносцiв Близького Сходу. Там, де iснував принципово iнший уклад життя, де ще можна було знайти новi способи ведення господарства, полiтики, самого духовного життя. У 13-му сторiччi вiдбулося народження доленосної iдеї звертання язичникiв по допомогу не до меча, а до слова.