Втримав рідне село від окупантів: історія капелана [ Редагувати ]
Зупиняв російську військову техніку, визволяв своїх сусідів з полону, організував життєзабезпечення для частини громади у ворожому оточенні. Священник з Миколаївщини на початку повномасштабного вторгнення під обстрілами не лише не покинув духовних обов'язків. Отець Андрій втримав рідне село, очоливши його в найнебезпечніший період. А тепер і сам пішов служити. Більше про бойовий шлях в капелани - в наступному сюжеті.
Отець Андрій править суботню службу в селі Котляреве. Віряни зібралися у невеликому орендованому приміщенні, бо їхню церкву пошкодило під час бойових дій. 2 роки тому місцевий священник фактично втримав село.
Андрій Стадович - обласний благочинний Православної церкви України, капелан:
З березня по липень сюди не приїжджали пожежники, лікарі, міліція - ніхто. Треба було зберегти інфраструктуру. Були такі випадки, що хотіли кожен собі командувати - мати анархію.
Тоді, у перший рік великої війни, так гучно в Котляревому було щодня. По селу нещадно била російська армія.
Після масової евакуації в Котляревому залишилося півтори сотні людей, розповідає староста. Сама жінка свої обов'язки теж змушена була виконувати дистанційно.
Ольга Кравченко - староста Котляревського старостинського округу:
Російське військо і російська адміністрація в селі не була, але танки їздили, їздили по селу.
У таких умовах важливо було забезпечити життєдіяльність села, пояснює отець Андрій. Ті, хто залишився, гуртувалися і спільно підтримували життя в населеному пункті. У команді священника було до 10 людей.
В'ячеслав Ковалик - житель села Котляреве:
О 5 ранку він вже на велосипеді об'їжджав весь периметр села. Де провід обірваний, люди докладали, де водопровід розбитий. Ми збирались.
Лагодили світло, латали зруйновані будинки. А ще після обстрілів гасили пожежі в селі та посадках. Розраховували селяни передусім на власні сили.
Ігор Фролов - житель села Котляреве:
У нас була така одиниця техніки - трактор зі звичайною бочкою. І пожежі з нами тушив. Він брав на себе саме тяжке: де палає, де сама висока температура, він вихвачував рукав, летів в шортах, у футболці, в капцях.
Селяни розповідають, до їхнього священника можна не просто прийти за порадою. Юрій з Андрієм регулярно їздив за гуманітаркою в сусідні міста. Їм вдавалося знаходити для односельців усе необхідне - від хліба до одягу.
Юрій Топчій - житель села Котляреве:
У будь-який момент було, їдеш і не знаєш… У городі тихіше було. Буває з города їдемо, виїжджаємо на міст і дивимося, чи димить, де приліт.
Андрій Стадович - обласний благочинний Православної церкви України, капелан:
Господь допомагав. Не можна було запланувати день. Ми могли одну справу запланувати, і то вона не завжди виходила через обстріли. росіяни кругом нас стояли, пізніше їх відбили до Зорі, пізніше до Новогригорівки.
Що таке війна, як поводитися при обстрілах, отець Андрій дізнався під час АТО, коли служив капеланом у секторах С і М.
Андрій Стадович - обласний благочинний Православної церкви України, капелан:
У війну ще більше показало і дало можливість виконати ті заповіді любові, які Господь нам заповів. І старатися дбати за ранених, за воїнів, вдів, пенсіонерів. Що морально, що матеріально.
Тепер, коли після звільнення Херсона російська загроза відсунулася від Котляревого, отець Андрій вступив до лав Нацгвардії. І підтримує бійців, які боронять південь України. Бо переконаний: свою землю треба захищати.
Андрій Стадович - обласний благочинний Православної церкви України, капелан:
Раз ми живемо на цій території, вона має свої кордони, ми підтримуємо цю державу тому, що ця держава несе європейські цінності. То, що там сталося в росії, що вони сюди прийшли загарбниками, вони за це відповідять так чи інакше.
