Під Києвом психологи вчили батьків жити після загибелі дітей [ Редагувати ]

Пам'ятати про смерть заради життя. Напередодні на Київщині влаштували День пам'яті дітей, чиї життя забрав рак. Майже півсотні сімей з різних куточків України, разом згадували синів, дочок, братів і сестер. Плакали, сміялися, а головне ділилися досвідом, як жити після трагедії.

Граються з дітьми, спілкуються і багато усміхаються. Це схоже на велике родинне свято, якби не трагічні історії кожного з цих людей. Тут зібралися сім'ї, чиїх дітей забрав рак. Галина два роки тому втратила дочку. Лізі було 14. Маленький Гліб сестричку уже не застав.

"Просто обійняти по-душевному хочеться тих мам, які пережили, тому що я знаю, як важко втрачати дітей, рідних близьких. І я розумію їх горе. Але життя не стоїть на місці і ми рухаємося вперед", - говорить Галина Очімовська, мама.

"Для України ця традиція ще нова. Вона прийшла до нас з Англії. І вони організовують теж Дні пам'яті для того, щоб показати цим сім'ям цим батькам, що вони не одні в цьому світі, висловити свої емоції і виявитися в колі людей, які їх зрозуміють", - говорить Юлія Ноговіцина, директор департаменту по роботі з підопічними БФ "Таблеточки".

Марія волонтер і очільниця фонду, що опікується паліативними хворими безнадійними. П'ять років тому дівчина сама пережила втрату. Хвороба забрала її молодшу сестру. Сім'я боролася до останнього. Марія стала донором кісткового мозку. Та врешті лікарі повідомили жити залишилося лічені тижні. Найтяжче було сказати про це сестрі, згадує дівчина.

"Вона сказала, я хочу додому і я хочу жити, скільки в мене є. Бо їй було 19 років на той час. Ми її забрали. У нас було всього 54 доби залишилось її життя. Ми намагалися зробити все можливе з того, що вона хотіла. Вона попросила попрощатися з бабусею, з дідусем, з друзями. Вона їм не говорила, чому приїхала просто вона з ними побачила, поспілкувалася", - говорить Марія Айлен, керівник БФ "Відкриті долоні".

Уже півроку, як Марія удочерила маленьку Настю. Переконана, навіть після трагедії треба віднайти в собі сили жити далі. Те саме говорить і отець Георгій, у минулому психолог. Уже сім років працює з сім'ями, які пережили втрату.

"Повноцінно дозволити собі це переживати. повноцінно. і спілкуватися з іншими. не закриватися в собі з цією білью, з цією втратою. Якщо це трапилося, да, то перше це прийняти і навчитися з цим жити конструктивно і продуктивно. Бо нічого не відбувається просто так", - говорить Отець Георгій, священик.

"Якщо спочатку вони задавали питання "чому це сталося з моєю дитиною?", то зараз вони задають собі питання "для чого це сталося" це той день коли вони можуть між собою спілкуватися, і розповідати свої дивовижні, світлі, а іноді не світлі історії, як було. Тому що це унікальні всі історії", - говорить Оксана Корчинська, голова опікунської ради Національної дитячої лікарні "ОХМАТДИТ".

На таку зустріч родини збираються уже вдруге. Багато кому горе немов "підказало" треба допомагати іншим. На згадку про своїх дітей посадили молоді деревця. Щоб вкотре довести: попри втрати і біль - життя триває.