Партія Бога [ Редагувати ]
Четвер 18 квiтня 1996 року в пiвденному лiванському мiстi Тiрi був надто спекотним. Давався в знаки пiвденно-схiдний вiтер "хамсин", що несе iз собою жар пустелi. Ранок у Тiрi, як в iнших мiстах країни, починався з протяжного крику муедзина, який наполегливо скликає мусульман на молитву. Вулицi оживають швидко. Їздять машини. Кричать продавцi хлiба, фруктiв та овочiв. З трiском проносяться мотоциклiсти. Шоста година ранку. На вулицях вже повнiсiнько людей, що поспiшають у своїх справах. 37-рiчний Хейдар Хайюла, батько трьох дiтей, за день до трагедiї не навiть мiг уявити, що цей спекотний четвер увiйде в iсторiю країни як "жах за межею людського розумiння".
Хейдар Хайюла, мешканець міста Тiр: "Те, що сталося в Кана - велика трагедiя. Тут, на оонiвськiй базi ховалося багато людей. Вони прагнули мира, а не вiйни. Але їм не судилося вижити. Бiльше ста, переважно жiнки та дiти, загинули. Я не знаю, чому це сталося. Запитайте про це у людей на вулицях. Адже проблеми, якщо вони виникають, потрiбно вирiшувати миром".
Сучасний Лiван - невеличка за розміром країна, що входить до золотого трикутника невирiшених великих близькосхiдних проблем. Ще не так давно у Лiванi, наче у м'ясорубцi, перемолювалися людськi долi. Проте мешканцi країни впевненi, що i зараз саме тут б'ється економiчний та полiтичний пульс Близького Сходу. Загалом, Лiван нагадує iскру, що може розгорiтися при першому ж подувi вiтру мiжконфесiйних конфлiктiв. Столиця - Бейрут. Для когось воно довiчно символiзуватиме червоне яблуко невгамовного розбрату. Мiсто надiй, що нiколи не збуваються. Якщо уважно прислухатись до розмов, що ведуться арабською, ще можна почути розповiдi про жахливу ганебну п'ятнадцятирiчну братовбивчу вiйну. Для самих же мешканцiв Бейрута їхнє рiдне мiсто стало символом довготривалого перемир'я. Вони мають звичайнi людські мрiї i сподiваються, що доля їхнiх дiтей буде кращою. Лiван i тепер називають Європою арабського свiту. Це особлива країна, що змогла синтезувати у собi двi культури - схiдну та захiдну.
25 рокiв тому вiдомий громадський дiяч, духовний та полiтичний лiдер лiванських шиїтiв шейх Муса аль-Садр на запрошення лiвiйського президента Муамара Каддафi виїхав у Трiполi. Вiдвiдуючи рiзнi країни, аль-Садр прагнув розповiсти свiтовi правду про те, що вiдбувається в Лiванi. Бiльше iмам нiколи не повернувся у рiдну країну. Подробицi цього таємничого зникнення дотепер залишаються загадкою.
Мага Абухалiр, завуч школи iмені Муси аль-Садра для дiтей-сирiт міста Тiр: "Досi нiхто не скаже Вам переконливо, живий ще Муса аль-Садр чи мертвий. Ми подавали позови у рiзнi мiжнароднi органiзацiї, але вичерпних вiдповiдей так i не отримали. Шейх аль-Садр не просто духовний символ народу, його iдеї живi, його дiяння, задуми i зараз є актуальними для лiванського народу. Тому ми не сидимо склавши руки i чекаємо повернення нашого духовного лiдера - ми робимо свою роботу".
Одна з головних особливостей Лiвану, що вирiзняє його серед iнших арабських країн, де пануючою релiгiєю є iслам - це його релiгiйне рiзноманiття. У країнi налiчується 18 рiзних конфесiй, що представляють двi з найвiдомiших релiгiйних системи: християнство та iслам. У Лiванi мусульмани й християни живуть окремо. В Бейруті вулиці розділені червоною або, як її тут називають, гарячою лiнiєю. У Захiдному Бейруті мешкають мусульмани, у Схiдному - християни. Сьогоднi в Лiванi ще живі тi, хто ще кiлька років тому були непримиренними ворогами. Брали участь у знищеннi цiлих сiмей. Тепер вони iнодi зустрiчаються на вулицях, спокiйно дивляться один одному у вiчi, навiть вiтаються, немов нiчого не було... та йдуть далi у своїх справах.
Мага Абухалiр, завуч школи iмені Муси аль-Садра для дiтей-сирiт міста Тiр: "Громадянська вiйна роз'єднала людей. До 1975 року в нас у Лiванi всi жили разом - i християни, i мусульмани. Тепер всi окремо. Сподiваюся, що в майбутньому все буде як ранiше. Адже iмам Аль-Садр мрiяв створити високоцивiлiзоване суспiльство, яке буде мислити прогресивно, жити у мирi та злагодi".
Пiсля завершення громадянської вiйни, припинення жорстоких кривавих вуличних боїв, безглуздої рiзанини, мусульмани не живуть проруч iз християнами. I навпаки. Проте, спокiй та добробут, здавалося б, невгамовного Лiвану створюють його мешканцi. Така була життєва та громадська позицiя шиїтського лiдера Муси аль-Садра. Чверть столiття нiхто не може сказати - жива ця людина зараз чи нi. Де вiн зараз? За твердженням лiвiйської сторони, аль-Садр залишив Тріполi та вирушив у Iталiю. Однак шиїти в це не вiрять. Деякi переконанi, що їхнiй кумир був знищений в катiвнях мухабарата - лiвiйської служби безпеки. Але, незважаючи на те, живий шейх, або мертвий - мiльйони шиїтiв в усьому свiтi вважають його святим.
Ранок 18 квiтня 1996 запам'ятався Хайюлi назавжди. Його розбудив вибух ракети, що влучила в його будинок. На щастя Хейдар залишився живий. Квартали Тiра бомбили двiчi. Ранком i у полудень. Дiтей та дружини поруч не було. Хайюла, немов вiдчуваючи якусь небезпеку, вiдправив їх подалi вiд мiста. Проте, в той день обстрiлювали не лише Тiр, а й Кана, що за 15 кiлометрiв вiд його рiдного мiста.
Хейдар Хайюла, мешканець міста Тiр: "Я був в Кана за кiлька годин пiсля трагедiї. Я бачив, що сталося з нашим народом, з нашою країною. Повiрте, я весь час тримаю це в своєму серцi i нiколи цього не забуду. Нападники стрiляли не в лiванцiв - вони стрiляли в людство".
Про трагедiю в Кана чомусь намагаються взагалi не згадувати. Немов її не було. Але Хайюла щороку приїжджає в мiсто, вiдвiдує меморiальний комплекс. Лiванцi залишили все, як в той "чорний четвер". Колишнi будiвлi фiджiйського батальйону ООН - нiмi свiдки тритижневої операцiї "грона гнiву". Iзраїльтяни обстрiлювали з повiтря табори Органiзацiї Визволення Палестини на пiвднi Лiвану. Бомбосховище оонiвських спостерiгачiв стало цвинтарем для більш як ста мирних громадян. Те, що сталося, Iзраїль назвав трагiчною помилкою. Однак iснує думка, що обстрiл мiг бути i навмисним.
Хейдар Хайюла, мешканець міста Тiр: "Тут не було бойовикiв "Хезбола". Нi армiї, нi озброєних вiйськових пiдроздiлiв. І про це було всiм вiдомо. Тiльки оонiвськi миротворцi. Тут ще загинуло близько 60 солдатiв-фiджiйцiв. Те, що вiдбулося у пiвденних районах країни сiм рокiв тому може статися з будь-якою країною. Тому ми хочемо, щоб про цю трагедiю знали всi.
Життя на пiвночi та на пiвднi Лiвану дуже рiзниться. Пiвнiчнi райони - заможнiшi, i, здається, не хочуть помiчати проблем, з якими стикаються прикордоннi з Ізраілем територiї. Пiвдень - одна з найбiднiших частин країни. Вона - немов буфер мiж Лiваном та Iзраїлем. Мiсцевi мешканцi наче ображенi на своїх бiльш заможних спiвгромадян. Бiднiсть та безлiч проблем - чудовий грунт для народження рiзних радикальних органiзацiй. Надзвичайно швидко зростаючи в таких сприятливих умовах, вони миттєво розповсюджують свiй вплив на бiльшу частину країни. Найвiдомiша з органiзацiй, що має чiтко виражену екстремiстську позицiю - "Хезбола". У перекладi: Партiя Бога. Сформована групою радикалiв-шиїтiв. Цi мученики за вiру присвятили себе створенню держави, що вiдповiдає всiм канонам iсламу. До речi, великi портрети загиблих, що встановленi по всiй країнi, нагадують лiванцям про iхнiй священий акт самопожертви. З часу появи, "Хезбола" дратує свiт рiзко вираженою антизахiдною та, в першу чергу, антиiзраїльською позицiєю. Партiя Бога активно дiє в Долинi Бекаа, пiвденних передмiстях Бейрута, мiцно тримає в озброєному кулацi весь пiвдень Лiвану. Органiзацiя стрiмко створила мережу своїх осередкiв у Європi, Пiвнiчнiй Африцi та Америцi.
Шейх Хасан Хазетдiн, директор iнформацiйного центру партiї "Хезбола": "Ми вiдкидаємо навiть можливiсть роззброєння пiдроздiлiв "Хезбола", допоки не буде звiльнено окупованi Iзраїлем арабськi територiї, а палестинськi бiженцi не зможуть повернутися на Батькiвщину. Тiльки пiсля того, як Iзраїль виконає цi умови, що пiдтвердженi вiдповiдними резолюцiями Ради Безпеки ООН, "Хезбола" може розпочати переговори про роззброєння.
За всiм, що вiдбувається у Лiванi, пильно стежить "Хезбола". Якщо навiть спробувати розчинитися у складному лабiринтi вузьких вулиць Бейрута, аби забути на деякий час про пiдступну небезпеку, "Хезбола" обов'язково дасть про себе знати. У Лiванi, особливо на пiвднi, вiртуальна присутнiсть та опiка Партiї Бога вiдчувається постiйно. Вона - тiнь радикалiзму, що затьмарює хитке мирне життя. Лiдери "Хезбола" впевненi, що на Близькому Сходi пульс життя насправдi прискорюється, i до нього прислухаються розбудженi ранковою проповiддю мулли тремтливi душi спiвгромадян. Партiя Бога нагадує, що ранок наближається зi Сходу, швидко перетинаючи небезпечнi перевали Лiванських гiр. А людське життя разом iз чорним гарячим вiтром неминуче несеться в iмлу.
Партiю Бога iноземнi спостерiгачi асоцiюють з екстремiстським рухом. Лiвану в черговий раз пропонують прийняти американський варiант врегулювання Близькосхiдного конфлiкту в тому виглядi, в якому його запропоновано керiвництву Iзраїлю та Палестинської автономiї. Лiван має припинити спiвпрацю з палестинськими органiзацiями. Оскiльки тi не бажають визнавати заокеанський план.
Шейх Хасан Хазетдiн, директор iнформацiйного центру партiї "Хезбола": "Хочу нагадати, що майже щодня iзраїльськi вiйськовi лiтаки здiйснюють облiт лiванських територiй. Вони порушують суверенiтет незалежної держави. А тому боротьбу "Хезбола" з iзраїльтянами ми вважаємо справедливою".
У сiмдесятих, пiсля того, як палестинський рух опору було знищено, його лiдери осiли в Лiванi. У країнi зараз проживає бiльше як триста тисяч палестинських бiженцiв. Зi своїми проблемами, зi своїм баченням свiту та вiдчуттям втраченої Батькiвщини. Вони не мають громадянства, що пов'язано з демографiчними особливостями країни як "держави общин". I хоча духовний лiдер шиїтiв Лiвану пропагував рiвноправнiсть серед лiванцiв, виступав за конфесiйну толерантнiсть, у країнi, здається, не багато тих, хто симпатизує вигнанцям. Їх вважають причиною всiх соцiальних проблем та напруженостi в Лiванi.
30-тирiчний iнженер, батько чотирьох дiтей Абу Алi розповiв, що табiр палестинських бiженцiв "Аль-Бас" iснує пiд Тiром з 1948 року. Тут за колючим дротом зростає вже третє поколiння вигнанцiв: християн та мусульман. Поселеня нагадує звичайне Гетто, що оточене бетонним двохметровим парканом. Охороняють табiр пiдроздiли лiванської армiї. Бiля входiв стоять танки. Пiсля сьомої вечора потрапити в "Аль-Бас" можна виключно за тимчасовими паспортами або спецiальними перепустками, якi видає лiванський уряд. Тут на одному квадратному кiлометрi живуть 400 сiмей або сiм тисяч людей. Найстарiшi, як п'ятдесятитрирiчний Хоснi Хасан з Акка, ще пам'ятають свою Батькiвщину.
Хоснi Хасан, мешканець табору бiженцiв "Аль-Бас": "Цей табiр порiвняно з iншими досить маленький. В кожнiй оселi - бiльше десяти людей. Нас ще в 1948 роцi з власних територiй вигнала iзраїльська армiя, i ми не можемо повернутися назад. Що вiдчуває людина без Батькiвщини? Гiркоту, але я вже не вiрю, що повернуся. Сподiваюся, що мої дiти чи їхнi онуки зможуть це зробити".
Оселi в таборi одноповерховi. Добудовувати їх забороно. Бiльшiсть дахів нiколи не ремонтувалися. В "Аль-Бас" є центральна вулиця. Церковна. Ранiше на нiй жили вiрмени. Тут дiє власна адмiнiстрацiя. Працюють крамницi. Але на гiдну роботу не варто сподiватися. Такий суворий закон держави. Iншої праці, нiж на плантацiях, вимушеному переселенцю в Лiвані, як, власне, в Сирiї, Йорданiї та iнших арабських країнах не знайти. Лiванцi кажуть, що палестинцi не бiднi, просто в них зарплата дуже невелика. А тому бiженцi - це безробiтнi чоловiки, що мають утримувати великi родини, неписемнi дiти та жiнки. Муса аль-Садр мрiяв, щоб кожна дитина, якщо захоче, зможе навчатися в медресе, а потiм в унiверситетi".
Шейх Абдель Амiр Кабалан, вiце-президент Вищої iсламської Ради Лiвану: "Вища iсламська шиїтська рада Лiвану заснована iмамом Аль-Садром - це не тільки релiгiйна установа. Шиїти допомагають утримувати великий шпиталь у Бейрутi, обслуговування у якому безкоштовне, фiнансують iсламський унiверситет. Окрiм того, ми надаємо допомогу будь-яким школам та дошкiльним закладам".
Абу Алi, мешканець табору бiженцiв "Аль-Бас": "Палестина - моя Батькiвщина. Як ми тут у Лiванi можемо жити добре, коли в Палестинi залишилися мої рiднi? Мiй дядько та бабуся. Я хотiв би повернутися додому. Це моя країна, i я постiйно згадую про неї. Моє рiдне мiсто Акка. Це найкрасивiше мiсто в свiтi. У нас немає постiйної роботи, ми не можемо вiльно пересуватися, ми тут - нiхто. Збираючи цитрусовi, кожен з нас отримує за день п'ять-шiсть доларiв, а цього не вистачає - анi на лiки, анi на одяг. У душi я сподiваюся на повернення.
Про повернення мрiють не лише дорослi. Маленькi палестинцi з дитинства знають, що десь зовсiм поруч - їхня земля. Втрачена, за певних обставин, колись батьками. Про Палестину в таборi "Аль-Бас" нагадують графiтi на стiнах осель, прапори на дахах, портрети лiдерiв, i тi поодинокi похилi мешканцi, що ще зустрiчаються тут серед юрби доволi молодого поколiння, що зростає на чужинi.
Стабiльностi лiванської полiтичної системи тривалий час i навiть зараз заважають густо переплетенi релiгiйнi та класовi протирiччя. Життя цiєї арабської країни контролює кiлька родин великих землевласникiв i торговцiв. Державнi посади розподiляються мiж рiзними релiгiйними кланами. Вищi - зарезервованi за християнами-маронiтами, iншi - розподiленi мiж шиїтами, сунiтами, вiрменами та друзами. Новi соцiальнi сили - середнiй клас мусульман-сунiтiв, студентство та шиїтське селянство пiвдня, були невдоволені засиллям старих родин, а тому серед них швидко зростають радикальнi настрої. Соцiальна напруга в сiмдесят п'ятому поклала початок безглуздiй кривавiй громадянськiй вiйнi. I хоча iмам Муса аль-Садр виступав за цiлiснiсть Лiвану, братовбивча бiйня, що розпочалася в тринадцятий день жаркого весняного мiсяця нiсана, подiлила країну на кiлька таборiв. У вiйну поступово втягуються сусiди Лiвану - Палестина, Сирiя та Iзраїль. У той час, коли мир на багато рокiв залишив країну, голова Вищої iсламської Ради аль-Садр започатковує шиїтський полiтичний рух -"Загони лiванського опору "Аль-Амаль".
Шейх Абдель Амiр Кабалан, вiце-президент Вищої iсламської Ради Лiвану: "Вища iсламська Рада не виключає можливостi роззброєння "Хезбола". Але за умов повного звiльнення окупованих Iзраїлем Голанських висот та територiй Шаба. Ми вважаємо Iзраїль державою-терористом, оскiльки "сiонiстське утворення" вже протягом кiлькох десятилiть хазяйнує на арабських територiях. Вони iгнорують резолюцiї Ради Безпеки ООН, що засуджують такi дiї та зобов'язують негайно вивести вiйська".
Багато рокiв тому Лiван був втягнутий у кривавий бiзнес, завдяки якому великi держави заробляють шаленi грошi. Мiннi поля. У Лiванi їх тисячi. Навiть на твердому Грунтi не почуваєшь себе спокiйно. Навпаки. Тебе весь час переслiдує вiдчуття небезпеки. Лiванська земля, особливо поблизу з iзраїльським кордоном, ховає в собi тони смертоносної зброї. За часiв присутностi в Пiвденному Лiвані iзраїльська армiя "залишила" там понад сто тисяч мiн у радiусi восьмисот п"тдесяти кiлометрiв. Ситуацiя навколо ущелини на кордоні з Ізраїлем поблизу населеного пункту Рмейш бiльш нiж складна. Так вважають українськi миротворцi. Прикордоннi з Iзраїлем територiї контролюються Партiєю Бога. Не зважаючи на перемир'я, час вiд часу вночi можна почути залпи ракетних установок, гарматнi пострiли. Розповiдають, що бойовики "Хезбола" обстрiлюють пiвденнi територiї зi зруйнованих будинкiв. Поки ракета влучить цiль, шукати звiдки стрiляли практично не можливо. Тому пiд ракетним ударом у відповідь може опинитися будь-яке лiванське поселення.
Шейх Хасан Хазетдiн, директор iнформацiйного центру партiї "Хезбола": "Iзраїль звинувачує нас у наданнi рiзнобiчної допомоги палестинцям, у тому числi забезпеченнi зброєю. "Хезбола" повнiстю пiдтримує справедливу боротьбу палестинського народу, який прагне звiльнити окупованi Ізраїлем територiї. Ми пiдтримуємо iдею створення незалежної палестинської держави iз столицею в Єрусалимi. Одна з вимог Партiї - надання палестинським бiженцям права повернутися на Батькiвщину".
Сезон пiсля весняних злив у Лiванi найскладнiший. Дощi вимивають з гiрських схилiв закладенi мiни. За даними миротворцiв з 2000 року вiд вибухiв мiн постраждало тiльки на прикордонних територiях бiльше ста людей. Але розмiнування в пiвденному Лiванi набуло полiтичного характеру, оскiльки всi дороги в країнi мають стратегiчне значення. Спецiалiсти стверджують - щоб повнiстю розмiнувати Лiванськi територiї, потрiбно близько п'ятдесяти рокiв.
Вiктор Бабак, заступник командуючого 3-м iнженерним батальйоном: "Здесь два поста "Хезболла" на господствующих вершинах. Они присутствуют негласно при этой работе. "Хезболла" дает негласное разрешение на работы. В отдельных моментах они болезненно воспринимают наше присутствие, но это в ихних же интересах, и мы можем работать в любое время".
Мiнний бiзнес в усьому свiтi вважається надприбутковим. Хтось замовляє виготовлення та закладення смертоносної зброї, комусь вигiдно, залучаючи мiжнароднi цивiльнi органiзацiї, проводити розмiнування. Лiван в цьому планi країна, що за один рiк може давати нечуваний прибуток. У 50 мiльйонiв доларiв оцiнюється проект розмiнування пiвденних районiв, що межують з Ізраїлем. Справа шляхетна, але мiннi поля це ще - захисний бар'єр, що стримує ворожi сторони.
Вiктор Бабак, заступник командуючого 3-м iнженерним батальйоном: "Минная обстановка тут - как небо и земля. Здесь не все так чисто как кажется на первый взгляд Предчувствия нехорошие оправдались. Одинокая мина на дороге противотанковая по всей видимости была установлена одной из воюющих сторон. Здесь можно ожидать всего. Обстановка в этом ущелье очень сложная. И велика смертность среди местных жителей".
Надiя на довготривалий мир в Близькосхiдному регiонi - не полишає кожного, хто мешкає на прикордонних територiях Святої Землi. Муса аль-Садр намагався змiнити ситуацiю, за що здобув популярнiсть i за що, можливо, заплатив життям. Адже це когось не влаштовувало. Для кого мiнний бiзнес та чисельнi вiйни були i залишаються набагато вигiднiшими, нiж соцiальна стабiльнiсть, конфесiйна терпимiсть, оскiльки приносять великi прибутки. Народи, що мешкають на Близькому Сходi, без сумнiву, тут i залишаться жити. І майже єдиний шлях вирiшення - перемир'я. Надiя на це є. Як хочеться i вiрити в те, що через багато рокiв ця сповна полита людською кров'ю земля не забуде про дiяння аль-Садра, його важливi задуми. Високоцивiлiзоване суспiльство, яке вiн мрiяв створити вiритиме в Бога, а не в примарнi надiї на короткотривалий мир, обiцяний певними партiями.