Визволення з рабства [ Редагувати ]

Таку iсторiю неважко вигадати. Ще легше змусити повірити в неї. Набагато складніше пояснити, як таке може статися.

Юрій Коєв, співробітник СБУ: "Есть часть людей, которая, видимо, полагает, что за границей они могут найти себе более комфортные условия для жизни, заработать деньги, устроить личную жизнь и покупаются на дешевые рекламные трюки преступных группировок, которые хотят заработать на этом деньги".

Iсторiя, яку ми хочемо розповісти, цілком правдива. З цілком реальними героями, які можуть підтвердити, що в Україні процвітає торгівля людьми. Причому злочинний бізнес поставлено на професійну основу. Просто ті, хто знав про це раніше, донедавна вважали за краще мовчати.

Тетяна, потерпіла: "Я могу многое рассказать, но кто мне даст гарантии, что потом я смогу спокойно жить в этом городе. Уже звонят по телефону и молчат. У нее здесь все куплено, а кто мы такие? У меня растет ребенок".

Їм по-справжньому страшно. Дівчина, яка погодилась зустрітися з нами - як i її подруги - зовсім недавно повернулася в рідне місто. Те, що пережила називає кошмаром. Ми вважаємо це рабством, сексуальним рабством.

Кожен товар має свою ціну. Навіть якщо пропозиція перевищує попит. У невеличкому місті на Луганщині, де, власне, й мешкають наші героїні, це добре розуміють. І, здається, тут вже давно нікого не шокує, що у ролі товару виступають молоді дівчата".

Вони мало чим різняться між собою, отi малі промислові містечка на сході України. Однаково куряться димарі металургійних заводів, шахти стоять покинути, а навкруги - терикони. Важке повiтря з домiшками сiрководню та ще бозна чого. Адмiнiстративнi будiвлi, спроєктованi в дусi соцреалiзму, житловi, здебiльшого барачного типу. З доперебудовчих часiв тут мало що змiнилося. А безробiття, наркоманiя та проституцiя стали нормою життя для регiону, який соцiологи охрестили "депресивним". Здається, у цих краях дiє лише один закон - закон вовчої зграї.

Наврядчи можна засуджувати тих, хто у пошуках кращої долi не зупиняється нi перед чим - аби лиш вижити. Вони тiкають вiд злиднiв - але, як засвiдчує практика, нерiдко зазнають ще гiршої недолi.

Про те, що в однiй з африканських країн силомiць тримАють у борделi наших дiвчат, працiвники спецслужб дiзнались випадково. Iнформацiя надiйшла вiд українських миротворцiв, що отаборились неподалiк столицi тiєї держави. Присутнiсть наших вiйськових в країнi, де роками тривають кривавi сутички мiж повстанськими угрупованнями, узгоджена з Мiсiєю ООН, а на яких умовах там перебували молодi українки - з'ясовували вже спiвробiтники СБУ.
 
Юрій Коєв, співробітник СБУ: "Въезд в страну имел законный характер и легальную форму, но после того, как они пересекли границу, паспорта, документы у них были отобраны и они были лишены возможности решать самостоятельно свою дальнейшую судьбу".

Бiлi дiвчата на чорному континентi - екзотика. Власниця борделю - єгиптянка - не приховувала, що пишається своїм набутком. В її країнi цей бiзнес вважають легальним. За "товар" заплачено (по 800 американських доларiв за кожну слов'янку), клiєнти задоволенi, попит на послуги стабiльний, i працює заклад пiд солiдним прикриттям. Усе це розказали нашим нашим вiйськовим контррозвiдникам, коли вони пiд маскою звичайних собi шукачIв насолоди спробували зустрiтися з украЇнськими дiвчатами.

Тетяна, постраждала: "Она заставляла нас пить. Следила, чтобы все были пьяные. Клиент приходит в бар и сразу должен заказать виски себе и нам. За вечер и по несколько бутылок виски пили. В другом месте, где тоже были наши девочки, пили шампанское. У них гадкое шампанское, как будто с песком. Дешевое, но в баре продавали по 150 долларов".

Без охорони їх нiкуди не пускали. В країнi, де оголошено воєнний стан i навiть малi дiти ходять зi зброєю в руках, усяке буває. Хазяйка дому розпусти боялась, аби слов'янок не викрали. Зате грошовитим клiєнтам - переважно арабам-лiванцям, часом дозволяла забирати українок на цiлий день. Та вони й самi радо заводили дружбу з такими чоловiками - i нагодують, i на пляж повезуть. Адже увесь основний час дiвчата сидiли пiд замком, i часто зовсiм без їжi. Нормально харчуватися забороняла "мадам" - аби не гладшали. Втiм, мiсцевi харчi однаково полонянкам не смакували. Не кажучи вже про небезпеку iнфекцiйних хвороб - у сорокаградусну спеку їжа швидко псується. До того ж, хазяйка заощаджувала на водi.

Питання до Юрія Коєва, співробітника СБУ: "Скажите, если бы не эта операция, какова была бы судьба этих девушек в дальнейшем?

- Я думаю, что самая печальная, потому что девушки после того, как приезжают в страну, отрабатывают 2-3 месяца, они становятся неинтересны местным посетителям таких заведений. Как правило, их после этого отправляют в провинции. Попасть в провинцию - это фактически лишить себя возможности выбраться вообще из этой страны".

Забрати українських громадянок з борделю силою було неможливо. Вiйськовi контррозвiдники наважились працювати вiдкрито, тим бiльше, що до вiдправки дiвчат у глуху партизанську провiнцiю залишалося зовсiм мало часу. Звiльнити полонянок вирiшили перед самiсiньким вильотом чергового лiтака миротворцiв до України.

З африканського боку переговори вiв представник мiсцевих правоохоронних органiв. Мабуть, не остання фiгура - судячи з озброєних молодикiв, котрi його скрiзь супроводжували.

Михайло Кияшко, спiвробiтник СБУ: "Мы ему четко обозначили, что приехали для возврата своих граждан, которые незаконно содержатся на их территории. Он нам пообещал максимум оказать помощи, а дальше мы уже действовали согласно личных соображений. Мы действовали миролюбиво, но не знали, что можем ожидать с их стороны, потому, естественно, мы должны были защищать как наших гражданок, так и свою жизнь".

Попри запевнення мiсцевих правоохоронцiв, усi чудово розумiли: ризик справдi великий. Хазяї борделю були насторожi - українцям навiть пригрозили помстою з боку арабської мафiї. Мовляв, якщо слов'янок заберуть силою, то 100 кiлометрiв, що вiддiляють столицю африканської країни вiд табору миротворцiв, можна просто не проїхати - у джунглях все може статися.

Мiсцева полiцiя безпеки їм теж не гарантувала. Хоча за українцями встановили нагляд - щоб не випустити ситуацiю з-пiд контролю.

У свою чергу, вiйськовi контррозвiдники мали цiлком чiтку вказiвку з Києва - нi в Якому разi не допустити збройного конфлiкту.

Михайло Кияшко, співробітник СБУ: "Парни из африканской страны хотели, естественно, денег, но это проводилась своего рода оперативная игра, которая привела к тому, что документы девушек оказались в наших руках. При этом не были нарушены ни их законы, ни какой-то человеческий фактор не ущемлены. Успешно, скажем так. Суммы определенные не назывались, но про деньги речь шла".

Деталей операцiї спецслужба не розголошує. Вiдомо лише, що чотирьох дiвчат таки пощастило доправити на мiсце дислокацiї нашого миротворчого контингенту. А вже наступного дня лiтак мав вирушити в Україну. Мiсцевi прикордонники могли затримати втiкачок, тож на борт їх провели майже нелегально.

Тетяна, потерпіла: "Мы вначале даже как-то не поверили им. Думали, что какие-то перекупщики. Уже никому не верили после того, как с нами поступили. На тот же Кипр прилетаешь и контракт заключают с девочками, и полиция постоянно приходит - смотрит, и прививки сразу делают. Она нам все обещала. А я болела малярией - местный доктор лечил.
- А деньги на лечение были?
- Ну, что-то было: На лекарства где-то 60 долларов ушло. А в Украину уже приехала с воспалением - по-женски - постоянно же холодная вода была. Но хорошо хоть вообще была".

Паралельно з операцiєю по звiльненню дiвчат в Африцi, копiтку слiдчу роботу було проведено в Українi. В результатi було знайдено органiзаторiв каналу для вербування та доставки живого товару за кордон. Ними виявились мiсцева мешканка та громадянин певної арабської країни. Вже порушено кримiнальну справу за сто сорок дев'ятою статтею - "Торгiвля людьми". Розслiдування веде луганська мiлiцiя.

Щоправда, справедливості тут ніхто не шукає. Її просто нема, вважають дівчата. Життя прекрасне тільки для тих, в кого є гроші. Великі гроші, за мірками цього міста. Тому й гадають, що більш-менш приваблива зовнішність та молодий вік - це і є та сама перепустка в інший світ, в світ, де не існує металургійних заводів та шахт, в світ, де завжди літо"

Молодих українок з Луганщини за кордон постачали регулярно. Та й нинi, мабуть, справно поповнюють контингент слов'янських рабинь. Як ми дiзнались вiд мiсцевого водiя, багато дiвчат у його мiстi заробляють проституцiєю. Справа лише за цiною. Щоб було зрозумiло - цифри вiн назвав у нацiональнiй валютi.

Водій: "Каждый - по-своему - кто 20, 30, 40, 50, 100 есть. Но больше 100 - вряд ли у нас в городе найдешь. 100 - это молодые, 18-20 лет, приятной наружности".

Нiчого ганебного в роботi за кордоном вiн не вбачає. Шкода, звiсно, що гарненькi дiвчата їдуть з мiста - а що вдiєш: адже тут таких грошей не платять. Краще вже танцювати перед багатiями в заморських клубах, нiж за будь-якої погоди стояти на вулицях рiдного мiста, сподiваючись заробити якихось 20-30 гривень.

Водій: "В кинозале тоже есть. Там бар у нас, там тоже девчата приятной наружности. Прямо в кинозале - кабинку заказываешь, с дамой пошел в кабинку и смотришь кино, и наслаждаешься всем остальным".

Це маленьке схiдноукраїнське мiстечко - далеко не виняток. Що не крок - то бачиш оголошення з пропозицiєю високооплачуваної роботи для молодих жiнок. За кожною такою пропозицiєю стоять конкретнi роботодавцi - посередники, "мамки", "тiтки" - котрi допоможуть i з вiзами, i з квитками на лiтак. Щоправда, квитки дiвчатам купують в один кiнець, а документи й вiзи забирають, щойно вони перетнуть кордон.

Михайло Кияшко, співробітник СБУ: "Есть у нас еще оперативная информация в отношении таких каналов и лиц, которые незаконно втягиваются в долговую кабалу, которые в настоящий момент находятся как за рубежом, так и планируются к отправке. Мы проводим активную работу в этом направлении и я думаю, что будет возбужден еще ряд уголовных дел".

Африканська епопея для наших героїнь завершилася вiдносно благополучно. Але життя у рiдному мiстi диктує своє. Може, саме тому, а можливо - просто "з любовi до мистецтва" колишнi полонянки чорного континенту знову лаштуються в дорогу.