Обережно! Народні цілителі [ Редагувати ]
П'ятдесятирiчну рiчну жительку однiєї з країн ближнього зарубiжжя Анастасiю Андрiївну - назвемо її так, - народний цiлитель залiкував до того, що традицiйна медицина вже не в силах допомогти. Лiкарi, якi стали її рятувати, розводять руками: пiзно... Тетяна Гарник, керiвник комiтету з питань народної медицини при Мiнiстерствi охорони здоров'я України твердить, що в лiкуваннi людей нетрадицiйна медицина вже давно грає не останню роль. Вона не проти того, щоб у країнi працювали народнi цiлителi.
Тетяна Гарник, голова Комiтету з питань народної медицини при МОЗ України: "Але. Фахiвцi в державi можуть працювати тiльки тодi, коли вони мають вiдповiднi документи, i це передбачено вiдповiдною статтею "Про охорону здоров'я", тобто 74 статтею. Навряд чи всi сто вiдсоткiв цiлителiв споконвiку ставили перед собою мету допомагати людям. Як видно з практики, чимала частина цiлителiв просто оббирають кишенi довiрливих людей. А, виходить, не варто покладати всi надiї на оголошення про проведення масових лiкувальних сеансiв. Адже недаремно говорять, що вiдомi лiкарi здобули популярнiсть не завдяки газетним оголошенням, а тiльки тому, що їх рекомендують своїм родичам i знайомим - з вуст у вуста. В основному реклама йде, i рекламує не бiльше десятка осiб. Iншi - професiонали, i для них - це прийнято - передавати свою рекламу вiд пацiєнта до пацiєнта".
Олександр Васильчук живе в селi Мокрець, на Волинi. Вiн не пригадає, як i коли став популярним цiлителем. Але твердо знає, чому.
Олександр Васильчук, фельдшер медпункту села Мокрець: "Надаю допомогу ту, що в силах. Поєдную нетрадицiйну медицину i традицiйну. Я не роздiляю окремо ту чи окремо цю частину допомоги людям".
Ця людина добре пам'ятає жахи вiйни й те, як iнодi не було чим обробити страшнi ранi вiд розривiв снарядiв. Фельдшером у батальйонi його призначили невипадково: вiдразу пiсля закiнчення семилiтки сiльський хлопець вступив до Першотравневої фельдшерської школи, що була пiд Одесою. Закiнчив у 41-му i вiдразу потрапив в окупацiю. Його вивезли в Австрiю. Потiм вiн i ще декiлька смiливцiв улаштували невдалу втечу. Їх пiймали пiд час переправи через Дунай.
Олександр Васильчук, фельдшер медпункту села Мокрець: "Пiймали, посадили у в'язницю у Вiднi. Там тримали до змору. Так що тiльки дихав i ледве ноги переносив. I бiльше нiчого. А потiм нас переводили в табiр".
Потiм було повернення на Батькiвщину.
Олександр Васильчук, фельдшер медпункту села Мокрець: "Ну, знаєте, як узагалi - була фiльтрацiя свого роду. Профiльтрували - i вiдразу на фронт, в Альпи, на передову. Спочатку був стрiльцем, а потiм поставили санiнструктором. Потiм ми рухалися за нiмцем десь так... цiлий день, цiлу нiч, але ми так i не дiйшли - з тiєї сторони вступили англо-американськi вiйська..."
Нелегка доля змiцнила у свiдомостi Олександра Васильчука вiру в те, що вiн повинен рятувати людей. Вiн не став потупати до медiнституту, а вiдразу пiшов працювати в сiльську лiкарню. Це потiм, через багато рокiв, до нього прийде популярнiсть i визнання. Та популярнiсть i те визнання, до яких Олександр Степанович аж нiяк не прагнув. Вiн просто працював. I просто лiкував тих, хто мав потребу в його допомозi.
Олександр Васильчук, фельдшер медпункту села Мокрець: "Стали багато звертатися... Є важкохворi. Пишуть, може можете чим-небудь допомогти? Я намагаюся по можливостi їм дати вiдповiдь. Я сам один. Менi дуже важко вiдповiдати на таку кiлькiсть листiв. Це потрiбно самому мати здоров'я, щоб справитися з цiєю роботою".
Олександровi Степановичу вже за 80. Вiн простий сiльський фельдшер, що вiддав роботi усе своє життя. Останнiм часом до нього вишиковуються черги стражденних. З вуст у вуста багато рокiв пiдряд про нього складали легенди. Говорять, що вiн здатний на дива. Але сам медик каже, що немає ще такої людини, яка могла б урятувати невилiковно хворого. Вiн нiколи не вiдносив себе до розряду цiлителiв.
Олександр Васильчук, фельдшер медпункту села Мокрець: "Я не особливо схвалюю це. Тому що був один час, про них багато говорили... Але я i тодi бачив, що це були за дива. Вони пiшли, i їх бiльше не показують. Люди, що обдарованi якоюсь силою - це дуже мало таких людей. А те, що беруть, починають по селах їздити... Це все так - туман зору".
Фельдшер об'єднав традицiйну й нетрадицiйну медицину. Навiть зараз вiн передплачує тематичнi журнали й експериментує. Але вiн не має лiцензiї на право займатися цiлительством, а разом з тим - немає й права бути пiдприємцем. Тому Олександр Степанович працює фельдшером i навiть не допускає думки про те, що можна заробляти, як говорять, "на сторонi".
Олександр Васильчук, фельдшер медпункту села Мокрець: "Я просто не можу на це йти. Я відчуваю: я - пенсiонер. Одержую пенсiю i зарплатню. А одержувати якусь плату, то це не входить у мої функцiї. Якби я оформив дозвiл, то - так. А я цього не маю. Навiщо це менi потрiбно?"
Вiн не розмiщав жодного рекламного оголошення. I лише одна публiкацiя - про його обдарування - призвела до того, що кiлькiсть вiдвiдувачiв рiзко зросла. Фельдшер говорить, що не може допомогти усiм. Але тi, хто написав йому, обов'язково дiстануть вiдповiдь. Щодня до Олександра Степановича приходить не менше 30 листiв.
Олександр Васильчук, фельдшер медпункту села Мокрець: "Я вважаю, що повинен на них поступово вiдповiсти. Може, i пiзно, але хай вибачають. Я так i пишу їм. Зараз 30 iз зайвим є листiв без вiдповiдi - це в груднi прийшли. Я дивлюся, кому вiдповiдати ранiш, а кому почекати... Є такi хронiки, яким я не усiм можу допомогти. Так i пишу: звертайтеся за мiсцем проживання до своїх фахiвцiв".
Фельдшеру мокрецького медпункту, як i головi комiтету з народної i нетрадицiйної медицини добре вiдомо, що нi за яких обставин не можна використовувати методи лiкування, не пiдтвердженi спецiальними дослiдженнями. Тим бiльше, їх не можна використовувати тим, хто не пройшов спецiальну пiдготовку: не можна простому бажаючому стати цiлителем.
Тетяна Гарник, голова Комiтету з питань народної медицини при МОЗ України: "Якщо є здiбностi, їх треба пiдтвердити - пройти атестацiю. Складаються протоколи пiд контролем фахiвцiв. Вони перевiряють, дають хворих..."
Усе це робиться для того, щоб проконтролювати ефективнiсть лiкування. Але в кожному випадку, навiть якщо й визнаються здiбностi новоявленого цiлителя, лiцензiю видають тiльки на визначений вид лiкування. Цих видiв не може бути багато. I не має права цiлитель рятувати вiд усiх недуг пiдряд. Як не можна друкувати рекламнi оголошення про чудодiйнi можливостi лiкарiв, якщо останнi не пред'являють оригiналiв вiдповiдних лiцензiй.
Тетяна Гарник, голова Комiтету з питань народної медицини при МОЗ України: "Не встигне реклама з'явитися, як йдуть уже профiлактичнi заходи. Тому що, як свiдчить наш досвiд, чим бiльше ми будемо забороняти, тим бiльше, що буде?"
Нинi дуже багато недержавних навчальних закладiв узялися готувати народних медикiв. По закiнченнi видають розмальованi на будь-який смак лiцензiї. Але в тому-то й уся справа, що лiцензiї не мають нiчого спiльного з державними. Мiнiстерство охорони здоров'я в таких випадках просить телефонувати в Комiтет з народної медицини - щоб перевiрити квалiфiкацiю цiлителя.
Тетяна Гарник, голова Комiтету з питань народної медицини при МОЗ України: "На сьогоднi ми знаємо, є лiцензiї, що видаються недержавними органами. Я говорю: що для торгiвлi, що для будiвництва є один вид лiцензiї. Тому всi цi вiяла - розфарбованi лiцензiї - вони недiйснi. Ними нехай займаються вiдповiднi органи".
Народнi цiлителi одержують лiцензiї винключно в Мiнiстерствi. Тi, хто не має медичної освiти, повиннi пройти ряд перевiрок. Величезна кiлькiсть довiдок - у тому числi й про стан здоров'я, спiвбесiда, атестацiя й експертиза - не кожному пiд силу. Особливо, якщо мова йде про "швидкi" грошi - такi, котрi заробляють в один момент i, як правило, через наївнiсть довiрливих людей. Таким цiлителям лiцензiя точно не потрiбна.
Тетяна Гарник, голова Комiтету з питань народної медицини при МОЗ України: "Атестацiя й експертиза займає не менше 3 мiсяцiв. Там прописанi i розписанi всi нормативнi вимоги. I, якщо людина проходить атестацiю, то йому видається наприкiнцi атестацiйно-експертний висновок, що в клiнiчних умовах, коли йому дали не менше 10 хворих, вiн пiдтвердив свої здiбностi в лiкуваннi того чи iншого захворювання".
З-помiж новобранцiв на першiй спiвбесiдi вiдраховують майже 70%, пiд час атестацiї серед тих, хто залишився - ще 30, а на клiнiчних iспитах - приблизно 20%. Зi 100 кандидатiв залишається близько 17.
Тетяна Гарник, голова Комiтету з питань народної медицини при МОЗ України: "На сьогоднi свято мiсце порожньо не буває. Там, де є попит, є i люди, що можуть видавати бажане за дiйсне. Але сьогоднi є багато освiчених докторiв, що перевiряють".
Олександр Васильчук, фельдшер медпункту села Мокрець: "Я вiрю в те, що, якщо зв'язати науку, i попутно причепити народнi засоби, i, якщо вони припустимi, виходить, у такому змiстi слова, таке лiкування може дати людинi бiльше, якщо, допустимо, роздiлити окремо те й окремо те".
Сьогоднi вiдомо, що iснують такi види нетрадицiйного лiкування, що цiлком можуть принести ефект, зворотнiй очiкуваному. Так що неправий той, хто твердить, що цiлителем можна працювати, не знаючи основ традицiйної медицини: щоб призначити правильне лiкування, необхiдно знати природу хвороби. Як правило, для цього все-таки слiд мати медичну освiту. Чи працювати пiд контролем професiонала... Навряд чи зараз хтось скаже, чи є серед безлiчi оголошень про лiкування тих чи iнших недуг такi, котрi по-справжньому заслуговують на увагу.
Тетяна Гарник, голова Комiтету з питань народної медицини при МОЗ України: "Тi бабусi й дiдусi не рекламують свою дiяльнiсть. А цi реклами ви можете перевiрити, i ви побачите, якою буде вiдповiдь. Ми проводили монiторинг цих реклам - вони не вiдповiдають дiйсностi. В атестацiйному висновку написано, що ті, хто пройшли атестацiю, повиннi працювати пiд спостереженням фахiвця - це написано в документi. I повиннi вони лiкувати одне чи два захворювання. А якщо подивитися рекламу, то там вiн лiкує вiд тiм'ячка до п'яточок. Хоча у нас це забороняється. Але не зовсiм, а в комплексi - з онкоiнститутами, клiнiками - для того, щоб не довести пацiєнта до крайностi".
Не всiм i не завжди в станi допомогти нетрадицiйна медицина. Iснують такi захворювання, що, наприклад, без хiрургiчного втручання не вилiкувати. Кожна людина iндивiдуальна. Також iндивiдуальне й лiкування. Добре, якщо поруч буде справжнiй цiлитель, не шарлатан. Останнiх, до речi, завжди переслiдувала громадська думка. У середньовiччя їм рубали голови, їх спалювали на багаттях. Остання така страта принародно вiдбулася в 19 столiттi, в Iспанiї. Але не перевелися дурисвiти й дотепер... Треба зневажати своїх ближнiх, щоб ось так запросто нагрiвати руки на, може бути, останнiй людськiй надiї. Нагрiвати з мовчазної згоди держави, якою установлено, що майбутнi лiкарi повиннi навчатися в медiнститутах 6 рокiв, проходити iнтернатуру, а потiм - кожнi 5 рокiв пiдтверджувати свою квалiфiкацiю, а народним цiлителям, не бiльше, нiж три мiсяцi пiдготовки досить, щоб мати лiцензiю. Ту саму лiцензiю, за якими в Українi немає контролю...
Iсторiя героїнi, з якої ми починали програму, схожа на iсторiї багатьох. Анастасiя Андрiївна живе не в Українi. Але й у нашiй державi досить схожих доль. Доль обманутих людей. Тих, у кого вкрали не тiльки грошi, але й вiдiбрали найголовнiше - час, який було витрачено на лiкування в шарлатанiв вiд медицини, i який був таким необхiдним, щоб вiдновити здоров'я... Лжелiкарiв контролювати немає кому: Мiнздрав лише видає лiцензiї, а функцiї контролю за ними покладає на того хлопця...
