Злиденний судновласник або Африканскі реалії ведення бізнесу [ Редагувати ]
Лiберiя. Для багатьох наших спiввiтчизникiв у назвi цiєї країни змiшано вiйну та екзотику - речi, власне кажучи, далекi вiд свiдомостi пересiчного громадянина будь-якої з країн колишнього СРСР. Вiйна вже закiнчилася, хоча й не так давно, а щодо екзотики, то до неї дуже швидко звикаєш. Як до терпкого смаку соку свiжих кокосiв. Жити в Африцi складно, працювати - ще складнiше. Особливо самому, на власний ризик. Тут надзвичайно легко втратити все, що маєш, без жодної надiї на повернення свого майна. Часом бiла людина неспроможна нагодувати себе, адже навiть нехитрою наукою збивання кокосiв оволодiти непросто. I якщо ти негоден збивати їх сам, то Африка може збити тебе з дерева життя. Наче того кокоса.
Монровiя. П'ять тисяч триста десять кiлометрiв вiд Києва. Росiянин Гєннадiй Мєдвєдєв живе тут понад п'ять рокiв. Вiн не має оселi, не має роботи. Часом не має навiть грошей на найдешевшу їжу. Гєннадiй - убогiший вiд останнього лiберiйського жебрака. Важко уявити, що колись вiн був власником транспортного судна.
Хоча, чому ж "був"? Згiдно з документами, транспортне судно "Золотиця" належить саме йому, засновниковi мiжнародної компанiї "Море", зареєстрованої в Санкт-Петербурзi. В Африку Гєннадiй вирушив дев'яносто другого, разом iз помочником капiтана, теж росiянином, але громадянином Естонiї. I дуже швидко залишився без помiчника та корабля.
Гєннадiй Мєдвєдєв, власник судна "Золотиця": "Ну, в этой стране я с девяносто девятого года. Я приехал сюда из Гамбии, за своим судном. Я приехал за судном, судно не оказалось в порту Монровии. Его нелегально передали в порт Харпер".
Спочатку "Золотиця" виконувала Гамбiйськi контракти. Перевозила звичайнi вантажi з порту Банжула до Монровiї та Фритауна. Так було аж доки мiсцевий компаньон росiйського моряка вирiшив, що сума контрактiв замала для двох. Африканець, либонь, не читав Джека Лондона, але чiтко розумiв, що "Золотиця", - як i Болiвар, - не винесе двох. Одного теплого африканського зимового дня, четвертого лютого 1994-го, "Золотиця" рушила у свiй перший пiратський рейс, а його власник - до Гамбiйської в'язницi, назавжди забувши про укладений контракт.
Гєннадiй Мєдвєдєв, власник судна "Золотиця": "У меня был подписан контракт, в 1992 году, с компанией "Guinea Development". И мы по этому контракту пришли в Гвинею, в Конакри. Но компания не выплатила денег. Контракт был подписан на год. Сумма контракта - двадцать семь тысяч долларов ежемесячно. А они не стали платить. Я в одностороннем порядке прервал контракт, но уже не было денег вернуться обратно".
Кiнцевими пунктами призначення "Золотицi" дуже часто ставали столиця Лiберiї, де тепер живе Гєннадiй, та столиця Сьєрри-Леоне. В обидвох країнах тодi йшла вiйна. Угруповання бойовикiв кочували з однiєї - в iншу, адже часом президенти-сусiди пiдтримували збройну опозицiю за найближчим кордоном. Особливо цим вирiзнявся лiберiйський Президент Чарлз Тейлор. Вiн пiдтримував Об'єднаний Революцiйний Фронт у Сьєрра-Леоне i дуже часто фiнансував вiдправлення зброї та бойовикiв у сусiдню країну. За участь у транзитi зброї платили непогано, але не давали жодних гарантiй. Невипадково саме на той час "Золотиця" опинилася в Монровiї. Документальних свiдчень участi судна в нелегальних перевезеннях майже не збереглося. Але його справжнiй власник їх знайшов.
Гєннадiя звiльнили з Гамбiйської в'язницi, i, врештi-решт, вiн попрямував за "Золотицею". Йому вже було вiдомо, що останню заарештовано в Гвiнейському портi Конакрi за спробу вивезти до Iспанiї 105 утiкачiв. Усi вони мали фальшивi вiзи. Але кiнець-кiнцем "Золотицю" та помiчника капiтана вiдпустили з миром, пiсля того, як вiн уласноруч змiнив росiйського прапора на Гвiнейський.
Владiмiр Тєлушкiн учинив як справжнiй пiрат - по-перше, вкрав в законного власника судно, по-друге, зняв прапор держави, до якої те належало. А, по-третє, оголосив себе капiтаном i пiд iншою назвою втягнув екiпаж в обслуговування громадянскої вiйни в Лiберiї та Сьєррi-Леоне. Це була подвiйна i навiть потрiйна зрада - свого працедавця, своєї Батькiвщини i своєї честi. Честi моряка. Капiтан жив на суднi. Боючись, що його викине за борт власна команда. Та любов до грошей була бiльшою за страх смертi. До того ж, вiйна все спише. Чужа вiйна i свої грошi.
Гєннадiй Мєдвєдєв, власник судна "Золотиця": "О том, что судно перевозило оружие, наркотики, я не знал. Судно вышло из Монровии тринадцатого ноября девяносто четвертого года, а четырнадцатого ноября "Золотицу" арестовали во Фритауне военно-морские силы Сьерра Леоне. Официально - за перевозку террористов, наемников, из Либерии во Фритаун".
Це - Фритаун, столиця сусiдньої з Лiберiєю Сьєрри-Леоне. Кiнцевий порт призначення вантажiв iз Монровiї, якi перевозила "Золотиця". Саме сюди водив украдене судно Владiмiр Тєлушкiн. Здається, що пiрат працював на всiх, хто платив грошi. Утiкачi з Монровiї хотiли потрапити до Фритауна лише в тому разi, якщо їм свiтив заробIток. Але зазвичай люди не втiкають iз вiйни на вiйну.
Звичайно, капiтан не йшов на абордаж iнших кораблiв. Принаймнi, про це невiдомо. Але для нього та його нових хазяїв життя людини не значило майже нiчого. Шостого квiтня 1996 Тєлушкiн завантажив на "Золотицю" 450 утiкачiв. Його новi компаньйони з кожного взялии вiд ста до ста п'ятдесяти американських доларiв - досить великi грошi для Лiберiї. Це було божевiллям. Чотири з половиною сотнi людей зi своїм простим скарбом тiснилися на сорокаметровому суднi.
Гєннадiй Мєдвєдєв, власник судна "Золотиця": "Судно загрузило четыреста пятьдесят беженцев. За это взяли примерно пятьдесят тысяч долларов. "Золотица" направилась в Гану. В Гане судно не приняли, а в море корабль начал дрейфовать, потому что возникли пролемы с двигателем. Дрейф длился примерно три недели".
Коли судно було в морi, Iнтерпол оголосив його в розшук. Гвiнея вiдмовилася його приймати. На "Золотицi" вийшов з ладу головний двигун, i судно почало дрейфувати назад, до Монровiї. На пошук пiдняли бойовi гелiкоптери. Але вони не знайшли "Золотицi". Дрейфували три тижнi. Тим часом на борту закiнчувалися їжа та вода. Пiд час цiєї пекельної подорожi загинуло десять осiб. Але, попри це, представництво Верховного Комiсара ООН у справах утiкачiв прийняло кримiнальне судно в Монровiї, чим порушило мiжнародне морське право.
Гєннадiй Мєдвєдєв, власник судна "Золотиця": "Они прибыли в Монровию, выгрузили десять умерших во время рейса человек, а затем те, кто принял "Золотицу", отпустили корабль. И вот здесь Организация Объединенных Наций нарушила морское право. Они не имели права отпускать "Золотицу", потому что это было криминальное судно, и в Верховном Суде Гамбии находился мой иск по поводу похищения корабля".
Коли триває вiйна, нiкого не цiкавить справедливiсть чи доля окремо взятого iноземця, що втратив тут усе. "Це Африка", - кажуть йому. - "Ти знав, куди їхав". Навiть Органiзацiя Об'єднаних Нацiй, що несе вiдповiдальнiсть за долю втiкачiв, заплющила очi на те, що її представники порушили мiжнародне право, прийнявши, а потiм вiдпустивши "Золотицю".
Кому би на думку спало, що судновласник-росiянин може жити тут, у свого єдиного друга, кравця-гвiнейця. Але це - не найгiрше мiсце в Монровiї.
Гєннадiй Мєдвєдєв, власник судна "Золотиця": "А это мой друг, мусульманин Мухаммед Джалло, из Гвинеи, Конакри, вот здесь я и живу почти год, у него в мастерской".
Газети багатьох захiдноафриканських країн переймаються долею Гєннадiя Мєдвєдєва. Журналiсти завжди в опозицiї до влади. Але найкращий захист - це байдужiсть. Невже Монровiя - це останнiй порт у життi моряка?
Хоча й тут, у Монровiї, вiн не знайшов своєї "Золотицi". Її заарештували в пiвденнолiберiйському портi Гарперi. За несплату боргiв. Свої грошi тут умiють лiчити. Дан Морайя, капiтан порту, розпорядився зняти з судна електричне обладнання. 2000 року тодiшнiй президент, Чарлз Тейлор, наказав найближчому оточенню дати собi раду iз "Золотицею". Пiсля падiння Тейлора один iз них, Мозес Бла, став на його мiсце. Але "Золотиця" залишилася на своєму. Тепер зрозумiло, чому.
Гєннадiй Мєдвєдєв, власник судна "Золотиця": "Результаты расследования были таковы, что руководитель района Мэриленд Каунти, суперинтендант мистер Дан Морайя, снял с корабля автономный дизель-генератор, поставил его у себя дома и начал продавать электроэнергию соседям".
Дан Морайя ще за часiв вiйни був людиною президента. А пiсля вiйни став мiнiстром внутрiшнiх справ.
Тiльки-но Гєннадiй Мєдвєдєв довiдався, що генератори, знятi з борту, почали працювати на особистий гаманець урядовця, i подав позов у суд на мiнiстра, "Золотицю" затопили бiля портової стiнки.
За два мiсяцi до того капiтан Владiмiр Тєлушкiн, що жив на суднi, почав вiдчувати, що його тiло начебто розпухає вiд невiдомої хвороби. Вiн часто вештався по палубi, гукаючи своїх ворогiв. Якось, пiсля такої прогулянки, його знайшли мертвим. Гєннадiй каже, що нещасного шахрая спровадили до праотцiв за допомогою чорної медицини. Тiло його викрали, i де його поховано, не знає нiхто.
Гєннадiй Мєдвєдєв, власник судна "Золотиця": "Капитан скоропостижно скончался в порту Харпер от местной медицины, черной медицины "juju", то есть, практически, его убили. Я в этом рассматриваю то, что кто-то в порту Харпер очень не хотел, чтобы мне была доступна какая-то информация, поскольку дело было в суде".
Гєннадiй пережив вiйну. Пережив вiн i спробу вбити i його. Невiдомi захопили Мєдвєдєва на вулицi пiд час атаки повстанцiв на Монровiю, але росiянину пощастило втекти вiд убивць.
А Дан Морайя тим часом оголосив, що заплатив двадцять тисяч доларiв якимось українцям за те, щоб забрали судно з Гарпера. Власне кажучи, нiхто цих українцiв у Гарперi не бачив.
Гєннадiй Мєдведєв намагається вiдсудити принаймнi п'ятдесят тисяч доларiв у Верховного Комiсара ООН у справах утiкачiв, адже ця органiзацiя могла й мала затримати "Золотицю". I не зробила цього. Тi, кому мiжнародна спiльнота платить високу зарплатню, навiть не уявляють собi, як живе судновласник, котрого вони зробили жебраком.
Гєннадiй Мєдвєдєв, власник судна "Золотиця": "Мусульмане меня поддерживают, помогают, чем могут. Один раз в день у меня есть мой lunch, то есть африканская пища у меня есть".
Гєннадiй може повернутися. Там, у Росiї, у нього нема нiчого. Тут, у Монровiї, йому принаймнi залишається надiя. Яка, можливо, колись i помирає, але все ж він тримається до кiнця.
