70 рокiв тому Харків став столицею України [ Редагувати ]
Звичайно, закони i кодекси - не єдиний засiб полiпшити роботу держслужбовцiв. У Захiднiй Європi бiльше покладаються на контроль iз боку громадськостi. А ще - децентралiзацiю влади. Ось, примiром, у Нiмеччинi, уряд iз парламентом перебувають у Берлiнi, Конституцiйний суд - у Карлсруе, а центральний банк - у Франкфуртi. Саме нiмецький приклад свого часу наводили прихильники перенесення Конституцiйного Суду України з Києва до Харкова. Хоча досвiд переїзду державних установ, i навiть столицi з одного мiста до iншого має не лише Федеративна Республiка. 70 рокiв тому уряд Української Радянської соцiалiстичної республiки теж переселявся - але з Харкова до Києва. Таке рiшення ухвалив 12 з'їзд КП(б)У. Проте багато хто на Слобожанщинi i досi називає обласний центр "першою столицею України".
Пiсляреволюцiйний Харкiв розпочав столичне життя iз брудними та засмiченими вулицями. Будiвлi мiста не були пристосованi до численних засiдань i зборiв, i це стало неабиякою проблемою для тогочасної влади.
Першим особам молодої української республiки доводилося розташовуватися у будинках своїх класових ворогiв. Центральний комiтет КП(б)У займав дiм колишнього Дворянського зiбрання. Примiщень для партiйної елiти катастрофічно не вистачало. Тому розбудову соцiалiстичного життя розпочали з вирiшення кабiнетного та квартирного питань. Будували так заповзято i швидко, що iнколи в кiмнатi забували зробити вiкно чи дверi. Витвiр архiтекторiв - прихильникiв конструктивiзму - харкiвський будинок Державної промисловостi - став першим у Радянському союзi хмарочосом.
Цi чотири корпуси називали будинком нового побуту. У жоднiй з квартир не було кухнi. Iдея цього експерименту - радянська жiнка не повинна займатися такими дрiбницями, як приготування їжi. Харчуватися мешканцi мали разом - у їдальнi на першому поверсi.
А ось цей будинок зводили спецiально для партiйної верхiвки. Лiфт i параднi сходи - два метри завширшки. Кожна квартира - справжнi апартаменти iз вбудованим сейфом, чорним виходом та примiщенням для служницi. У тi часи Харкiв нагадував суцiльний будiвельний майданчик. Корпуси тракторного, авiа-, та танкобудiвних заводiв зростали, немов гриби пiсля дощу.
Сергiй Посохов, декан iсторичного факультету Харкiвського нацiонального унiверситету: "Якщо взяти населення мiста з початку 20-х та до кiнця 30-х, воно зросло майже вдвiчi. На початку 20-х - 400 тисяч, а перед вiйною - мiльйон".
Своє керiвництво - Скрипника, Постишева, Петровського - мешканцi Харкова знали в обличчя. Урядовцiв можна було зустрiти на вулицi i навiть потиснути їм руку.
Аркадiй Епштейн, харкiв'янин: "Помню, как секретарь Харьковского обкома и 2 секретарь ЦК Постышев ходил по улицам без всякой охраны, заходил в магазины. Харьковчане в Постышева были влюблены. У нас, у пацанов, три П - Павел Петрович Постышев - это вот так - на большой палец".
У багатьох мiнiстрiв не було персонального автомобiля. I не тому, що не вистачало коштiв. Просто урядовцi мали їздити у трамваї разом iз народом. Тi ж, кому пощастило, пересувалися мiстом на "Фордах" та "ГАМЗ-1". А першим радянським легковим авто стала "Емка". У Харковi й досi збереглася така машина - у єдиному екземплярi. На нiй їздив начальник одного з управлiнь. Максимальна швидкiсть легковика - 105 кiлометрiв на годину.
Сергiй Куделко, iсторик: "В то время требовалось, чтобы нарком мало чем отличался от простых людей. Считалось, что нарком должен получать такую же зарплату, которая существовала в среднем по промышленности".
Лише дякуючи столичному статусу, в Харковi реконструювали водогiн, тепловi мережi та каналiзацiю. Люди швидко звикли не тiльки до комунальних зручностей, а й до нових назв вулиць. Щоб увiчнити революцiйний дух, Павлiвську площу було перейменовано на майдан Рози Люксембург. Михайлiвську почали називати "Пролетарська".
Аркадiй Епштейн, харкiв'янин: "Моя Рыбная улица стала Кооперативной, а потом - Лаврентия Берии. Мой сосед Костя Маликов получил письмо от брата: "ты третий раз меняешь квартиру, и все - 34-й номер".
Переїзд уряду Української радянської республiки, який розпочався вiдразу ж пiсля 12-го з'їзду Компартiї, тривав майже рiк. З Харкова вивозили все, що належало народним комiсарiатам - вiд автомобiля до стiльця. Володимир Реусов мешкав тодi неподалiк вокзалу. 9-рiчний хлопчик разом з друзями спостерiгав, як тягнулися потяги у бiк Києва.
Володимир Реусов, харкiв'янин: "Мне довелось быть свидетелем отъезда самого правительства в классных вагонах с Южного вокзала. И нам правительство делало прощальные приветы, уезжая в Киев. С ними много уехало выдающихся людей, но не все нашли применение, и многие вернулись назад".
